Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Москальової І.В.

суддів

Діброви Г.І., Стойка О.В.

При секретарі Апонащенко О.С.

За участю представників сторін :

від позивача: не з"явились

від відповідача-1: не з"явились

від третьої особи-1: не з"явились

від третьої особи-2: не з"явились

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України м.Київ

на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2010 р. у справі № 12/43 (суддя Ушенко Л.В.)

за позовом: Міністерства юстиції України м.Київ

до відповідача: Державного підприємства "Шахта ім.Ю.О.Гагаріна" м.Горлівка

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Державного казначейства України м.Київ; 2) Відділ Державної виконавчої служби Микитівського районного управління юстиції, м.Горлівка

про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 12 890,16 грн., -

Міністерство юстиції України звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДП "Артемвугілля", за участю третьої особи - Державного казначейства України про стягнення збитків завданих Державному бюджету України у розмірі 12890,16 грн.

Справа № 12/43 розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду, господарським судом Донецької області прийнято рішення від 14.04.2010 р., яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати, а позов задовольнити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що висновок господарського суду з приводу того, що Європейський суд визнав факт заподіяння моральної шкоди Бахерову В.А. саме державою в особі державних органів, не відповідає самому рішенню Європейського суду "Бахеров проти України", оскільки у рішенні встановлено: 1) рішення, яке було прийнято на користь заявника залишалось невиконаним майже п'ятдесят місяців, таким чином у цій справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції (п. 22, 25 рішення); 2) Європейський суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди у зв'язку із встановленим порушенням (п. 30 рішення). Скаржник вважає, що господарським судом Донецької області не встановлено коло осіб, яким не вживались заходи для виконання рішень національних судів винесених на користь заявника Також, обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на п.13 Постанови Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 (v0004700-95) , згідно якого відповідно до ст. 237 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника. На підставі вищезазначеного, скаржник вважає причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" та шкодою очевидним.

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (т.2 а.с.72-75). Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2010 р. про порушення апеляційного провадження явка сторін в судове засідання обов’язковою визнана не була (т.2 а.с.63). Колегія суддів вважає, що неявка в судове засідання зазначених осіб не є перешкодою для апеляційного перегляду цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія встановила наступне.

03.10.2000р. за рішенням Дзержинського міського суду Донецької області з ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" в особі виробничої одиниці –"Артемвугілля" було стягнуто на користь Бахерова В.А. заборгованість по щомісячних регресних виплатах у сумі 100 661,62 грн., недоплати одноразової грошової допомоги за 1992 та за 1995 роки, а також виплату щомісячно по 1 946 грн. відшкодування шкоди.

09.11.2000р. Державною виконавчою службою Микитівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Дзержинського міського суду Донецької області та зупинено у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство боржника, а 15.11.2000 р. виконавче провадження у даній справі відновлено та приєднано до іншого виконавчого провадження стосовно боржника.

Протягом вересня 2003 - грудня 2004 років Бахерову В.А. були повністю виплачені стягнуті в судовому порядку суми.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 27.09.2007 р. у справі № 1192/04 "Бахеров проти України" визнано порушеним пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки судове рішення не виконувалося майже 50 місяців, та постановлено виплатити Бахерову В.А. 1655 євро як відшкодування моральної шкоди та судових витрат, які сплачені Міністерством юстиції України, про що свідчить платіжне доручення № 1210 від 06.05.2008 р. на суму 12890,16 грн. (еквівалент 1655 євро станом на 06.05.2008 р.).

Предметом спору у даній справі є вимога Міністерства юстиції України про стягнення з ДП "Шахта ім.Ю.О. Гагаріна" на підставі ст.ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України збитків завданих Державному бюджету України у розмірі 12 890,16 грн., що понесені у зв"язку із сплатою державою коштів за рішенням Європейського суду № 1192/04.

Згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Як вбачається, у рішенні від 27.09.2007 р. у справі "Бахеров проти України" Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення п.1 ст.6 Конвенції і зазначив, що Європейський суд вже встановлював такі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у ряді подібних справ, зокрема в рішеннях у справі "Сокур проти України" та "Михайленки та інші проти України" (п.23 рішення).

В рішенні Європейського суду у справі "Михайленки та інші проти України", на яке є посилання у рішенні Європейського суду "Бахеров проти України", у пункті 45 Європейський Суд дійшов висновку, що з огляду на спеціальні обставини цієї справи держава є відповідальною за заборгованість компанії перед заявниками, незважаючи на факт того, що компанія була окремою юридичною особою .

Інше рішення у справі "Сокур проти України", на яке є також посилання в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бахеров проти України", у пунктах 28-37 містяться наступні висновки Європейського суду:

- "28. Уряд зазначав, що Державна виконавча служба вживала усіх необхідних дій і не може бути звинувачена за затримки. Відповідність вимогам закону виконавчого провадження у цій справі була підтверджена національними судами. Уряд стверджував, що для виплати частини регресних коштів та інших компенсаційних виплат працівникам вугільної промисловості держава щорічно передбачала суттєві асигнування зі свого бюджету.

31. Суд зазначає, що аргументи Уряду щодо тривалості виконавчого провадження у цій справі ґрунтувались на фінансових проблемах підприємства-боржника і економічного сектору держави, незважаючи на державні бюджетні асигнування.

32. Суд нагадує, що принципове питання, яке має бути досліджене, полягає у тому, чи є держава відповідальною за затримку у три роки з виконанням згаданого рішення та чи були обмеження, що перешкоджали виконанню, передбачені законом та покликані на дотримання балансу між інтересами держави і правами фізичних осіб .

33. Суд вважає, що з огляду на встановлену участь держави у виплаті боргів вугільних підприємств держава в змозі контролювати і регулювати такі виплати вчасно .

34. Суд зазначає, що українське законодавство передбачає дві ситуації, коли виконавче провадження щодо державного підприємства може бути зупинене на невизначений період, без будь-якої можливості для стягувачів оскаржити зупинення чи отримати відшкодування за затримку.

По-перше, це провадження у справі про банкрутство шляхом накладення мораторію.

По-друге, є заборона на відчуження майна державних підприємств для виплати їх заборгованостей згідно Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 (2864-14) року. При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 10.06.2003 року у справі щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) (справа про мораторій на примусову реалізацію майна), зазначав, що "вказаний Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється продовжений на цей період строк їх виконання".

35. Обидві заборони були застосовані у цій справі, і Суд не може заперечувати щодо їх загальної законності. Проте законодавство не надає стягувачу, такому, як заявник, чи державному виконавцю жодної можливості оскаржити такі обмеження у випадку їх довільного чи незаконного застосування. Також не може бути подано ніякого позову про відшкодування шкоди за затримки у виконанні, спричинені такими обмеженнями.

36. За цих обставин Суд вирішує, що затримкою близько трьох років з виконанням рішення у справі заявника державні органи позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього практичного ефекту. Суд вирішує, що Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці.

37. Таким чином, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції".

З огляду на вищенаведене, факт заподіяння моральної шкоди Бахерову В.А. саме державою в особі державних органів затримкою біля 50 місяців з виконанням судового рішення визнано Європейським судом, оскільки дана затримка позбавила положення п.1 ст.6 Конвенції усього практичного ефекту і Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці.

Ствердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не встановив орган державної влади, який повинен на думку суду представляти державу України, не приймаються до уваги, оскільки предметом позову у цій справі є стягнення шкоди саме з ДП "Шахта ім.Ю.О.Гагаріна" і клопотань про заміну відповідача матеріали справи не містять, тому колегія суддів вважає, що встановлення кола осіб, якими не вживались заходи для виконання рішень національних судів до повноважень господарського суду не входить, оскільки це є обов’язком, насамперед, позивача в силу ст.ст. 22, 33 ГПК України, а рішення Європейського суду не містять посилань про наявність порушень пункту 1 статті 6 Конвенції саме з вини державного підприємства "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" як юридичної особи.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі про не виконання судового рішення саме з вини державного підприємства не підтвердженні висновками Європейського суду з прав людини у цій справі. У пункті 45 рішення Європейського суду у справі "Михайленки та інші проти України" Європейський Суд дійшов висновку, що з огляду на спеціальні обставини цієї справи держава є відповідальною за заборгованість компанії перед заявниками, незважаючи на факт того, що компанія була окремою юридичною особою.

Посилання позивача на те, що обов’язок виплати заробітної плати та інших виплат покладено саме на посадових осіб підприємств та те, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, в тому числі і відшкодування моральної шкоди, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки наявність такого обов’язку не є достатньою підставою для визнання того, що у тривалому невиконанні судового рішення є винним виключно відповідач. До того ж, як вже було зазначено вище, в рішеннях у справі "Сокур проти України" та "Михайленки та інші проти України" зазначено, що з огляду на встановлену участь держави у виплаті боргів вугільних підприємств держава в змозі контролювати і регулювати таки виплати вчасно .

Як вбачається відсутність вини органів державної виконавчої влади у не виконанні судового рішення, на що посилається скаржник в апеляційній скарзі, також було предметом розгляду в Європейському суді, про що зазначено у п.28, 31,33-35 рішення Європейського Суду у справі "Сокур проти України", але такі доводи Уряду не прийняті Європейським Судом як довід про наявність вини у не виконанні рішення протягом 50місяців саме з вини державного підприємства. У пункті 36 рішення вказано, що затримкою близько трьох років з виконанням рішення у справі заявника саме державні органи позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього практичного ефекту, у зв'язку з чим Європейський Суд вирішив, що Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці та присудив до стягнення моральну шкоду .

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України. Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

З огляду на висновки Європейського суду з прав людини, що наведені у рішеннях у справі "Бахеров проти України", "Сокур проти України" та "Михайленки та інші проти України" (т.2 а.с.1-29, т.1 а.с.9-13), які не містять посилань про наявність порушень пункту 1 статті 6 Конвенції саме з вини ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" як юридичної особи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та моральною шкодою, що присуджена до стягнення з держави України за рішенням Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення надав оцінку доказам у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування оскаржуваного судового акту не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд, -

Рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2010 р. у справі № 12/43 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства юстиції України м.Київ - без задоволення.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом одного місяця з дня прийняття постанови.

Надруковано: 5 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

3 у справу

4 ДАГС