38/303-40/223-45/13 Про визнання недійсним договору купівлі – продажу відділення санаторію - 01.06.2010 Прийняття

21 серпня 2007 року до Господарського суду міста Києва Генеральною прокуратурою України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України було подано позов до Київського відділення Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо – побутовий комплекс"Зоряний", в якому позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі – продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993, укладений між Київським відділенням Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо – побутовий комплекс"Зоряний" та з метою забезпечення позову накласти арешт на будівлю корпусів № 10,12,13,15 по вул. Юнкерова, 50 у місті Києві.

Судовими інстанціями неодноразово розглядалася дана справа.

З останього розгляду даної справи вбачається, що рішенням Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 по справі № 38/303-40/223-45/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Вирішено визнати недійсним договір купівлі – продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993, укладений між Київським відділенням Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо – побутовий комплекс"Зоряний" та зобов’язано останніх повернути все майно одержане відповідно до умов договору купівлі – продажу.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач 2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 38/303-40/223-45/13 від 16.03.2010 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову Заступнику Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

В обґрунтування своїх вимог викладених в апеляційній скарзі Відповідач 2 посилається, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи, а саме, не взято до уваги положення постанови Ради Міністрів УРСР від 17.04.1956 року № 433, в якій передбачено порядок передачі спірного майна державі та профспілкам. Також на думку відповідача 2 судом при винесенні оскаржуваного рішення порушено частину 2 статті 35 ГПК України не взявши до уваги рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року, яким з’ясовано питання належності майна профспілкам, законності його внесення до статутного фонду АТ "Укрпрофоздоровниця" та відповідно – відсутності права власності держави на спірне майно.

Федерацією профспілок України подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій вона не погоджується з рішення Господарського суду м. Києва у справі № 38/303-40/223-45/13 від 16.03.2010 вважає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповно з’ясованими обставинами та матеріалами справи, які мають значення для справи, а тому є таким, що підлягає скасуванню та просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову Заступнику Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в повному обсязі.

Закритим акціонерним товариством лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій вона не погоджується з рішення Господарського суду м. Києва у справі № 38/303-40/223-45/13 від 16.03.2010 вважає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповно з’ясованими обставинами та матеріалами справи, які мають значення для справи, а тому є таким, що підлягає скасуванню та просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову Заступнику Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в повному обсязі.

Третьою особою 5 подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій вона заперечує проти вимог викладених в апеляційній скарзі, вважає їх безпідставними та таким, що не відповідають дійсним обставинам справи, просить залишити рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 по справі №38/303-40/223-45/13 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо – побутовий комплекс"Зоряний" без задоволення.

Іншими учасниками судового процесу не використано право передбачене статтею 96 Господарського процесуального кодексу України і не надано суду письмових відзивів на подану апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, та заслухавши представника прокуратури, представників сторін та третіх осіб, колегія встановила наступне:

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР", з метою дальшого поліпшення організації відпочинку та санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок у цій важливій справі, Українській республіканській Раді профспілок передано безоплатно у відання всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, пансіонати, курортні поліклініки, які знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління; також, профспілкам передавались Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, штати управлінського апарату республіканського і територіальних курортних управлінь, обладнання, транспорт, земельні ділянки, жилі будинки, парки, асигнування на їх управління, плани з праці, капіталовкладення, фонди на всі види матеріалів і ліміти на проектування та інші кошти.

04.12.1991 між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", до статутного фонду якого Радою Федерації незалежних профспілок України внесено санаторно-курортні заклади профспілок України, а 23.12.1991 здійснена державна реєстрація цього товариства.

25.03.1993 Федерацією професійних спілок України була прийнята постанова №ІІ-3-20 "Про реалізацію та передачу основних фондів збиткових і безперспективних лікувально-оздоровчих закладів АТ "Укрпрофоздоровниця", відповідно до якої правлінню Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" було дозволено реалізацію на конкурсних засадах основних фондів лікувально-оздоровчих збиткових закладів, зокрема, відділення санаторію ім.1 Травня (Пуща-Водиця).

На підставі зазначеної постанови, 04.10.1993 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу санаторію ім. 1 Травня (далі Договір), відповідно до якого відповідач 1 продає основні нерухомі засоби, будівлі, споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. 1 Травня, з земельною ділянкою, площею 2,7 га, розташовані по вул. 9 лінія в Пуща-Водиці м. Києва, а відповідач 2 купує за договірною ціною в сумі 30 млн. крб.

Відповідно до пункту 2 Договору відповідач 1 зобов’язується передати вищевказані будівлі, споруди, інженерні мережі по акту прийому-передачі, який є невід’ємною частиною договору, в строк до 20.10.1993.

Відповідно до акту прийому-передачі основних нерухомих фондів відділення санаторію ім. 1 Травня від 19.11.1993, відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв основні нерухомі фонди відділення санаторію ім. 1 Травня, розташовані на земельній ділянці площею 2,74 га в лісопарковій зоні Пуща-Водиця м. Києва в кварталі, обмеженим вулицями 9 лінія, 10 лінія, Гамарника і Юнкерові, поштовий адрес: вул. Юнкерові, 50, територія огороджена металевим забором. Будівлі, споруди, інженерні мережі передані за описом, який є невід’ємним додатком до акту прийому-передачі.

10.04.1998 Прокуратура Подільського району м. Києва направила лист №9/352-Ж мешканцям будинку №50-Б по вул. М. Юнкерові в м. Києві, в якому вказала, що скарга мешканців будинку №50-Б щодо законності укладання договору купівлі-продажу між Київським відділенням АТ "Укрпрофоздоровниця" та Виробничо-побутовим кооперативом "Зоряний" з приводу відчуження на користь останнього об’єктів санаторію ім.1-ого Травня, розглянута у прокуратурі Подільського району м. Києва.

В змісті даного листа було зазначено, що "відповідно до п. 3 вищевказаного договору покупець зобов'язався відселити 13 сімей, які постійно мешкають в житловому фонді на території відділення. Проте, зазначені вимоги, які викладені в договорі, покупцем 1993 року по теперішній час не виконані, в зв'язку з чим порушуються житлові права громадян, що мешкають на території санаторію 1-го Травня… за результатами проведеної перевірки прокуратурою району голові виробничо-побутового кооперативу "Зоряний" Лащуку В.А. внесено припис про усунення порушень житлового законодавства України. Щодо укладення договору купівлі-продажу та визнання його недійсним прокуратура Подільського району м. Києва не вбачає підстав для вжиття заходів реагування щодо його скасування".

05.04.2000 Прокуратура Подільського району м. Києва направила відповідачу 2 лист №118 щодо розгляду звернення відповідача 2 щодо незаконного проживання громадян у приміщеннях санаторію ім.1-ого Травня по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва та зазначено, що "питання щодо примусового виселення громадян з незаконно займаної житлової площі віднесені до компетенції суду".

11.12.2003 відповідач 2 звертався до Генеральної прокуратури України з листом №36, в якому вказував про не оформлення йому права користування земельною ділянкою по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, не можливості відселення мешканців, проживаючих на цій земельній ділянці, неможливості залучення інвестицій для реконструкції центру по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, та просив провести відповідну перевірку.

10.01.2004 Прокуратура Оболонського району м. Києва направила відповідачу 2 лист №1054ж, у відповідь на звернення останнього щодо можливих порушень права власності на відділення "Красіно" санаторію ім. 1-го Травня, в якому вказувала, що копію заяви для перевірки в частині законності прописки/реєстрації громадян за вказаною адресою, направлено за належністю в Подільське РУ ГУ МВС України в м. Києві. В цьому ж листі зазначено, що оскільки відповідач 2 є власником відділення санаторію ім.1-ого Травня по вул. М. Юнкерові, 50 в Оболонському районі м. Києва, то захист прав власності відповідача 2 повинен здійснюватись судом.

10.03.2004 відповідачем 2 був направлений лист №43 в Прокуратуру Оболонського району м. Києва, в якому відповідач 2 вказав, що 04.10.1993 між ВПК "Зоряний" та Київським відділенням АТ "Укрпрофоздоровниця" був укладений договір купівлі-продажу відділення "Красіно" санаторію ім.1-го Травня, відповідно до умов якого ВПК "Зоряний" прийняв на себе зобов’язання відселити 13 сімей, постійно проживаючих в житловому фонді на території відділення. В цьому ж листі відповідач 2 вказував на грубі порушення відповідачем 1 житлового законодавства та просив перевірити викладені факти.

16.04.2007 до Генеральної прокуратури України була подана колективна заява мешканців будинку №50-Б по вул. М. Юнкерова, 50-Б, щодо здійснення перевірки ТОВ ВКП "Зоряний", в тому числі, припинення самоправних дій генерального директора ТОВ ВПК "Зоряний". У цій заяві мешканці будинку вказували на незаконну порубку лісу, погрози виселити мешканців будинку на вулицю, на не визначеність формулювань в акті прийманні-передачі від 18.11.1993, відсутність реєстрації права власності на будівлі в БТІ, а тому в діях посадових осіб ТОВ ВПК "Зоряний" мають місце дії по підробці документів.

Спір виник внаслідок того, що прокурор вважає, що Договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки майно, яке стало предметом спірного договору є державною власністю, а Київське відділення АТ "Укрпрофоздоровниця" не було власниками спірного майна, оскільки таке майно було передано профспілкам у відання, а не у власність.

Колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в частиння застосування в своєму рішенні норму ст. 11121 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання, а тому не приймає до уваги доводи викладенні в поданій апеляційній скарзі, що стосуються застосування даної норми.

Слід зазначити, що Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29 листопада 1990 року № 506 (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державної власністю України.

Скасовуючи попередні рішення господарських судів у справі, Верховний Суд України в постанові від 16.09.2008 зазначив, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що у відповідності до вище перелічених положень законодавчих актів, майно передане до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" є державної власністю.

На виконання Постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23 квітня 1960 року (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п. 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23 грудня 1991 року було зареєстроване ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92, 92 % розміру статутного фонду.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України" (2558-12) , затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Вказані обставини свідчать про те, що ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не ставши власником майна не мало права без згоди Фонду Державного майна України продавати майно відділення санаторію ім. Першого Травня відповідачу 2 за спірним договором.

Отже, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що договір укладено з порушенням вимог ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР.

Права та обов’язки відповідача 1 та відповідача 2 з передачі у власність відповідачу 2 основних нерухомих фондів відділення санаторію ім. 1 Травня, розташованого на земельній ділянці площею 2,74 га в лісопарковій зоні Пуща-Водиця м. Києва в кварталі, обмеженим вулицями 9 лінія, 10 лінія, Гамарника і Юнкерові, поштовий адрес: вул. Юнкерові, 50, та оплаті Відповідачем 2 переданого йому майна були виконані та припинились виконанням ще в 1993 році, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) від 01.01.2004. Отже, судом першої інстанції вірно визначено, що до спірних цивільних правовідносин слід застосовувати правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , який діяв до 01.01.2004.

Відповідно до п.4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 01.01.2004, Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог викладених в апеляційній скарзі, які б засвідчували неправомірність винесення рішення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, суду апеляційної інстанції надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського

суду погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає, що рішення прийняте з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч.1-2 ст. 101 ГПК України у процесі справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатковими поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього., апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, Відповідач 2, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва, відповідає чинному законодавству України, фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.