34/432-4/99 Про солідарне стягнення заборгованості по кредиту та заборгованості за нарахованими та несплаченими в строк відсотками - 08.06.2010 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Фортуна-банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" про стягнення солідарно 1.699.000,00 грн. заборгованості за кредитом, 134.741,57 грн. заборгованості за нарахованими та несплаченими в строк відсотками, всього 1.833.741,57 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2009 р. у справі № 34/432 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" були задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010 р. рішення Господарського суду міста Києві від 09.09.2009 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи позивач 18 лютого 2010 року надав суду додаткові пояснення до позовної заяви про стягнення заборгованості, в яких підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та повідомив суд про те, що 16 листопада 2009 р. Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" – правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" (в результаті перетворення).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 34/432-4/99 (далі – Рішення суду) позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" 1.699.000 (один мільйон шістсот дев’яносто дев’ять тисяч) грн. боргу, 134.741 (сто тридцять чотири тисячі сімсот сорок одну) грн. 57 коп. нарахованих та несплачених в строк відсотків, а також 18.337 (вісімнадцять тисяч триста тридцять сім) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2010 року у справі № 34/432-4/99 в частині солідарного стягнення 1.833.741,57 грн. заборгованості з ТОВ "ВЮТбуд" на користь ПАТ "Фортуна - банк" скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ "Фортуна-банк" в частині солідарного стягнення 1.833.741,57 грн. заборгованості з ТОВ "ВЮТбуд" на користь ПАТ "Фортуна - банк" відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що у Договорі поруки його Сторонами не було визначено належним чином строку дії даної поруки, а відтак при визначенні такого строку в даному випадку слід керуватися положеннями ч.4 ст. 559 ЦК України, якими передбачено, що у разі, якщо строк поруки не встановлено, то порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Скаржник в апеляційній скарзі також зазначив, що вимогу Позивача за № 719/07 від 04.09.2008 р., оформлену у відповідності до Договору поруки, Відповідач (поручитель) згідно з відміткою уповноваженої особи одержав 09 вересня 2008 р., тобто після закінчення шестимісячного строку, передбаченого чинним законодавством. Відтак, апелянт посилається на те, що Позивачем був пропущений шестимісячний строк для пред’явлення вимоги до нього, як поручителя про сплату кредитних коштів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" і порушено апеляційне провадження у справі № 34/432-4/99, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.06.2010 р.

Представник позивача у судовому засіданні 08.06.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Скаржник та відповідач-2 у судовому засіданні 08.06.2010 р. підтримали вимоги апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 31.07.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Фортуна-банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" було укладено договір про надання кредитної лінії № 04К-КЛ/84.

Згідно з умовами Кредитного договору та всіх додаткових угод до нього позивачем надано відповідачу-2 грошові кошти у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - Кредит) в сумі 4.800.000 гривень 00 копійок, про що свідчать меморіальні ордери № 184/30 від 31.07.2007р., № 184/31 від 31.07.2007 р., № 184/30 від 09.08.2007 р.

Пунктом 1.3 Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом встановлено плату в розмірі 18 відсотків річних. При цьому, відповідно до пунктів 2.9, 2.10 Кредитного договору сплата Позичальником відсотків за користування кредитом повинна була проводиться щомісячно, протягом п'яти останніх операційних днів поточного місяця за користування кредитними коштами в поточному місяці.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору Позивач та Відповідач-2 встановили дату кінцевого терміну повернення кредиту, а саме 11.09.2007р.

Враховуючи тяжкий фінансовий стан Відповідача-2, Позивач неодноразово додатковими угодами пролонговував кінцевий термін повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами Позивача.

Так, 11.09.2007 р. Позивач та Відповідач-2 уклали додаткову угоду № 5 до Договору, відповідно до умов якої виклали пункт 1.2 Договору у такій редакції: "1.2. Кінцевий термін повернення Кредиту – 28.09.2007 р.";

Позивач та Відповідач-2 28.09.2007 р. уклали додаткову угоду № 6 до Договору, відповідно до умов якої виклали пункт 1.2 Договору у такій редакції: "1.2. Кінцевий термін повернення Кредиту – 31.10.2007 р.";

Позивач та Відповідач-2 31.10.2007 р. уклали додаткову угоду № 7 до Договору, відповідно до умов якої виклали пункт 1.2 Договору у такій редакції: "1.2. Кінцевий термін повернення Кредиту –25.12.2007 р.";

Позивач та Відповідач-2 25.12.2007 р. уклали додаткову угоду № 10 до Договору, відповідно до умов якої виклали пункт 1.2 Договору у такій редакції: "1.2. Кінцевий термін повернення Кредиту – 11.03.2008 р.";

Позивач та Відповідач-2 25.12.2007 р. уклали додаткову угоду № 11 до Договору, відповідно до умов якої виклали пункти 1.2 та 2.10.1 Договору у такій редакції: "1.2. Кінцевий термін повернення Кредиту – 01.02.2008 р."; "2.10.1. Сплата відсотків за користування Кредитом провадиться в останній день кінцевого терміну повернення Кредиту за цим Договором".

В забезпечення виконання зобов'язань Відповідача-2 за Кредитним договором Позивач та Відповідач-1 уклали договір поруки № 04К-КЛ/84/П від 01.08.2007 р., відповідно до умов якого Відповідач-1 зобов’язався перед Позивачем у повному обсязі, солідарно, відповідати за виконання зобов’язань Відповідача-2 щодо повернення суми наданого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, у строк та у випадках, передбачених Договором.

Пунктом 3.1.1 Договору поруки передбачено, що Відповідач-1 зобов'язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги Позивача про невиконання Відповідачем-2 забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування Позивачу відповідної суми заборгованості як протягом дії Кредитного договору так і після кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Відповідно до п. 3.1.2 Договору поруки у разі невиконання Відповідачем-2 та Відповідачем-1 забезпеченого порукою зобов'язання останні зобов’язанні відповідати перед Позивачем як солідарні боржники всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення.

Згідно з п. 4.3 Договору поруки при внесенні змін до Кредитного Договору і його пролонгації обставини, що з нього виникають, розповсюджуються на Відповідача-1 без необхідності внесення відповідних змін та/або доповнень до Договору поруки. Укладанням Договору поруки Відповідач-1 надає свою письмову згоду на внесення Позивачем і Відповідачем-2 будь-яких змін до Договору, зокрема, внаслідок чого збільшиться обсяг відповідальності Відповідача-1 та/або зміниться дата (термін) повернення Кредиту, при цьому Відповідач-1 має право за власною ініціативою письмово запитувати Позивача про стан Договору, а Позивач не зобов’язаний до моменту отримання від Відповідача-1 письмового запиту повідомляти останнього про внесення відповідних змін та/або доповнень до Договору.

У зв'язку з неповерненням кредитних коштів у встановлений строк позивачем під розпис вручено директору Tовариства з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" Жолдак Т.В. вимогу від 28.01.2008 р. за № 119/07 щодо повернення кредитних коштів.

У відповідь на вказану претензію 28.01.2008 р. на адресу Позивача надійшов лист №4 від Товариства з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005", яким повідомлено Позивача, що грошові кошти, отримані за Кредитним договором, в повному обсязі перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" як матеріальна допомога та попередня оплата за керамічну цеглу для підтримки господарської діяльності даного підприємства, та запропоновано Позивачу направити відповідну вимогу на адресу Поручителя (Відповідача-1 по справі).

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вказані умови Договору поруки та керуючись ст. 554 ЦК України, позивачем 09.09.2008 р. було вручено під розпис представнику Відповідача-1 Грузд М.Я. вимогу від 04.09.2008 р. за № 719/07 щодо повернення кредитних коштів.

Відтак, відповідно до п. 3.1.1 Договору поруки Відповідач-1 зобов'язаний був виконати відповідне зобов'язання за Відповідача-2, шляхом перерахування Позивачу відповідної суми заборгованості по кредиту.

Однак відповідь на вказану претензію до Позивача від Відповідача-1 не надходила, вимоги Позивача були залишені без задоволення, заборгованість не погашеною.

В апеляційній скарзі апелянт стверджує, що договір поруки припинився в силу положень ст. 559 ЦК України, відповідно до яких порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таке твердження Відповідача-1, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, суперечить умовам Договору поруки, відповідно до якого Позивач та Відповідач-1 дійшли згоди, що Договір поруки діє до повного виконання Сторонами його умов.

Тобто, сторони погодили, що договір поруки припиняється з моменту виконання сторонами своїх обов’язків, зокрема Поручителем (Відповідачем-1) виконання свого обов’язку по зобов’язанням Боржника (Відповідача-2) перед Позивачем у повному обсязі, солідарно, щодо повернення суми наданого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі, у строк та у випадках, передбачених Договором.

Апелянт в апеляційній скарзі також зазначив, що вимогу Позивача за № 719/07 від 04.09.2008 р., оформлену відповідно до Договору поруки, Відповідач (поручитель) згідно з відміткою уповноваженої особи одержав лише 09 вересня 2008 р., тобто після закінчення шестимісячного строку, передбаченого чинним законодавством. Відтак, апелянт посилається на те, що Позивачем був пропущений шестимісячний строк для пред’явлення вимоги про сплату кредитних коштів до нього як поручителя.

На думку колегії суддів, таке твердження Відповідача-1 спростовується нижче наведеним.

Так, матеріали справи свідчать про те, що 14.02.2008 року між Tовариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" та Tовариством з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" підписано угоду про врегулювання заборгованості, в якій зазначено зокрема наступне:

- Між Сторонами укладено договір поруки № 04К-КЛ/84/П від 01 серпня 2007 року (надалі - "Договір поруки"), відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався

відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" (далі - Боржник) зобов'язань перед ТОВ "Фортуна-Банк" за договором про надання

кредитної лінії № 04К-КЛ/84 від 31 липня 2007 року;

- Боржник має прострочену заборгованість перед Кредитором по виплаті кредиту та процентів за договором про надання кредитної лінії № 04К-КЛ/84 від 31

липня 2007 року (далі - Кредитний договір);

- Поручитель укладенням цієї Угоди заявляє про те, що між Поручителем та Боржником укладено договір постачання № 01/08-07 від 01 серпня 2007 року, на підставі якого Боржник перерахував Поручителю 1.136.318 (Один мільйон сто тридцять шість тисяч триста вісімнадцять) гривень 11 копійок в якості передоплати;

- Поручитель укладенням цієї Угоди заявляє про те, що між Поручителем та Боржником укладено договір позики № 31/07-07 від 31 липня 2007 року, на підставі якого Боржник перерахував Поручителю 617.000 (Шістсот сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок зворотної фінансової допомоги;

- Кредитор пред'явив вимогу до Поручителя про оплату заборгованості Боржника по Кредитному договору;

Поручитель заявляє про наступний порядок та строки погашення заборгованості, яка існує між Товариством з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд", а також сторони узгодили наступний порядок та строки погашення заборгованості, яка існує між Товариством з обмеженою відповідальністю "МТВ-2005" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк":

1. Поручитель повертає Боржнику суму передоплати у розмірі 1.136.318 (Олин мільйон сто тридцять шість тисяч триста вісімнадцять) гривень 11 копійок, отриману Поручителем по договору постачання № 01/08-07 віл 01 серпня 2007 року та суму зворотної фінансової допомоги у розмірі 617.000 (Шістсот сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, загалом 1.753.318 (Один мільйон сімсот п'ятдесят три тисячі триста вісімнадцять) гривень 11 копійок (в подальшому - Сума).

2. Зазначене повернення здійснюється Поручителем Боржнику щомісячно, починаючи з березня 2008 року, частками, шляхом перерахування Поручителем грошових коштів виключно на поточний рахунок Боржника, відкритий в ТОВ "Фартуна-банк" (в подальшому - Поточний рахунок). При цьому сума кожної щомісячної частки із Суми, що перераховується Поручителем, має бути не меншою, ніж 100.000 (Сто тисяч) гривень 00 копійок, за винятком останньої частки із Суми, яка може становити інший (менший) розмір за результатами розрахунку відповідної частки Суми.

3. Не менш ніж за добу до перерахування коштів Поручитель телефонограмою повідомляє Кредитора про заплановане перерахування коштів Суми.

4. Кредитор самостійно (меморіальним ордером) здійснює договірне списання коштів в погашення заборгованості Боржника за Кредитним договором з Поточного рахунку Боржника.

5. Зобов'язання Поручителя перед Кредитором за Договором поруки №04К-КЛ/84/П від 01 серпня 2007 року зменшуватиметься на суму коштів, перерахованих Поручителем на поточний рахунок Боржника в порядку та строки, зазначені в пункті 2 цієї Угоди.

Таким чином 14.02.2008 року між Tовариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна-банк" та Tовариством з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" підписано угоду про врегулювання заборгованості, відповідно до якої Відповідач-1 (Поручитель) визнав наявність заборгованості Відповідача-2 перед Позивачем (Кредитором) по Кредитному договору, а також визнав і підтвердив те, що Позивач пред'явив вимогу до Поручителя (Відповідач-1) про оплату простроченої заборгованості за Боржника (Відповідача-2) по Кредитному договору.

Відтак, Відповідач-1 отримав вимогу про сплату кредитних коштів ще 14.02.2008 р., тобто, в межах строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Окремо колегія суддів бере до уваги і те, що 21.04.2009 р. Господарський суд міста Києва своїм рішенням у справі № 4/131, яке набрало законної сили, відмовив Відповідачу-1 у задоволенні його позовних вимог до Позивача про визнання недійсним пункту 4.3 Договору поруки та визнання Договору поруки припиненим.

Таким чином, суд не приймає до уваги твердження Відповідача-1 про те, що Договір поруки є припиненим.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) банківський кредит – будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язань боржником.

На виконання умов Договору Позивач надав Відповідачу-2 кредит у сумі 4.800.000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами № 184/30 від 31.07.2007 р. на суму 882.000,00 грн., № 184/31 від 31.07.2008 р. на суму 3.618.000,00 грн., № 184/30 від 09.08.2007 на суму 300.000,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч. 1, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, аналогічне положення зазначено в ч. 7, ст. 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій саме кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, відповідно до пунктів 1.2 Договору Відповідач-2 зобов'язаний був сплатити заборгованість по кредиту у сумі 4.800.000,00 грн. в строк до 01.02.2008 р., Відповідач-1 відповідно до пункту 3.1.1 Договору поруки зобов’язаний був сплатити заборгованість за кредитом у сумі 4.800.000 грн. в строк до 10.09.2008 р.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога Позивача про стягнення солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 заборгованості за нарахованими та несплаченими в строк відсотками підлягає задоволенню у повному обсязі в сумі 134.741,57 грн. Розрахунок заборгованості за нарахованими та несплаченими в строк відсотками перевірений колегією суддів, відповідає нормам законодавства, матеріалам справи та умовам Договору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вище зазначене та керуючись чинним законодавством, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що Позивачем належним чином були доведені та обґрунтовані позовні вимоги, натомість, матеріали справи свідчать, що відповідачі не довели протилежне, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 34/432-4/99 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮТбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 р. у справі № 34/432-4/99 – без змін.