32/186 Про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги за договором поставки бітуму нафтового дорожнього - 30.06.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - відповідач-1) та Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі – відповідач-2) заборгованості у розмірі 523 217,31 грн. (з них: 163 000,00 грн. - основний борг, 218 171,00 грн. - інфляційні втрати, 104 501,71 грн. - пеня, 13 063,37 грн. – 3% річних, 30 481,23 грн. – штраф), мотивуючи це тим, що на підставі Договору про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/І від 07.04.2009р. та Додаткової угоди до нього №1 від 08.04.2009р., укладених між Приватним підприємством "Вальдес" (далі – третя особа) та позивачем, третя особа відступила позивачу заборгованість відповідача-1 перед нею за поставлений та переданий у власність бітум нафтовий дорожній по Договору поставки №28/03 від 02.07.2008р., Додаток №1 від 02.07.2008р. до Договору поставки №28/03 від 02.07.2008р., та Додатковій угоді №1 від 21.07.2008р. до Договору №28/03 від 02.07.2008р.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути солідарно з відповідачів 1 000,00 грн. основного боргу (том справи – 1, аркуші справи – 141-145).

Відповідач-1 заперечував проти позову, зазначаючи про те, що Договір про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/1 від 07.04.2009р. був укладений сторонами з порушенням порядку передачі ними своїх прав, у зв’язку з чим такий договір є недійсним. Окрім того, на думку відповідача-1, нарахування штрафних санкцій є безпідставним, оскільки договором передбачено нарахування пені в одинарному, а не подвійному розмірі.

Відповідач-2 наголошував на тому, що належним відповідачем у даній справі має бути саме Дочірнє підприємство "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відповідач-1), у зв’язку з чим просив суд визнати Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" неналежним відповідачем у даній справі.

Третя особа звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення солідарно з Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 162 000,00 грн. основного боргу.

В обґрунтування своїх вимог третя особа посилалась на те, що відповідач-1 неналежним чином виконував свої зобов’язання за Договором поставки №28/03 від 02.07.2008р. в частині перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок третій особі за відвантажений товар (бітум нафтовий дорожній). Оскільки фінансування дорожніх будівельно-монтажних робіт ведеться централізовано через Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відповідача-2), а також приймаючи до уваги здійснення останнім контролю за господарською діяльністю відповідача-1, третя особа вважає, що відповідач-2 є солідарним відповідачем за виконанням відповідачем-1 зобов’язань за Договором поставки №28/03 від 02.07.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2009р. у справі №32/186 позов Приватного підприємства "Вальдес", як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору в межах розгляду справи № 32/186, було прийнято до сумісного розгляду із позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал".

В процесі судового розгляду третя особа уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути солідарно з відповідачів 162 000,00 грн. заборгованості, 219 481,53 грн. інфляційних втрат, 55 224,06 грн. пені та 3% річних у сумі 14 022,12 грн.

Відповідач-1 проти позову третьої особи заперечував, зазначаючи про те, що основний борг в розмірі 162 000,00 грн. вже сплачений, що свідчить про відсутність предмету спору, у зв’язку провадження у справі №32/186 має бути припинено.

Відповідач-2 заперечував проти позову третьої особи, посилаючись на невірний розрахунок позовних вимог.

В судовому засіданні 14.01.2010р. третя особа подала клопотання, в якому просила суд стягнути з відповідача-1 інфляційні втрати у сумі 219 481,53 грн., пеню у розмірі 55 224,06 грн. та 3% річних у сумі 14 022,12 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2010р. у справі №32/186 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтергал" було відмовлено повністю. Позов Приватного підприємства "Вальдес" задоволено частково, присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного підприємства "Вальдес" 39 074,72 грн. пені, 107 242,00 грн. інфляційних витрат, 14 022,12 грн. 3% річних, 3 223,39 грн. державного мита та 223,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з наступних обставин:

- рішенням Господарського суду Полтавської області у справі №16/84 за позовом Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Приватного підприємства "Вальдес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" про визнання недійсним договору, яким позов задоволено, визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги № 04-ІВЧ/І від 07.04.2009, укладений між Приватним підприємством "Вальдес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал";

- Договір №04-ІВЧ/І про відступлення права вимоги від 07.04.2009р. є таким, що не породжує жодних прав та обов’язків для його сторін, при цьому Додаток №1 до Договору №04-ІВЧ/І про відступлення права вимоги від 07.04.2009р. також не створює жодних наслідків для його сторін, оскільки по своїй суті вносить зміни до недійсного договору. Отже, підстави для стягнення грошових коштів в розмірі 1 000,00 грн. з відповідачів на користь позивача за договором, який визнано недійсним, відсутні, у зв’язку з чим вимоги позивача задоволенню не підлягають;

- оскільки відповідач-1 погасив заборгованість перед третьою особою в сумі 163 000,00 грн., суд згідно з п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в цій частині вимог, у зв’язку з відсутністю предмету спору;

- зважаючи на наявність у відповідача-1 перед третьою особою заборгованості за поставлений товар, яка існувала на дату звернення з позовом до суду, вимоги третьої особи про стягнення з відповідача-1 пені, інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню;

- в частині вимог третьої особи про солідарне стягнення заборгованості та штрафних санкцій з обох відповідачів, суд першої інстанції зазначив про те, що умовами Договору поставки не передбачено солідарної відповідальності відповідача-2 за невиконання або неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань. Окрім того, відповідач-1 є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює господарську діяльність у межах, визначених Статутом та законодавством, та у відповідності з останнім несе відповідальність за невиконання власних зобов’язань. Згідно з положеннями Статуту відповідача-1, останній несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно з чинним законодавством і не відповідає за зобов’язаннями відповідача-2, так само як і відповідач-2 не відповідає за зобов’язаннями відповідача-1. З урахуванням викладеного, суд відмовив в задоволенні позовних вимог третьої особи до відповідача-2.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010р. у справі №32/186 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до 10 000 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2010р. апеляційну скаргу відповідача-1 було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.05.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Мартюк А.І., Зубець Л.П.

17.05.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли телеграми, в яких було викладено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання.

Представник позивача у судове засідання 18.05.2010р. не з’явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 18.05.2010р. представники відповідачів підтримали клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи на іншу дату та просили суд задовольнити назване клопотання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 31.05.2010р.

31.05.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 31.05.2010р. відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання суду додаткових письмових пояснень по суті спору.

Представник позивача та третьої особи заперечував проти усного клопотання відповідача-1, просив суд відмовити в задоволенні клопотання.

Представник відповідача-2 підтримав клопотання відповідача-1 та просив суд вищезгадане клопотання задовольнити.

Колегія суддів частково задовольнила усне клопотання представника відповідача-1 та відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу оголосила в судовому засіданні перерву до 30.06.2010р.

30.06.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача-1, залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції та розглядати справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтергал".

Оскільки участь у судовому розгляді є правом, а не обов’язком сторони, апеляційний суд задовольнив клопотання позивача в частині розгляду справи без участі його представника за наявними в справі матеріалами.

30.06.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Назване клопотання третьої особи було задоволено судом.

30.06.2010р. в судовому засіданні представник відповідача-1 подав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії актів звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2010р. та на 01.04.2010р., а також інформації про обсяги виконаних та неприйнятих робіт за квітень, травень 2010р. на підтвердження майнового стану відповідача-1 як на час прийняття оскаржуваного судового рішення, так і на даний час.

Суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача-1 як невмотивованого, оскільки відповідачем-1 не обґрунтовано, які саме обставини, що мають значення для справи, підтверджують надані ним докази.

В судовому засіданні 30.06.2010р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010р. у справі №32/186 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до 10 000 грн.

Представник третьої особи заперечував проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній сказі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу відповідача-1 та просив суд скаргу задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.07.2008 року між третьою особою та відповідачем-1 було укладено Договір поставки №28/03 (далі – Договір поставки) з Додатком №1 від 02.07.2008р. та Додаткову угоду до нього №1 від 21.07.2008р., у відповідності до умов яких третя особа зобов’язалась поставити і передати у власність відповідача-1 товар, а саме бітум БНД 90/130 за ДСТУ 4044-2001 в кількості 770 та 1 500 тон (далі – товар), а відповідач-1 зобов’язався прийняти цей товар та здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п.п.3.1, 3.2 Договору поставки третя особа здійснює поставку товару по заявці відповідача-1 залізничним транспортом, а відповідач-1 сплачує витрати на доставку товару.

В Додатку №1 до Договору поставки передбачено, що вартість одиниці товару складає 3 850,00 грн. з ПДВ, всього по Додатку №1 за 1 500 тон підлягає сплаті 5 775 000,00 грн.

Згідно з Додатковою Угодою №1 до Договору поставки ціна однієї одиниці товару з урахуванням ПДВ складає 4 100,00 грн. з ПДВ, всього за 770 тон товару підлягає сплаті 3 157 000,00 грн. з ПДВ.

Умовами Додатку №1 від 02.07.2008р. та Додаткової угоди до Договору поставки №1 від 21.07.2008р. передбачено, що відповідач-1 оплачує товар протягом 60 календарних днів з дня отримання товару від третьої особи.

В п.10.1 Договору поставки визначено, що останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2008р., але в будь-якому випадку – до повного виконання зобов’язань.

07.04.2009 року між третьою особою та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/І.

У відповідності до умов названого договору, третя особа відступила, а позивач набув право вимоги, належне їй згідно з Договором поставки №28/03 від 02.07.2008р. та Додатковою угодою до нього №1 від 21.07.2008р., укладеними між третьою особою та відповідачем-1, виключно в частині, визначеній п.1.2 цього Договору.

Згідно з Додатком №1 від 08.04.2009р. до Договору №04-ІВЧ/І від 07.04.2009р. про відступлення права вимоги до п.1.2 згаданого Договору було внесено зміни, яким сторони визначили, що предметом права вимоги, яка відступається, являється заборгованість відповідача-1 перед третьою особою за поставлений та переданий у його власність третьою особою бітум нафтовий дорожній по основному договору (тобто по Договору поставки №28/03 від 02.07.2008р.) в сумі 1 000,00 грн. по основному зобов’язанню.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Передусім, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивачем було передано на розгляд суду вимоги про стягнення з відповідачів солідарно основного боргу у розмірі 1 000,00 грн., визначивши підставою для стягнення Договір про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/І від 07.04.2009р. та Додаткову угоду до нього №1 від 08.04.2009р., укладені між третьою особою та позивачем.

В матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду Полтавської області у справі №16/84 за позовом Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Приватного підприємства "Вальдес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/І від 07.04.2009р., укладеного між Приватним підприємством "Вальдес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал", яким позовні вимоги задоволено та визнано недійним договір.

Належних та допустимих доказів на підтвердження скасування чи зміни вищевказаного рішення Господарського суду Полтавської області суду надано не було.

У відповідності до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зважаючи на те, що договір про відступлення права вимоги №04-ІВЧ/І від 07.04.2009р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, визнаний недійсним в судовому порядку, даний договір не породжує жодних прав та обов’язків для його сторін. Додаток №1 до цього договору також не створює наслідків для його сторін, оскільки він вносить зміни до недійсного договору.

Таким чином, правові підстави для стягнення грошових коштів за договором, який визнано недійсним, відсутні, у зв’язку з чим апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відносно позовних вимог третьої особи судом було встановлено наступне.

Згідно з видатковими накладними №21/07-1 від 21.07.2008р., №22/07-2 від 22.07.2008р., №22/07-3 від 22.07.2008р., №29/07-1 від 29.07.2008р., №12/07-1 від 12.07.2008р., №17/07-1 від 17.07.2008р., №12/07-2 від 12.07.2008р., копії яких наявні в матеріалах справи, третьою особою було поставлено відповідачу-1 товар, обумовлений Договором поставки, на загальну суму 5 830 830,24 грн. Загальна сума витрат за доставку товару склала 142 705,20 грн.

Відповідач-1 частково розрахувався з третьою особою за поставлений йому товар, здійснивши наступні платежі: 22.07.2008р. – 250 000,00 грн., 25.07.2008р. – 50 000,00 грн., 30.07.2008р. – 150 000,00 грн., 07.08.2008р. – 400 535,44 грн., 11.08.2008р. – 400 000,00 грн., 13.08.2008р. – 400 000,00 грн., 18.08.2008р. – 300 000,00 грн., 29.08.2008р. – 300 000,00 грн., 23.09.2008р. – 100 000,00 грн., 29.09.2008р. – 1 400 000,00 грн., 30 09.2008р. – 300 000,00 грн., 30.10.2008р. – 50 000,00 грн., 27.11.2008р. – 50 000,00 грн., 28.11.2008р. – 30 000,00 грн., 10.12.2008р. – 50 000,00 грн., 24.12.2008р. – 20 000,00 грн., 29.12.2008р. – 700 000,00 грн., 30.12.2008р. – 200 000,00 грн., 20.02.2009р. – 60 000,00 грн., 27.02.2009р. – 600 000,00 грн.

Окрім того, в процесі судового розгляду даної справи, відповідачем-1 було погашено існуючу заборгованість за поставлений товар у сумі 163 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №504 від 09.07.2009р. на суму 80 000,00 грн. та №128 від 10.08.2009р. на суму 83 000,00 грн.

Зважаючи на сплату відповідачем-1 заборгованості, про стягнення якої третьою особою було заявлено позовні вимоги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність предмету спору в цій частині вимог та необхідність припинення провадження на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, при цьому апеляційний суд вража за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В п.7.3 Договору поставки передбачено, що за прострочку оплати за поставлений товар покупець (відповідач-1) сплачує постачальнику (третя особа) пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.6.1 Договору поставки відповідач-1 здійснює оплату за товар на рахунок третьої особи в термін не пізніше 120 календарних днів з дати поставки. Натомість, в процесі судового розгляду було встановлено, що поставка товару здійснювалась третьою особою на підставі Додатку №1 від 02.07.2008р. та Додаткової угоди №1 від 21.07.2008р. до Договору поставки, які є його невід’ємними частинами та встановлюють, що відповідач-1 зобов’язаний оплатити вартість поставленого товару протягом 60 календарних днів з дня його отримання.

Відповідач-1 неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання порядку та строків здійснення розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено прострочення виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов’язань перед третьою особою, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості є правомірним.

Однак апеляційний суд не погоджується з вимогою третьої особи про солідарну відповідальність за неналежне виконання умов Договору поставки обох відповідачів.

Нормами ст. 541 Цивільного кодексу України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Насамперед необхідно зазначити, що умовами Договору поставки не передбачено солідарної відповідальності відповідача-2 за невиконання або неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань.

Згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Відповідач-1 є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює господарську діяльність у межах, визначених Статутом та законодавством, та у відповідності з останнім несе відповідальність за невиконання власних зобов’язань.

В п.п.3.5, 3.6 ст. 3 Статуту відповідача-1 передбачено, що останній несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно з чинним законодавством. Відповідач-1 не відповідає за зобов’язаннями відповідача-2, так само як і відповідач-2 не відповідає за зобов’язаннями відповідача-1. При цьому, відповідач-1 має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському або третейському суді.

Отже, хоч відповідач-2 є засновником відповідача-1, він не відповідає за його зобов’язаннями, крім випадків, якщо банкрутство відповідача-1 викликане неправомірними діями відповідача-2, згідно з п.3.5 ст. 3 Статуту відповідача-1.

За таких обставин, позовні вимоги третьої особи до відповідача-2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на світову економічну кризу, її вплив на економіку України, а також на повну сплату заборгованості, як на передумову для зменшення розміру штрафних санкцій, не може бути прийнято судом до уваги з наступних підстав.

По перше, застосування штрафних санкції є відповідальністю за невиконання або неналежне виконання стороною своїх зобов’язань.

Факт порушення порядку та строків здійснення розрахунків з третьою особою відповідачем-1 не заперечується, а повна сплата заборгованості була здійснена вже після звернення з відповідним позовом до суду.

Твердження відповідача-1 про те, що заборгованість виникла у зв’язку з недостатнім фінансуванням, оскільки відповідач-1 фінансується за рахунок бюджетних коштів, також не є безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору поставки не передбачено залежність строків здійснення розрахунків з третьою особою від фінансування відповідача-1. При цьому, законодавець чітко визначив, що зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов’язком суду.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин відповідач-1 суду не надав.

Доводи, викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для даної справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010р. у справі №32/186 відсутні, тому апеляційна скарга відповідача-1 задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 46, 47, 49, 75, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010р. у справі №32/186 – без змін.