Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ, в особі Донецької філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Донецьк звернулась до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь з позовом про стягнення 41298827,27 грн., у тому числі заборгованості в сумі 31607567,11 грн. за договором поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 10-140(08)ТН від 05.11.08 р., пені в сумі 5915025,87 грн., інфляційних в сумі 2719240,61 грн. 3% річних в сумі 1056993,68 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.03.2010року позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ, в особі Донецької філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Донецьк задоволені частково, присуджено до стягнення 467559,72 грн. –суму заборгованості за спожитий природний газ, 3724832,70 грн. –суму пені, 2719240,61 грн. –суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 1056993,68 грн. –суму 3% річних; припинено провадження за відсутністю предмету спору щодо стягнення 31140007,39 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Комунальне комерційне підприємство "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оспорюване рішення в частині стягнення пені в сумі 3724832,70 грн. інфляційних в сумі 2719240,61 грн., 3% річних в сумі 1056993,68 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, в решті рішення господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи.

Заявник апеляційної скарги вважає, що суд не мав підстав для стягнення 3% річних та інфляційних витрат, оскільки їх сплата не передбачена умовами договору; суд безпідставно не застосував положення ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Скаржник зазначив, що на підставі положень статті 218 Господарського кодексу України підприємство має бути звільнене від господарсько-правової відповідальності через наявність надзвичайних та невідворотних обставин, які призвели до виникнення заборгованості, а саме, підвищення ціни на газ, економічно необґрунтовані тарифи на послуги з теплопостачання, відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу №367/03 від 15.04.2010року позивач не погодився з доводами скаржника та зазначив, що рішення суду прийнято за результатами всебічного, повного та об’єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності з дотриманням та правильним застосування норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, позивач вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для застосування ст. ст. 218, 233 Господарського кодексу України, 3% річних та інфляційні витрати нараховувались згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, а не на підставі умов договору.

Судове засідання апеляційної інстанції фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст. 4- 4, ст. 81-1, ст. 99, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статей 28-29 Закону України "Про судоустрій" та статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду встановила:

Між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі-Постачальник) та Комунальним комерційним підприємством "Маріупольтепломережа" (далі-Покупець) підписаний договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року.

Даний договір підписано уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплено печатками підприємств.

Сторонами договору підписані додаткові угоди №1 від 05.11.2008року, №2 від 24.12.2008року, №3 від 30.01.2009року, №4 від 18.03.2009року, №5 від 21.05.2009року, №6 від 22.05.2009року, №7 від 28.07.2009року, №8 від 25.08.2009року.

Згідно п.11.1 договору у редакції додаткової угоди №8 від 25.08.2009року даний договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє в частині поставки газу з 01.10.2008року по 30.09.2009року, в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення.

Тобто, у спірний період (листопад 2008року - вересень 2009року) сторони знаходились у договірних відносинах на підставі договору № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року Постачальник згідно з договором зобов’язується передати у власність Покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов’язується прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 договору.

Пунктом 4.4 договору визначено, що приймання –передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу у період листопад 2008року - вересень 2009року підтверджується актами передачі –приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.01.2009року, 28.02.2009року, 31.03.2009року, 30.04.2009року, 31.05.2009року, 30.06.2009року, 31.07.2009року, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень.

Відповідачем не заперечується факт отримання природного газу від позивача у зазначених у актах передачі –приймання обсягах.

З огляду на викладене, позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договором, постачав відповідачеві природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема актами передачі-приймання, та відповідачем у справі не заперечується.

Згідно із п.6.1 договору, оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 7 числа поточного місяця;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 17 та 27 числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюються на підставі акту приймання-передачі газу до 8 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, сторонами договору встановлено алгоритм оплати вартості природного газу виходячи з запланованих обсягів постачання, остаточний розрахунок повинен бути проведений на підставі акту приймання-передачі газу до 8 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з актів передачі –приймання природного газу, загальна вартість поставленого у період листопад 2008року - вересень 2009року складає 80323998,93грн.

Згідно матеріалів справи відповідач свої зобов’язання за договором виконав частково, вартість отриманого природного газу сплатив у сумі 48716431,82грн., позовні вимоги заявлені щодо стягнення заборгованості за поставлений газ за листопад 2008року - вересень 2009року в сумі 31607567,11 грн.

Під час судового провадження відповідачем було сплачено у рахунок погашення заборгованості за природний газ за договором № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року за спірний період 31140007,39 грн., про що свідчать відповідні платіжні доручення та виписки банку.

На момент прийняття оспорюваного рішення залишалась несплаченою сума боргу в розмірі 467559,72 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони умовами договору № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року чітко визначили строки оплати товару. Проте відповідач свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати прийнятого товару у строки визначені вказаним договору не виконав.

Враховуючи наведене господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу в розмірі 467559,72грн.

Як зазначалось раніше, під час судового провадження відповідачем було частково погашено заборгованість за поставлений товар у розмірі 31140007,39 грн. Враховуючи положення пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині.

Як виходить з позовної заяви, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача за період лютий 2009року –листопад 2009року 3% річних в сумі 1056993,68 грн. та інфляційні в сумі 2719240,61 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов’язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

Витрати, які пов'язані з інфляцією і та 3% річних не є штрафними санкціями в розумінні ч.1 ст. 230 ГК України.

Тому, посилання скаржника на безпідставність стягнення згадуваних сум є хибним, оскільки їх сплата не передбачена умовами договору.

Оскільки встановлено, що позовні вимоги щодо основного боргу підлягають задоволенню, розрахунок суми інфляційних нарахувань та 3% річних здійснено позивачем вірно, з дотриманням методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" (v2-97700-97) судом першої інстанції перевірено, відповідно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1056993,68 грн. та інфляційних в сумі 2719240,61 грн. також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписом п.1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пункт 7.10 договору передбачає, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього договору Покупець зобов’язується /крім суми заборгованості/ сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як виходить з позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача пеню, яка розрахована на підставі п.7.2 договору, за період з 11.05.2009року по 11.11.2009року в сумі 5915025,87грн.

Факт прострочення виконання відповідачем свого зобов’язання в частині повної та своєчасної оплати матеріалами справи доведений, тому позивач мав підстави для нарахування пені.

Однак, суд першої інстанції визнав розрахунок суми пені, зроблений позивачем, арифметично невірним.

Одночасно, матеріали справи містять розрахунок пені за договором № 10-140(08)ТН від 05.11.2008 року за спірний період, який здійснено ТОВ"Центр Аудит Сервіс" м.Маріуполь, та згідно якого сума пені за вказаний період складає 3724832,70 грн.

Суд першої інстанції визнав даний розрахунок пені таким, що зроблено з дотриманням умов договору та арифметично вірним.

Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком та вважає, що вимоги щодо стягнення з відповідача пені задоволенню частково, стягненню підлягає сума 3724832,70 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Комунальне комерційне підприємство "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь посилається на наявність підстав для застосування положень статті 218 Господарського кодексу України в частині звільнення підприємства від відповідальності через наявність надзвичайних та невідворотних обставин, а саме, підвищення ціни на газ, економічно необґрунтовані тарифи на послуги з теплопостачання, відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості тощо.

За приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності. Обставини невідворотної сили створюють фактичні перепони для належного виконання зобов’язань. Їх настання має об’єктивно перешкоджати належному виконанню відповідачем (бути єдиною або основною підставою неможливості належного виконання господарського зобов’язання).

Не є непереборною силою несприятливі фактори господарського життя, а також інші виробничі труднощі і технічна складність прийнятих до виконання зобов’язань. Можливість існування таких обставин –звичайний підприємницький ризик, який несе боржник. Тому не може бути віднесені до обставин невідворотної сили економічні ускладнення.

Враховуючи викладене, судова колегія не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 218 Господарського кодексу України.

Комунальне комерційне підприємство "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь звернулось до господарського суду Донецької області з клопотанням про зменшення розміру пені на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, яке обґрунтоване тяжким фінансовим станом підприємства, на підтвердження чого надані звіти про фінансові результати підприємства, листи тощо.

Скаржник посилається на той факт, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст. 233 Господарського кодексу України, згідно якої належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності з ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки /штрафу, пені/, яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов’язання.

Тобто, суд першої інстанції має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, але при цьому повинен взяти до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У даному випадку, на думку судової колегії, відповідач у порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надав суду першої інстанції належних доказів, які свідчать про те, що порушено співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки як позивач, так і відповідач на даний час знаходяться у незадовільному фінансовому стані, відповідач порушив свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого газу, відповідно спір виник з його вини тощо.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

У зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2010року у справі №20/262 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь на рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2010року у справі №20/262 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2010року у справі №20/262 - залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом одного місяця з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Надруковано 6 примірників: 1 –2позивачу; 3 –відповідачу; 4 –до справи; 5 –господарському суду; 6- ДАГС