14/47 Про визнання недійсною угоди про встановлення графіку погашення заборгованості по договору підряду на капітальне будівництво - 21.06.2010 Прийняття

23.12.2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" (надалі - ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна") звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортісгруп" (надалі - ТОВ "Фортісгруп"). відповідно до якого просить визнати недійсною угоду від 04.08.2008 р. про встановлення графіку погашення заборгованості ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" перед ТОВ "Фортісгруп" за договором № 21-06 від 12.09.2007 р. згідно ст. 229 ЦК України як правочин, який вчинено під впливом помилки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.03.2010 справі №14/47 у позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі та визнати недійсною угоду від 04.08.2008 р. про встановлення графіку погашення заборгованості ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" перед ТОВ "Фортісгруп" за договором № 21-06 від 12.09.2007.

В апеляційній скарзі позивач обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що висновки наведені в оспорюваному рішенні не відповідають дійсним обставинам справи, суд першої інстанції неповністю дослідив обставини, що мають значення для справи зокрема: не враховано того, що при укладенні спірної угоди від 04.08.2008 р. було помилково включено акт прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. на суму 110400 грн., який стосується іншого договору № 14/08 від 14.11.2007 p., та акти прийому виконаних підрядних робіт № 4/2 за листопад 2007 р. на суму 23256 грн., № 4/3 за листопад 2007 р. на суму 99144 грн., які містять ознаки підробки (виправлення без будь-яких застережень) та насправді стосуються іншого договору. Позивач вважає, що включення зазначених актів призвело до завищення зобов’язання позивача на суму 232800,00 грн., тому при укладенні спірної угоди від 04.08.2008 р. сторонами було допущено помилку, в зв’язку з чим угода від 04.08.2008 р. підлягає визнанню недійсною.

17.06.2010 через канцелярію суду представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач стверджує, що рішення є законним та обґрунтованим, відповідає всім обставинам справи, а тому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в судове засідання апеляційної інстанції свого представника не направило, надіслало клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з участю представника у розгляді іншої справи.

Враховуючи те, що ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" про дату, час та місце слухання справи повідомлялося належним чином, колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи та вважає можливим здійснити перегляд рішення господарського суду першої інстанції в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі його представника. Згідно ст. 28 ГПК України, представництво інтересів може здійснюватись будь-якою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового розгляду може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об’єктивного характеру, які не залежать від волі сторін, тобто ні за яких обставин не можуть бути ними змінені чи усунуті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд встановив наступне:

12 вересня 2007 року між ТОВ "Фортісгруп" та ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" укладено договір № 21-06 на виконання робіт (надалі - Договір № 21-06), відповідно до якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався на власний ризик та своїми силами побудувати і здати замовнику згідно з затвердженої проектно-кошторисної документації та встановлений термін об'єкт.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Позивачем та Відповідачем за період з вересня 2007 року по березень 2008 року були підписані акти приймання виконаних підрядних робіт цінової форми №КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-3, які підтверджують виконання Відповідачем робіт за Договором №21-06, та прийняття Позивачем зазначених робіт. Копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.

Позивач свій обов’язок по оплаті виконаних робіт виконав частково, в зв’язку з чим, у нього виникла заборгованість перед Відповідачем по договору №21-06.

04.08.2008 р. ТОВ "Фортісгруп" та ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" за взаємною згодою встановили графік погашення заборгованості ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. України" за Договором № 21-06, а саме на виконання розрахунків за Договором № 21-06 встановили порядок оплати робіт, виконаних ТОВ "Фортісгруп": 107138,80 грн. - 05.08.2008 p.; 120000 - 11.08.2008 p.; 120000 грн. - 22.08.2008 p.; 120000 - 29.08.2008 p.; 200000 -12.09.2008 p.; 200000 - 22.09.2008 p.; 200000 - 30.09.2008 p.; 20000 грн. -13.10.2008 p.; 200000-24.10.2008 p.; 200000 грн. - 31.10.2008 p. Графік погашення заборгованості за Договором № 21 -06 підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплено печатками сторін.

Таким чином, сторонами було змінено зобов’язання за Договором № 21-06.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за домовленістю сторін фактично відбулась зміна зобов'язання за Договором № 21 -06 щодо порядку оплати виконаних робіт, а тому укладений графік погашення заборгованості від 04.08.2008 р. є правочином.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України позивач був зобов'язаний здійснити оплату виконаних відповідачем робіт за погодженим правочином, яким встановлено графік погашення заборгованості від 04.08.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 04.12.2009 р. у справі 21/258-09 за позовом ТОВ "Фортісгруп" до ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" стягнуто з ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" на користь ТОВ "Фортісгруп" 1310000 грн. заборгованості за Договором № 21-06 від 12.09.2007 p., 250942,84 грн. пені, 39820,57 грн. відсотків річних, 187298 грн. інфляційних нарахувань.

Позивач просить визнати недійсною угоду від 04.08.2008 р.. обґрунтовуючи це тим, що в ній було допущено помилку, внаслідок якої збільшено обов'язок позивача перед відповідачем по сплаті заборгованості, а саме включено акти прийому виконаних підрядних робіт, які не можуть бути враховані при визначенні розміру заборгованості за Договором № 21-06.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що позовні вимоги про визнання недійсною угоди від 04.08.2008 р. не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Слід зазначити, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно положень ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Так, під помилкою розуміють неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним.

Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати.

Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В апеляційній скарзі та позовній заяві, позивач посилаючись на помилку, стверджує, що при укладенні угоди від 04.08.2008 р. було помилково включено акт прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. на суму 110400 грн., який стосується іншого договору № 14/08 від 14.11.2007 p., та акти прийому виконаних підрядних робіт № 4/2 за листопад 2007 р. на суму 23256 грн., № 4/3 за листопад 2007 р. на суму 99144 грн., що містять ознаки підробки (виправлення без будь-яких застережень) та насправді стосуються іншого договору.

Однак, колегія суддів вважає вищевказані твердження необгрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

В матеріалах справи містяться акти прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. на суму 110400 грн., № 4/2 за листопад 2007 р. на суму 23256 грн., № 4/3 за листопад 2007 р. на суму 99144 грн. (належним чином засвідчені копії актів залучені до матеріалів справи).

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Київської області від 04.12.2009 р. у справі № 21/258-09 та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.07.2009 р. у справі № 11/016-09 за позовом ТОВ "Фортісгруп" до ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" про стягнення пені за неналежне виконання зобов'язання за Договором № 21-06 (копії залучені до матеріалів прави) факт виконання відповідачем та прийняття позивачем підрядних робіт згідно Договору № 21-06, за актами прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. на суму 110400 грн., № 4/2 за листопад 2007 р. на суму 23256 грн., № 4/3 за листопад 2007 р. на суму 99144 грн. встановлений.

Як свідчать матеріали, в процесі розгляду справи договір № 14/08 від 08.11.2007 p., на який посилається позивач, зазначаючи, що на підставі нього було складено акт прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. сторонами не надано.

Крім того, рішенням господарського суду Київської області від 04.12.2009 р. у справі № 21/258-09 стягнуто з ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" 1310000 грн. заборгованості по Договору № 21-06, в тому числі за актом прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 p.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що роботи за актом прийому виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р. виконані за іншим укладеним сторонами договором, а вартість виконаних робіт за актами приймання виконаних підрядних робіт №№ 3/1, 4/2, 4/3 за листопад 2007 р. також включена до вартості виконаних робіт за Договором № 21-06.

Також, як вбачається з банківської виписки по особовому рахунку ТОВ "Фортісгруп" позивач лише частково оплатив вартість виконаних робіт за актом приймання виконаних підрядних робіт № 3/1 за листопад 2007 р.

Позивач стверджує, що акти прийому виконаних підрядних робіт №№ 4/2, 4/3 за листопад 2007 р. містять ознаки підробки, оскільки на зазначених актах містяться закреслення та дописки про належність актів до Договору № 21-06 від

12.09.2007 р. без будь-яких застережень.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, акти прийому виконаних підрядних робіт №№ 4/2, 4/3 за листопад 2007 р. з посиланням на Договір № 21-06 від 12.09.2007 p., підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін, а копії цих актів у відповідності до ст. 36 ГПК України засвідчені уповноваженим представником позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані і позивачем, і відповідачем акти прийому виконаних підрядних робіт №№ 4/2, 4/3 за листопад 2007 р. містять однакові посилання на Договір № 21-06 від 12.09.2007 р. (належним чином засвідчені копії актів прийому виконаних підрядних робіт містяться в матеріалах справи).

Колегія суддів враховує також, що позивач частково оплачував вартість виконаних робіт за актами прийому виконаних підрядних робіт №№ 4/2, 4/3 за листопад 2007 р. з посиланням на Договір № 21-06 (банківська виписка по особовому рахунку ТОВ "Фортісгруп" за період з 01.09.2007 р. по 01.11.2008 p.).

Слід зазначити, що позивач звернувся про визнання недійсної угоди від 04.08.2008р. після винесення рішення господарського суду Київської області від 04.12.2008р. у справі № 21/258-09 про стягнення заборгованості, що виникла за Договором № 21-06, що підтверджується актами виконаних підрядних робіт, зокрема, і тими, які включені в оспорюваний правочин, яким встановлено графік погашення заборгованості від 04.08.2008 р.

За таких обставин, посилання позивача в апеляційній скарзі та позовній заяві на наявність помилки в розумінні ст. 229 ЦК України є необгрунтованими та безпідставними.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач обґрунтовуючи недійсність угоди від 04.08.2008 р. посилається лише на три акти, але при цьому просить визнати недійсною угоду від 04.08.2008 р. повністю.

Проте, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від (v0009700-09)

06.11.2009 р. зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути

визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі

частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без

включення недійсної частини.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, позивачем не обґрунтовані обставини недійсності як частини правочину, яким встановлено графік погашення заборгованості від 04.08.2008 p., так і правочину в цілому, враховуючи, що цей правочин був би вчинений і без включення до нього іншої частини.

Позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено обставин на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини справи, давши оцінку поданим доказам, приймаючи до уваги предмет доказування у даній справі, враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи те, що в апеляційній скарзі позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, та вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 49 судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта у зв’язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2010. по справі №14/47 – без змін.