Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -не з’явився

від відповідача -не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національний комплекс "Експоцентр України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.02.2010

у справі № 22/4-26/126-46/1 ( .....)

за позовом Національний комплекс "Експоцентр України"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Мультітвіст Україна"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 10659,65 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008 року у справі № 22/4 позовні вимоги задоволені частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 10 659,65 грн. збитків, завданих невиконанням умов договору від 06.11.2006 року № 93-4 та 171,97 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2009 року вищевказані рішення та постанову у справі № 22/4 скасовано, справу передано на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2009 року у справі № 22/4-26/126 позивачеві повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 року рішення від 11.06.2009 року у справі № 22/4-26/126 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 10 659,65 грн. збитків, 107,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 53,30 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2009 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009 року і рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2009 року у справі № 22/4-26/126 скасовано та передано справу на новий розгляд. Вказана постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не з’ясовано чи є укладеним договір зберігання № 93-4 від 06.11.2006 року, не з’ясовано належними засобами доказування: чи виступає позивач у спірних правовідносинах професійним зберігачем у розумінні частини другої статті 936 ЦК України, для чого необхідно було б дослідити установчі документи позивача та інші матеріали, які могли б підтвердити або спростувати, що позивач є особою, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 року у справі № 22/4-26/126-46/1 в позові Національного комплексу "Експоцентр України" (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультітвіст Україна" (далі – відповідач) про стягнення 10 659, 65 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, який підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками, а тому неправомірно відмовлено відповідачу у задоволенні його вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2010 року колегією суддів у складі: головуючий суддя: Новіков М.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І. порушено провадження у справі № 22/4-26/126-46/1 за апеляційною скаргою Національного комплексу "Експоцентр України" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 року.

Ухвалою Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 року у справі № 22/4-26/126-46/1 прийнято самовідвід судді Зубець та передано справу № 22/4-26/126-46/1 для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя – Гарник Л.Л., суддя-доповідач Іваненко Я.Л., суддя Верховець А.А.

20.04.2010 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 року розгляд апеляційної скарги призначено на 17.05.2010 року.

В судове засідання 17.05.2010 року представники сторін без поважних причин не з’явились.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце розгляду даної справи (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи) та те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, а явка сторін обов’язковою не визнавалася, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 10 659,65 грн. боргу за договором зберігання від 06.11.2006 року № 93-4,

3 965,39 грн. пені, 509,03 грн. пені, 3 458,89 грн. інфляційної складової боргу та 746,19 грн. штрафу.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 10 659, 65 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 року у справі № 22/4-26/126-46/1 в позові Національного комплексу "Експоцентр України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультітвіст Україна" про стягнення 10 659, 65 грн. збитків відмовлено повністю.

Судом першої інстанції при новому розгляді справи встановлено, що 06.11.2006 року уповноваженими представниками Національного комплексу "Експоцентр України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультітвіст Україна" підписано договір зберігання № 93-4, за умовами якого позивач як зберігач в порядку та на умовах, визначених договором, зобов’язався прийняти від відповідача (поклажодавця) та зберігати за певну плату, а також повернути в схоронності майно в обумовлений договором строк.

Згідно з п. 1.3 вказаної угоди докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передачі.

У п. 1.4 договору сторони визначили, що строк зберігання становить з 07.11.2006 року по 31.12.2007 року.

Місце зберігання майна відповідно до домовленості сторін визначено за адресою: м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 1 (п. 1.5 договору).

Відповідно до ст. 4 договору оплата послуг по зберіганню становить 5 958,53 грн. на місяць, яка здійснюється щомісяця до двадцятого числа за наступний місяць з моменту передачі майна на зберігання, факт якої підтверджується відповідним актом.

За умовами п. 5.6 договору у випадку не передачі поклажодавцем майна на зберігання він відшкодовує зберігачеві збитки, завдані тим, що зберігання не відбулося.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що він вважається укладеним і набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за ним.

За твердженнями позивача на виконання умов договору ним було виділено площу під зберігання майна відповідача, про що свідчить акт зайняття частини площі під зберігання майна в павільйоні № 21. Разом з тим, за твердженням позивача, відповідач за надані послуги зі зберігання майна за період з листопада по грудень 2006 року в сумі 10 659,65 грн. не розрахувався, чим завдав позивачеві збитків у сумі винагороди зберігача, на яку він розраховував.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.11.2006 року сторонами було підписано акт про заняття частини площі під зберігання майна в павільйоні № 21, який був складений для проведення відділом прогнозування економічного розвитку та аналізу зберігача розрахунків вартості послуг по зберіганню майна замовника.

Поясненнями представників сторін, наданими в суді першої інстанції, та матеріалами справи підтверджується той факт, що передача майна на зберігання за договором від 06.11.2006 року не відбувалася, відповідний акт не складався.

10.04.2008 року позивач склав на ім’я відповідача претензію № 01-11/568 з пропозицією перерахувати на його користь борг у сумі 10 659,65 грн. У вказаній претензії позивач зазначив, що за надані відповідачеві послуги по зберіганню майна у листопаді та грудні 2006 року за договором від 06.11.2006 року відповідачеві були виставлені рахунки № 5263 від 20.11.2006 року на суму 4 701,12 грн. (період зберігання –листопад 2006 року) та № 5264 від 20.11.2006 року на суму 5 958,53 грн. (період зберігання –грудень 2006 року).

23.05.2008 року позивач повторно склав на ім’я відповідача претензію № 01-11/712 на суму 10 659,65 грн.

23.06.2008 року відповідач надав відповідь № 65/В від 09.06.2008 року на претензію позивача від 23.05.2008 року № 01-11/712, в якій відмовився від виконання претензійних вимог, вважаючи їх необґрунтованими, оскільки передача майна за договором зберігання не відбувалася, акт приймання-передачі не підписувався, а тому послуги по зберіганню не надавалися.

Як вбачається з апеляційної скарги, на думку позивача, підписаний сторонами договір вступив в силу і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками, що відповідає п. 8.1. При цьому, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу навпаки вказує, що у зв’язку з тим, що майно на зберігання не передавалося, договір є неукладеним, оскільки прав та обов’язків у сторін за ним не виникло.

Виходячи з аналізу умов підписаної сторонами угоди, за своєю правовою природою договір від 06.11.2006 року № 93-4 є договором зберігання. Загальні положення про договори даного виду закріплені у главі 66 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 936 закріплені особливості договорів зберігання, за якими слід визначити характер таких угод (реальний або консенсуальний договір), за яким визначається момент набрання ними чинності. Так, законодавець встановив, що договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності позивача не віднесено діяльність зберігача, а вказано такі коди видів економічної діяльності за національним класифікатором як 75.13.1 – курирування діяльності у сфері економіки, 92.52.1 – діяльність музеїв усіх видів, 92.32.0 – діяльність залів для глядачі, 74.84.0 – інші послуги, надавані юридичним особам та не включені до інших угрупувань, 63.40.00 – діяльність транспортних агентств.

Згідно з Національним класифікатором України "Класифікація видів економічної діяльності", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 року № 375, діяльність зі зберігання та складування всіх видів товарів, вуглеводневої сировини, рідкого чи газоподібного палива, хімічних продуктів тощо на відповідних складах: на товарних складах загального призначення, у зерносховищах, складах-холодильниках, бункерах, пакгаузах тощо за видами діяльності має код 63.12.0.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач, як господарюючий суб’єкт, не є професійним зберігачем, оскільки такий вид діяльності як складування всіх видів (або ж якогось законодавчо не забороненого виду товару) за ним не закріплений.

Під час розгляду спору в суді першої інстанції представник позивача не заперечував того факту, що до основних видів діяльності Національного комплексу "Експоцентр України" не віднесено діяльність професійного зберігача, що відповідає коду економічної класифікації № 63.12.0, належним чином засвідчені копії установчих документів для залучення до матеріалів справи суду першої інстанції не надав, посилаючись на те, що діяльність зі зберігання майна є одним з видів послуг, що можуть надаватися суб’єктами підприємницької діяльності без обмежень на власний розсуд, і за кодами економічної класифікації вона відноситься до № 74.84.0.

У ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про

прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Наведеними положеннями законодавства правочини розділяються за моментом їх укладання на реальні та консенсуальні договори. Так, реальний договір передбачає обов’язкову передачу речі без чого угода не породжує жодного зобов'язання і юридичного значення не має. Консенсуальний контракт, навпаки, виникає з моменту досягнення згоди (хоч речі немає і вона може бути передана згодом).

Зважаючи на той факт, що позивач не є професійним зберігачем та враховуючи зазначені вище норми діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписаний сторонами договір від 06.11.2006 року № 93-4 є реальним договором, тобто виникнення у сторін прав та обов’язків за ним визначається моментом передачі майна на зберігання.

Оскільки майно на зберігання відповідач позивачеві не передав, підписаний сторонами договір від 06.11.2006 року № 93-4 не слід вважати укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту прав та інтересів, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є, зокрема, відшкодування збитків та майнової шкоди.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У ст. 22 Цивільного кодексу України вказується, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Обґрунтованих доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано. Натомість, доказами, які містяться в матеріалах справи, спростовуються твердження позивача про порушення відповідачем його прав за договором від 06.11.2006 року № 93-4, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність, в даному випадку, законодавчо визначених підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків, завданих невиконанням умов такого договору.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 року у справі № 22/4-26/126-46/1 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національного комплексу "Експоцентр України" - без задоволення.

2.Матеріали справи № 22/4-26/126-46/1 повернути до Господарського суду міста Києва.