42/225-6/366 Про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію - 31.05.2010 Прийняття

В травні 2004 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 1278052,46 грн. – основного боргу за договором №340232 від 15.06.1999р., 147496,55 грн. – інфляційних нарахувань, 51122,75 грн. – 3% річних, 145162,67 грн. – пені та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором №340232 від 15.06.1999р. не виконані належним чином зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлену теплову енергію.

У процесі розгляду даної справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги з останніх вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 1313280,51 грн. - основний борг, 181002,8 грн. - інфляційну складову боргу, 44487,2 грн. – 3% річних, 71981,96 грн. – пеню.

Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.03.2008р. у справі №42/225-6/366 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства "Агропромбудіндустрія" на користь Акціонерного енергопостачальної компанії "Київенерго" 1038018,50 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 6812,40 грн. 3% річних, 100 грн. пені, 1002,79 грн. державного мита та 76,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивачем не надано відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15.06.1999р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №340232 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі – Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, визначених цим Договором.

Постачання теплової енергії у гарячій воді здійснювалося на наступні будинки в місті Києві: 44/22, 46, 48/5 по вулиці Златоустівській, 3 по вулиці Річній, 12/25 по вулиці Карпинського, 11/13 по вулиці Мішина.

Згідно із ст.2.1 Договору при виконанні умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

З пункту 2.2.1 Договору вбачається, що позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору.

Відповідно до п.2.3.2 Договору відповідач зобов’язався додержуватися умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбачені в Додатку №4 до Договору.

Пунктами 8.1 та 8.4 Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.1999р.. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін.

12.11.2003р. відповідачем було надіслано позивачу лист від 10.11.2003р. № 254 про неможливість продовження Договору.

Однак, колегією суддів не приймається до уваги даний лист, оскільки його було подано не в межах місячного строку, тому він не тягне правових наслідків, визначених п. 8.4 Договору.

Сторонами відповідно до вимог ст. 33 та 34 ГПК України не надано налажних та допустимих доказів надсилання інших заяв про припинення Договору у спірний період в зв'язку з чим, колегія суддів прийшла до висновку, що правовідносини у період з травня 2001 року по березень 2005 року регламентувались Договором.

Згідно із п. 5.1 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводився розрахунковим способом.

Пунктом 2.3.2 Договору передбачено, що відповідач повинен був в обсяги і в терміни, визначені п.п. 2, 3 додатку № 4 до Договору, на підставі самостійно отриманої табуляграми фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акту звірки на початок розрахункового періоду та платіжної вимоги-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду, не пізніше 25-го числа поточного місяця сплачувати позивачу вартість заявленої в договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період.

Як зазначено вище, умовами Договору передбачено визначення кількості поставленої теплової енергії розрахунковим способом виходячи з визначених додатком № 1 теплових навантажень.

Відповідно до висновку судово-бухгалтерської експертизи № 9627 від 15.03.2007р., протягом травня 2001 року - березня 2005 року позивач поставив відповідачу 27609,1711774 Гкал теплової енергії, з яких 26613,9357774 Гкал -поставлено по жилих приміщеннях, 995,2354 Гкал - по інших споживачах (т.3 а.с.3-17).

Визначення експертом кількості поставленої теплової енергії здійснено виходячи з передбаченого Договором порядку (розрахунковим способом відповідно до встановлених теплових навантажень), а тому оцінюється колегією суддів як достовірний доказ.

Таким чином, виходячи з тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 837 від 25.04.2001р. та № 1245 від 20.06.2002р., вартість наданих послуг у спірний період складає 1790694,46 грн., що підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи № 9627 від 15.03.2007р..

Крім того, відповідно до зазначеного висновку, протягом травня 2001 року - березня 2005 року відповідачем було сплачено платіжними дорученням з призначенням платежу "за теплову енергію відповідно до договору № 340232 від 15.06.1999" 408840 грн..

Одак, вищевказані платіжні документи не містять періоду, за який сплачуються кошти. Як зазначено вище, сторонами в Договорі був визначений розрахунковий період - місяць, тобто, визначається щомісячний період сплати платежів за Договором та, відповідно, аналогічний період зарахування цих платежів у періоди їх надходження.

Підставою для встановлення будь-якого іншого порядку сплати та зарахування платежів за Договором є укладення відповідної угоди як підстави для виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Сторони Договору, встановивши щомісячний період сплати платежів за Договором та, відповідно з цим, аналогічний період зарахування цих платежів у періоди їх надходження, досягли згоди з цих умов. Для встановлення будь-якого іншого порядку сплати та зарахування платежів за Договором між сторонами повинна була бути укладена угода такого змісту.

Однак такої угоди між сторонами укладено не було, а тому будь-які поточні платежі за Договором повинні були зараховуватися позивачем в періоди їх надходження, як це було передбачено Договором.

Тому кошти, що надходили за Договором від відповідача до позивача згідно платіжних доручень, повинні були зараховуватися в періоди їх надходження, оскільки саме такий порядок встановлений Договором.

Отже, 408840 грн., сплачених протягом травня 2001 року - березня 2005 року, підлягають зарахуванню в рахунок погашення вартості поставленої теплової енергії у спірний період.

Крім того, у спірний період позивач отримав 2668973,8 грн. бюджетних відшкодувань по пільгах та субсидіях, а також між сторонами були припиненні зобов'язання за Договором зарахуванням на суму 110379,5 грн..

Таким чином, всього в рахунок оплати послуг, отриманих відповідачем у спірний період, позивач одержав 786093,3 грн. (408840,00 + 110379,50 + 266873,80).

З огляду на викладене, заборгованість відповідача складає 1004601,16 грн. (1790694,46 – 786093,30). Підстави для стягнення 308679,35 грн. відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1004601,16 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо висновку №12006 судової будівельно-технічної експертизи від 14.01.2010р., призначеної ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008р., колегія суддів зазначає наступне.

При дослідженні даного висновку експертизи, колегія суддів встановила, що останній складено без проведення (спільно з теплопостачальним підприємством) обстежень технічного стану будинків, в тому числі за допомогою тепловізора, або інших засобів контролю теплових витрат (споживання теплової енергії); при розрахунках обсягів спожитої теплової енергії не враховано технічний стан будинків та наявність актів їх технічної готовності до опалюваного періоду, наднормативні втрати теплової енергії на внутрішньобудинкових інженерних мережах та через стіни, вікна, горища та підвали; не проведено перевірку наявних обмежувальних пристроїв на відповідність їх діаметрів розрахунковим тепловим навантаженням; не проведено перевірку реконструкції внутрішньобудинкових інженерних мережах та наявності у житлових будинках додатково встановлених (та не передбачених проектом) опалювальних пристроїв; розрахунок споживання теплової енергії визначено розрахунковим методом (за нормативами) не маючи відповідної затвердженої методи.

Відповідно до ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Отже, враховуючи викладене, колегією суддів не приймається до уваги даний висновок експерта, оскільки останній є неповним.

В зв’язку з чим, колегія суддів при перегляді оскаржуваного рішення приймає за основу висновок експерта № 9627 від 15.03.2007р..

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання, вказані правові норми та розрахунок суду, місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача інфляційні витрати в розмірі 33417,34 грн. та 3% річних в розмірі 101,91 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені 71981,96 грн., колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).

Відповідно до Додатку №4 до Договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п.3 цього Додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Отже, враховуючи положення п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України та специфіку діяльності відповідача, несвоєчасне перерахування грошових коштів мешканцями, які користуються тепловою енергією у гарячій воді, а також скрутне матеріальне становище відповідача колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшино розмір пені до 100 грн..

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом в оскаржуваному рішенні обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.