18/50пн Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - 03.06.2010 Прийняття

За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями заступника голови суду від 12.04.2010 та від 26.04.2010

Позивач, Приватне підприємство "Центр Інновацій Бізнесу" (далі –ПП "Центр Інновацій Бізнесу"), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Приватного підприємства "Бізнес –Офіс №3" (далі –ПП "Бізнес –Офіс №3") про визнання права власності позивача на об’єкт нерухомого майна: будівлю будівельного цеху літ. А-1, площею 349,20 кв.м., що розташоване за адресою: Луганська область, Слов’яносербський район, м. Зимогір’я, вул. Мічуріна, буд. 49.

09.03.2010 сторони звернулися із заявою про затвердження мирової угоди, на викладених в ній умовах.

Рішенням місцевого господарського суду від 09.03.2010 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладені на позивача.

Відмова в задоволенні позову судом першої інстанції мотивована положеннями ч. 1 ст. 210, ч. 2 ст. 220, ч. 3 ст. 640, ст.ст. 657, 716 Цивільного кодексу України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір міни не є укладеним і не створює прав та обов’язків для сторін, оскільки не пройшов державної реєстрації.

Заява сторін про затвердження мирової угоди місцевим господарським судом також залишена без задоволення, оскільки, за висновком суду, мирова угода дублює необґрунтовані та безпідставні позовні вимоги.

ПП "Центр Інновацій Бізнесу" не погодилося з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким затвердити мирову угоду між сторонами.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, на неправильне застосування норм матеріального права, на положення ст.ст. 202- 204, 207- 209, 220, 392, 526, 657, 658, 715, 716 Цивільного кодексу України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

За апеляційною скаргою скаржник зазначає про укладення договору міни сторонами у належній письмовій формі, підписання його належними особами та скріплення печаткою юридичної особи. Мирова угода, за доводами апелянта, також повністю відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства України і має бути затверджена судом.

Як стверджує позивач, обов’язок по нотаріальному посвідченню договору міни був покладений на відповідача, але відповідач до теперішнього часу, порушуючи умови договору та право власності позивача, ухиляється від вчинення дій по його нотаріальному посвідченню.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не наданий, що відповідно до положень ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду справи.

Право на участь представників у судовому засіданні сторонами не використано. Про час і місце проведення судового засідання сторони повідомлені належним чином, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень № 606600996 та № 606585130.

Судова колегія вважає можливим розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню. Наслідком недодержання вказаної вимоги закону відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України є нечинність договору. Суд може визнати такий договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У такому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України).

Позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на майно обумовлені умовами укладеного сторонами договору міни нерухомого майна від 07.02.2009 (далі –договір міни), предметом якого є передача кожній із сторін у власність другій стороні належне їй нерухоме майно в обмін на інше нерухоме майно.

Згідно ст. 716 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу вимог ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Договір міни нотаріально не посвідчений та дійсним у судовому порядку згідно з приписами ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не визнаний, тому висновок суду першої інстанції стосовно того, що даний договір є неукладеним і не створює прав та обов’язків для сторін відповідає вимогам цивільного законодавства.

Крім того, за змістом договору міни у власність ПП "Центр Інновацій Бізнесу" (сторона один) від ПП "Бізнес –Офіс №3" поступає наступне нерухоме майно: склад літ. И, площею 165,7 кв.м., склад літ. К, площею 163,8 кв.м., склад літ. Л, площею 66,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Кірпічна, 249 (п. 1.2 договору міни).

У власність ПП "Бізнес –Офіс №3" (сторона два) згідно п. 1.3 договору міни поступає наступне нерухоме майно: будівля будівельного цеху літ. А-1, площею 349,20 кв.м., що розташоване за адресою: Луганська область, Слов’яносербський район, м. Зимогір’я, вул. Мічуріна, буд. 49.

Отже, вимога позивача про визнання за ним права власності на об’єкт нерухомого майна - будівлю будівельного цеху літ. А-1, площею 349,20 кв.м., що розташоване за адресою: Луганська область, Слов’яносербський район, м. Зимогір’я, вул. Мічуріна, буд. 49, не відповідає умовам договору міни та є необґрунтованою.

Згідно ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України щодо меж здійснення цивільних прав цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Оскільки, мирова угода, що надана на затвердження суду першої інстанції, за її змістом укладена сторонами на виконання договору міни, який відповідно до вимог ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, підстави для затвердження цієї мирової угоди відсутні.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Центр Інновацій Бізнесу" на рішення господарського суду Луганської області від 09.03.2010 по справі № 18/50пн залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 09.03.2010 по справі № 18/50пн залишити без змін.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.