Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Лола Н.О.

за участю представників

позивача: Костенко І.С., довіреність № 395 від 08.09.2009р.;

відповідача: Ворона О.В., довіреність б/н від 01.10.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 7/266/09 та апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛІГА-РЕС", м.Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 18.02.2010р. у справі № 7/266/09

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк"в особі Запорізької філії Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м.Запоріжжя

до відповідача Приватного підприємства "ЛІГА-РЕС", м.Запоріжжя

про визнання недійсним пункту договору

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.02.2010р. у справі № 7/266/09 (суддя Кутіщева Н.С.) позов задоволено, визнано недійсним п.7.3 договору банківського рахунку № 30/36-0409-Н від 06.04.2009р., укладеного між ВАТ "Кредитопромбанк" в особі Запорізької філії ВАТ "Кредитпромбанк"та ПП "ЛІГА-РЕС". Судові витрати покладено на відповідача.

Рішення прийнято з посиланням на статі ч.1 ст. 230, ст. 229 ЦК України та мотивовано тим, що текст типового договору відповідачем було змінено, а саме: замість наявних в примірнику типового договору п.п.7.3-7.5 відповідачем при ознайомлені з типовим договором було встановлено комп’ютерним текстом п.7.3 в іншій редакції, а п.п.7.4, 7.5 зовсім виключені, тобто відповідач навмисно ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення, у зв’язку з цим, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та задовольнив їх.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення суду першої інстанції від 18.02.2010р. у справі № 7/266/09 скасувати у зв’язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції позбавив права на касаційне оскарження ухвали суду від 23.09.2009р., так як не скерував справу до Вищого господарського суду України, а також порушив ч.1 ст.4-2ГПК України, оскільки не задовольнив клопотання відповідача про призначення судової експертизи. Разом з цим, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд порушив правило предметної підсудності, яке полягає в тому, що у п.7.3 договору, сторони чітко визначили, що спори підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській Товарній Біржі "ТБУ". Також, відповідач посилається на відсутність оману замовчування істотних умов договору, так як спірний пункт договору був викладений на останньому аркуші договору, який був підписаний представником позивача та скріплений печаткою без будь-яких на те заперечень та зауважень. Доводи апеляційної скарги скаржник обґрунтовує п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 06.11.2009р. (v0009700-09) , яке полягає в тому, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Позивач не довів наявність умислу в діях відповідача, та того, з якою метою відповідач начебто ввів його в оману. Щодо відсутності повноважень на укладання третейської угоди, то чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо такого делегування повноважень представнику.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що відповідач під час судового засідання не заперечував щодо клопотання позивача про проведення технічної експертизи, а тому відповідач навмисно вводить суд в оману посилаючись на ці обставини. Доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд позбавив його права на касаційне оскарження ухвали господарського суду Запорізької області від 23.09.2009р. є безпідставними, вважає позивач, так як приписами статей 41, 42 ГПК України не передбачено можливості оскарження ухвали суду про призначення судової експертизи. Позивач зазначає, що банк працює лише за типовими формами договорів, які надаються філіям і відділенням з Головного офісу у м.Києві. Будь-які зміни до цих договорів повинні бути узгоджені з юридичним відділом філії, головним бухгалтером, та за підписом керуючого філією або його заступників, окрім цього в довіреностях керуючого філією та його заступників, не має повноважень підписувати будь-які договори з третейською угодою. На підставі викладеного, позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01 червня 2010р. у справі № 7/266/09 апеляційна скарга відповідача була прийнята та призначена до розгляду на 18.06.2010р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1594 від 18.06.2010р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді –Федоров І.О., суддів Мойсеєнко Т.В., Хуторной В.М., якою прийнято постанову.

Клопотання заявника апеляційної скарги про призначення судової експертизи у справі № 7/266/09 відхиляється, як необґрунтоване.

За згодою представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у судовому засіданні, яке відбулось 18.06.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 06.04.2009р. між ВАТ "Кредитпромбанк" в особі Запорізької філії ВАТ "Кредитпромбанк" (позивач) та приватним підприємством "ЛІГА-РЕС" (відповідач) було укладено договір банківського рахунку № 30/36-0409-Н.

Згідно п. 1.1 договору, банк (позивач) відкриває клієнту (відповідачу) поточний рахунок в національній валюті № 26008979800600 (далі рахунок) для зберігання грошей клієнта та зобов’язується здійснювати розрахунково - касове обслуговування клієнта за цим рахунком за плату, встановлену в розділі 3 договору, відповідно до вимог чинного законодавства України, банківських правил (нормативно-правових актів НБУ, внутрішніх положень банку тощо), та умов цього договору, а клієнт зобов’язується здійснювати операції за рахунком відповідно до чинного законодавства України, банківських правил та цього договору.

У п. 7.3 договору усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають між сторонами (визнання права, визнання правочину дійсним чи недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші засоби відшкодування майнової шкоди, відшкодування морально(матеріальної) шкоди, а також захист порушеного права або інтересу іншим передбаченим законом або договором засобом, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській товарній Біржі "ТБУ". Сторони домовились, що розгляд їх спору у третейському суді буде проходити тільки на підставі письмових матеріалів, наданих сторонами, без проведення усного слухання і виклику сторін.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання п.7.3 договору банківського рахунку № 30/36-0409-Н від 06.04.09р. недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 230, 237, 244 ЦК України.

Господарський суд позов задовольнив та визнав недійсним вказаний договір в частині п. 7.3 недійсним на підставі ст.ст.229,230ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято всупереч вимогам статті 43 ГПК України та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними" зазначено, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність омани на момент укладання договору та умислу в діях сторони.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, банком відповідачу для ознайомлення було надано не підписаний проект договору банківського рахунку. ПП "Ліга-Рес"вніс свої поправки і повернуло банку цей договір підписаний з боку останнього директором Рашевською Оленою Сергієвною. Також представник позивача зазначив, що в повернутому банку проекті договору п.7.3 було змінено відповідачем шляхом монтажу. Представник банку вважаючи, що підписує проект типового договору, підписав не читаючи його.

З наведеного слідує, що спірні відносини виникли у сторін під час укладання договору банківського рахунку, який за своєю правовою природою є господарським договором.

Відповідно до ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти договір, як визначено у ст. 614 ЦК України, має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною.

Зі змісту даної норми слідує, що за своєю юридичною природою пропозиція щодо укладання договору (оферта) є одностороннім правочином, що тягне за собою певні правові наслідки. Отже в силу ч.2 ст. 207 ЦК України та ст. 181 ГК України позивач повинен був, передаючи відповідачу проект договору, підписати його, щоб цей проект міг вважатися пропозицією укласти договір банківського рахунку в національній валюті на певних умовах.

Натомість з обставин справи та пояснень представника позивача слідує, що саме відповідач надав банку підписаний проект договору банківського рахунку у своїй редакції і щодо п.7.3, який відповідно до вимог чинного законодавства банк повинен був розглянути та оформити відповідно до вимог ч.1 ст. 181 ГК України та повернути один екземпляр відповідачу або за наявності заперечень запропонувати, згідно ч.4 ст. 181 ГК України, свої умови.

Частиною 4 чт.179 ГК України (436-15) передбачено, що сторони можуть визначати зміст договору на підставі типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, або у випадках, визначених законом, іншим органом державної влади .

Обов’язковість укладання договору на розрахункове-касове обслуговування на підставі типового договору не передбачено чинним законодавством, і зокрема ч.5 ст. 341 ГК України та Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) .

Тому під час розгляду та підписання наданого відповідачем проекту договору банківського рахунку банк повинен був узгодити умови запропоновані відповідачем або підписати його з протоколом розбіжностей.

Посилання на те, що представник банку підписуючи проект договору вважав, що це типовий договір, не є доказом омани, бо в даному випадку повинен був ознайомитись з умовами пропозиції, наданої відповідачем.

З оригіналу договору банківського рахунку в національній валюті України від 06.04.2009р. (а.с. 91-92) вбачається, що даний договір укладений за згодою обох керівників, підписаний та скріплений печатками сторін. Наданий відповідачем проект договору банк підписав без заперечень.

Висновок суду першої інстанції про те, що договір був підписаний зі сторони позивача керуючим Запорізькою філією ВАТ "Кредитпромбанк"Драч Андрієм Васильовичем, який діє на підставі Положення про Запорізьку філію та довіреності від 29.10.2007р., засвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Телегою Т.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 1962 згідно якої, керуючий Запорізькою філією ВАТ "Кредитпромбанк"не мав правових підстав для укладання третейської угоди від імені банк, оскільки вказаною довіреністю ВАТ "Кредитпромбанк" не уповноважувало його на укладання третейських угод є безпідставним, так як згідно змісту договору останній є договором банківського рахунку в національній валюті України, а не третейською угодою, як це зазначив суд першої інстанції.

Висновок експерта НДЕКЦ ГУМВС України в Запорізькій області № 77/хл від 02.11.2009р., на який посилається суд, не доводить того, що договір банківського рахунку був укладений в частині п.7.3 під оманою. Висновок експерта свідчить лише про те, яким чином виготовлена третя сторінка договору надана на експертне дослідження та те, що давність виконання її не встановлена.

Внесення в текст договору, який не підписаний банком і не є пропозицією останнього, змін не може вважатись оманою. Даний договір не може бути сфальсифікований, в силу того, що договір був підписаний уповноваженою особою позивача без будь-яких на те заперечень та зауважень.

Та обставина, що третій аркуш договору, який не був укладеним та підписаним, був виконаний іншим способом не дає суду правової підстави стверджувати, що він був сфальшований, та визнавати п.7.3 договору недійсним.

Слід зазначити, що в матеріалах справи навіть відсутні докази направлення позивачем не підписаного ним проекту цього договору відповідачу.

Колегія суддів зазначає, що проект договору (а.с.22-23) не підписаний позивачем, а тому він не є пропозицією на укладання такого роду договору і не може бути сфальсифікованим, бо не має статусу документу та не породжує будь-яких правових наслідків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач отримав на погодження не оформлений належним чином проект договору, а тому мав можливість і вправі був вносити до нього свої пропозиції з метою його укладання.

Підписуючи запропонований відповідачем проект договору керуючий Запорізькою філією ВАТ "Кредитпромбанк"в особі Драч А.В. був ознайомлений з його змістом та погодився з умовами, на яких він укладається шляхом засвідчення його своїм підписом та печаткою банку.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що волевиявлення позивача при укладенні вказаного договору було вільним і відповідає його внутрішній волі, а тому відсутні підстави, які зазначені у ч.1 ст. 230 ЦК України для визнання п.7.3 договору недійсним.

Посилання суду в оскаржуваному рішенні на ст. 229 ЦК України є безпідставним, оскільки з зазначених підстав позов не заявлявся позивачем та підстави позову відповідно до 22 ГПК України (1798-12) не уточнювались та не змінювались. Отже задоволення позовних вимог на підставі ст. 229 ЦК України є виходом за межі заявлених позовних вимог. Відповідні заяви та клопотання про вихід за межі позовних вимог в матеріалах справи відсутні і в протоколами судових засідань не зафіксовані.

Стосовно відсутності повноважень представника банку Драч А.В. на укладання від імені банку третейської угоди, то колегія суддів зазначає, що як слідує зі змісту нотаріально посвідченої довіреності від 29.10.07р. (а.с.14) керуючого Запорізькою філією Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк"Драча А.В. банк уповноважив від імені ВАТ "Кредитпромбанк" укладати, змінювати договори, в тому числі зовнішньоекономічні, за винятком певних видів договорів, серед виключень, перелічених у довіреності, не вказано про те, що виключенням із наданих повноважень є правочини щодо третейського застереження при укладанні договорів.

Крім того, договір банківського рахунку сторонами виконувався.

Посилання банку на внутрішні документи банку та типові договори за вказаних підстав є недоречним. Крім того, вони не мають обов’язкового характеру для відповідача.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання спірного пункту 7.3. договору з підстав заявлених у позові задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини та помилково зробив висновок про недійсність спірного пункту 7.3 договору.

Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено обставин порушення оспорюваним пунктом 7.3 договору його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя –це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів –це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Закон України "Про третейські суди" (1701-15) передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У разі коли між сторонами у договорі передбачена третейська оговорка, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку. Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу.

За вищенаведеного, доводи заявника апеляційної скарги щодо припинення провадження у справі є помилковими. Підстав для припинення провадження у справі колегія суддів не вбачає. Оскільки в даному випадку звернення позивача до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним є його правом, яке гарантовано Конституцією України (254к/96-ВР) .

З огляду на не відповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду Запорізької області, обставинам справи та чинному законодавству України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів відповідача щодо скасування рішення господарського суду Запорізької області та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, згідно статті 49 ГПК України слід віднести на позивача.

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛІГА-РЕС", м.Запоріжжя задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.02.2010р. у справі №7/266/09 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк"в особі Запорізької філії ВАТ "Кредитпромбанк"(код ЄДРПОУ 33151845) на користь Приватного підприємства "ЛІГА-РЕС"(код ЄДРПОУ 34441047) 42грн. 50 коп. державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.

Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.