02/3060 Про стягнення заборгованості за договором факторингу та мировою угодою - 21.06.2010 Прийняття

У грудні 2009 року ПАТ КБ "Приватбанк"в особі філії "Черкаське головне регіональне управління"ЗАТ КБ "Приватбанк"(позивач) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства "Постач-Збут"(відповідач 1) та до приватного підприємства "Торговий центр "Постачальник"(відповідач 2) про стягнення 30 409,45 грн. (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060 замінено другого відповідача –ПП "Торговий центр "Постачальник", його правонаступником –ПП "Будерст"; припинено провадження у справі в частині вимоги про стягнення 8 219,10 грн. боргу та 121,22 грн. пені; позов задоволено частково; стягнуто солідарно з ПП "Постач-Збут" на користь ПАТ КБ"Приватбанк"в особі філії "Черкаське головне регіональне управління"ЗАТ КБ "Приватбанк"боргу в сумі 21 715,70 грн., 353,43 грн. пені, 152,05 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та солідарно з ПП "Будерст"на користь ПАТ КБ "Приватбанк"в особі філії "Черкаське головне регіональне управління"ЗАТ КБ "Приватбанк"боргу в сумі 21 715,70 грн., 353,43 грн. пені, 152,05 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 74-77).

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, замінивши другого відповідача його процесуальним правонаступником –приватним підприємством "Будерст", встановивши факт невиконання відповідачами мирової угоди, укладеної між сторонами спору, та факт наявності заборгованості відповідачів перед позивачем, а також факт часткової сплати позивачеві заборгованості, задовольнив позов частково, припинивши провадження у справі в частині розміру сплаченої заборгованості та пені на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Постач-Збут"подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що в оскаржуваному рішенні суду не наведено жодної правової норми, яка використана при його прийнятті, а також не підписано текст рішення. Крім цього, на думку скаржника, судом першої інстанції порушено вимоги ст. 69 ГПК України щодо строку вирішення спору.

Позивач та відповідач 2 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.04.2010 року у справі №02/3060 апеляційну скаргу ПП "Постач-Збут"на рішення господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 31.05.2010 року.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року розгляд справи №02/3060 відкладався на 21.06.2010 року у зв’язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2010 року склад колегії суддів у справі №02/3060 змінено на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г. та Мазур Л.М.

В судове засідання 21.06.2010 року представники сторін не з’явились, сторони про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать повернуті на адресу суду повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам. Враховуючи обізнаність сторін про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, дійшла до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відсутності представників сторін.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

13.03.2008 року між сторонами спору було укладено договір про проведення факторингу №FAC-042-CSVK (договір факторингу, а.с. 7-10), згідно умов якого позивач зобов’язувався передати в розпорядження відповідача 2, а відповідач 2 уступає позивачеві право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржника –відповідача 1, за зобов’язаннями з поставки товару, які витікають із укладеного між відповідачами договору б/н від 03.01.2008 року (п. 1.1. договору факторингу).

13.03.2008 року між відповідачем 2 (поручитель) та позивачем (кредитор) було укладено договір поруки №ДП- FAC-043-CSVK (договір поруки, а.с. 15-16), предметом якого було надання поруки відповідачем 2 перед позивачем за виконання відповідачем 1 своїх зобов’язань за договором б/н від 03.01.2008 року, укладеному між відповідачами, права вимоги за якими відступлені позивачеві згідно з договором про проведення факторингу №FAC-042-CSVK від 13.03.2008 року (п. 1 договору поруки).

У лютому 2009 року позивач звернувся до господарського суду Черкаської області із позовною заявою про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості по кредиту в сумі 89 800,00 грн. та 453,34 грн. пені.

13.03.2009 року ухвалою господарського суду Черкаської області у справі №16/575 (а.с. 17-18) було затверджено мирову угоду по цьому спору між вказаними сторонами. В ухвалі суду вказано, що за умовами заяви про затвердження мирової угоди (а.с. 19-20) відповідачі визнали існування їх солідарної заборгованості перед позивачем в сумі 87 316,80 грн. основного боргу по кредиту та зобов’язалися сплатити її частинами у строки і розмірах згідно графіку, обумовленого у мировій угоді за період з березня 2009 року по жовтень 2009 року.

Також, в ухвалі суду вказано, що за умовами мирової угоди, в період її дії, відповідачі повинні сплачувати пеню на цю суму, що відповідає п. 4.9. договору факторингу, згідно якого за порушення дебітором строків сплати заборгованості позивач має право отримати з нього пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені. Сторонами також погоджено, що всі зобов’язання сторін згідно умов договору факторингу будуть вважатися виконаними лише після сплати коштів в сумі 87 316,80 грн. та нарахованої на цю суму пені.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходить з наступного.

Неналежне виконання відповідачами умов мирової угоди, затвердженої 13.03.2009 року ухвалою господарського суду Черкаської області у справі №16/575, щодо сплати простроченої заборгованості перед позивачем згідно узгодженого сторонами спору графіку стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 30 409,45 грн. заборгованості та пені.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог та ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки правовідносинам сторін, які склалися внаслідок укладання ними мирової угоди у справі №16/575, затвердженої ухвалою господарського суду Черкаської області від 13.03.2009 року( а.с. 17-18).

Так, в силу ч. 4 ст. 78 ГПК України, про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняється провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з нормою п. 7 ст. 80 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а ч. 4 вказаної статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Таким чином, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України (1798-12) . Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення судового спору, на умовах, погоджених сторонами. Сторони, досягнувши угоди між собою, припиняють спір, у зв’язку з чим господарським судом припиняється провадження у справі. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмету позову. При цьому, при затвердженні мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. А саме, що у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав не допускається. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило, виконується добровільно. У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Зазначене кореспондується із п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст. 3 цього Закону.

Згідно ст. 1 Закон України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі –рішення).

Тобто, Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Враховуючи, що мирова угода, затверджена судом, припускає добровільне її виконання, а названий Закон направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку, заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання, з добровільного на примусовий шляхом видачі судового наказу, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв’язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов’язки, як помилково вважає позивач, а господарсько-процесуальні права та обов’язки. Зокрема, право на зміну порядку виконання такої ухвали, встановлене ст. 121 ГПК України.

Правова позиція про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України (1798-12) , викладена й у постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 року у справі №24/489.

Отже, ухвалене у даній справі рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі в частині стягнення 30 409,45 грн. боргу, припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки заявлена вимога не може бути самостійним предметом позову та розглядатися в господарських судах в порядку окремого позовного провадження. Проте, це не позбавляє позивача права звернутися до суду в порядку ст. 121 ГПК, який прийняв ухвалу про затвердження мирової угоди, з заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий в частині стягнення платежів за мировою угодою, строк яких вже настав.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, скасовує рішення господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060 та, керуючись п. 2 ст. 103 ГПК України, приймає нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України колегія суддів апеляційного господарського суду розподіляє судові витрати.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 99, 101, 103, 104 та 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Постач-Збут"на рішення господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 02.03.2010 року у справі №02/3060 скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"в особі філії "Черкаське головне регіональне управління"ЗАТ КБ "Приватбанк"(18023, м. Черкаси, вул. Гоголя, 221, ідентифікаційний код 22792510) на користь приватного підприємства "Постач-Збут"(18000, м. Черкаси, вул. Сурікова, 14-А, ідентифікаційний код 22801539) 152,04 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.