6/29-10 Про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору - 01.06.2010 Прийняття

У січні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Спайк" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402, укладеного 02.08.2005р. між ЗАТ КБ "Приватбанк" в особі Вінницької філії та ПП "ВКФ Спайк" (а.с.3-8).

У заяві про уточнення та часткову зміну підстав позову від 15.03.2010р. позивач звернув увагу суду на те, що пункт 4.2 Кредитного договору суперечить пункту 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою НБУ від 10.05.2007р. № 168 (z0541-07) , частині 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та частині 1 статті 212 Цивільного кодексу України (а.с.57-58).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 08.04.2010р. у справі № 6/29-10 в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.64-67).

Вважаючи, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти новий судовий акт, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.70-74).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що господарський суд першої інстанції:

- необґрунтовано зазначив, що пункт 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою НБУ від 10.05.2007р. № 168 (z0541-07) , застосовується лише до правовідносин, які виникають з договорів про надання споживчих кредитів споживачам - фізичним особам, оскільки згідно з пунктом 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України встановлює правила проведення банківських операцій для клієнтів банку, до яких згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" входять як фізичні так і юридичні особи;

- дійшов до помилкового висновку, що пункт 4.2 Кредитного договору узгоджується з частиною 1 статті 212 Цивільного Кодексу України;

- належним чином не встановив, що Кредитний договір № 08/05-402 від 02.08.2005р. за своєю правовою природою є договором Приєднання (ст. 634 ЦК України, ч.4 ст. 179 ГК України).

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 01.06.2010р. зазначив, що пункт 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) та інші нормативно-правові акти, на які посилається позивач, регулюють відносини з приводу підняття банками відсоткової ставки в односторонньому порядку. В той же час, положення пункту 4.2 не є підняттям ставки в односторонньому порядку, оскільки і порядок зміни і розмір підвищеної відсоткової ставки були встановлені за домовленістю сторін і погоджені сторонами при укладенні кредитного договору. Окрім того, вказав, що спірний Кредитний договір не є договором Приєднання, оскільки кредит, який отримало ТОВ ВКФ "Спайк", був наданий з урахуванням платоспроможності позичальника, його кредитної історії, строку користування кредитом, під заставу. Таким чином, кредит на таких самих умовах не міг бути наданий будь-який особі, яка за ним звернеться. Крім того, стаття 634 ЦК України не містить положень про визнання недійсними умов договору приєднання, а дозволяє, за певних умов вимагати його розірвання або зміни (а.с.78-80).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та прийняти новий судовий акт, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги. Вважає, рішення господарського суду першої інстанції таким, що не суперечить нормам матеріального та процесуального права, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 02.08.2005р. між Закритим акціонерним товариством КБ "Приватбанк" в особі Вінницької філії (банк) та Приватним підприємством "Спайк" (позичальник) укладено Кредитний договір № 08/05-402 (далі - договір), предметом якого сторони обумовили, що банк при наявності вільних коштів зобов’язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії із загальним лімітом 400 000 грн., не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у абзаці 3 п. 2.1.2 даного договору, в обмін на зобов’язання позичальника щодо повернення кредиту, сплаті відсотків, винагороди, в обумовлені вказаним договором терміни (а.с.12-14).

Згідно з пунктом 1.3 договору термін повернення кредиту встановлений до 31.07.2008р. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами 2.3.2, 2.4.1 даного договору.

Відповідно до пункту 2.2.3 договору позичальник зобов’язується погашати цілком до нуля заборгованість на позичковому рахунку, зазначеному в пункті 2.1.1 даного договору, у термін до 365 днів з моменту її виникнення.

Пунктом 2.2.4 договору сторони встановили, що позичальник зобов’язується здійснити повне погашення кредиту в терміни згідно з п.1.3. даного договору.

Згідно з пунктом 4.2 договору відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань по погашенню кредиту, передбаченого пунктами 1.3, 2.2.3, 2.2.4, 2.3.2 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні банком в порядку, що передбачений пунктом 2.3.12 даного договору, зменшеної відсоткової ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної відсоткової ставки.

Вважаючи, що пункт 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 суперечить положенням пункту 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою НБУ від 10.05.2007р. № 168 (z0541-07) , частині 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та частині 1 статті 212 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до місцевого господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Господарський суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що пункт 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 не суперечить пункту 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) , оскільки даний пункт може застосовуватись лише до правовідносин, що виникають із договорів про надання споживчих кредитів споживачам - фізичним особам. Пункт 4.2. договору сторонами погоджено обопільно, отже одностороннього порядку збільшення процентної ставки (частина 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг") не встановлює. При укладанні договору сторонам не було відомо, чи буде позичальником порушене будь-яке із зобов’язань щодо погашення кредиту, тому зміна зобов’язань в частині сплати відсотків, як наслідки порушення зобов’язання, була передбачена сторонами на відкладальних умовах, відповідності до норм частини 1 статті 212 та статі 611 Цивільного кодексу України (435-15) .

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з урахуванням такого.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402, укладеного 02.08.2005р. між ЗАТ КБ "Приватбанк" в особі Вінницької філії та ПП "ВКФ Спайк".

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1,3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань з погашення кредиту, передбаченого пунктами 1.3, 2.2.3, 2.2.4, 2.3.2 даного договору, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При встановленні банком в порядку, що передбачений пунктом 2.3.12 даного договору, зменшеної відсоткової ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної відсоткової ставки.

Відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Таким чином, керуючись вищевказаною нормою сторони, укладаючи Кредитний договір № 08/05-402 від 02.08.2005р. (пункт 4.2), передбачили можливість зміни його умов, а саме відсотків за користування кредитом, у випадку порушення позичальником зобов’язань щодо його повернення. Тобто, подвійне підвищення відповідачем відсоткової ставки за даним Кредитним договором не відбувалось.

Відповідно до пункту 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою НБУ від 10.05.2007р. № 168 (z0541-07) , банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції правильно встановив, що вищевказаний пункт може застосовуватись лише до правовідносин, які виникають із договорів про надання споживчих кредитів споживачам - фізичним особам.

Крім того, Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не можуть застосовуватись до спірних відносин, оскільки ВКФ "Спайк" не є споживачем у розумінні Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12) та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. (z0541-07) а кредит, який був отриманий позивачем відповідно до умов Кредитного договору № 08/05-402 від 02.08.2005р. не є споживчим кредитом, оскільки наданий юридичній особі на цілі, пов'язані з підприємницькою діяльністю, а саме - поповнення обігових коштів.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.

Судова колегія також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки пункт 4.2. договору сторонами погоджено обопільно, тому одностороннього порядку збільшення процентної ставки даний пункт не передбачає.

Із системного аналізу вищенаведеного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів вбачається, що пункт 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 не суперечить пункту 3.5 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених постановою НБУ від 10.05.2007р. № 168 (z0541-07) , частині 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та частині 1 статті 212 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач.

Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки правові підстави для визнання недійсним пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 відсутні.

Згідно зі статтею 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач належних та допустимих доказів про визнання недійсним пункту 4.2 Кредитного договору № 08/05-402 господарському суду першої та апеляційної інстанції не надав.

Доводи апеляційної скарги спростовується вищенаведеним та не є підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Тому рішення господарського суду Вінницької області від 08 квітня 2010 року в даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 08 квітня 2010 року у справі №6/29-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Спайк", м. Бершадь Вінницької області - без задоволення.