25/218 Про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу - 06.05.2010 Прийняття

за позовом Дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"в особі Черкаської філії (далі ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"в особі Черкаської філії), м. Черкаси

до відповідачів: 1. ТОВ "Золочівагро", с. Ясенівці Золочівського району Львівської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Укрбудсервіс-2008", м. Київ

про стягнення 6 644 535,09 грн.

за участю представників:

від позивача –Ткаченко Р.В. –представник;

від відповідача 1 –Барабаш В.І. –представник;

від відповідача 2 –Кушніренко І.О., Неколяк В.І. –представники;

постанова оформлена і підписана 27.05.2010 р.

Права та обов’язки сторін, передбачені ст. 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2010 р. у справі № 25/218, суддя Пазичев В.М., позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Золочівагро"на користь ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"в особі Черкаської філії 6 355 391,17 грн. боргу, 25 500 грн. сплаченого держмита та 236 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення 289 143,92 грн. припинено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), а також зокрема тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання по договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р. в частині повної оплати вартості природного газу, а відтак заборгованість позивача перед відповідачем складає 5 301 830,63 грн. У зв’язку з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу суд першої інстанції на підставі п. 1.ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі на суму 289 143,92 грн. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача на час розгляду справи становить 5 023 562,80 грн. основного боргу, 607 644,97 грн. пені, інфляційні втрати в розмірі 618 200,12 грн. та три проценти річних в розмірі 105 983,28 грн., які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Золочівагро", відповідач 1 у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2010 р. у справі № 25/218 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що при винесенні оскарженого рішення господарським судом порушено норми матеріального права, зокрема, судом не було враховано того факту, що відповідно до умов договору гарантії № 4/09-КГ від 02.09.2008 р., укладеного між ТОВ "Золочівагро"та ТОВ "Укрбудсервіс 2008", у разі невиконання ТОВ "Золочівагро"(принципал) умов договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р., ТОВ "Укрбудсервіс 2008"повинен виконати це зобов’язання як солідарний боржник.

Крім того, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, стягнувши з відповідача надмірно великі штрафні санкції (в розмірі 1 331 828,37 грн.) порівняно із збитками кредитора, безпідставно не застосував норми ст. 233 ГК України.

ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"в особі Черкаської філії, позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2010 р. у справі № 25/218 без змін з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судовому засіданнях підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, навели свої доводи та міркування з питань, які виникли під час розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"в особі Черкаської філії звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Золочівагро"про стягнення з нього 5 301 830,63 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 614 524,58 грн. пені, 621 261,06 грн. інфляційних втрат, 106 918,82 грн. річних та судових витрат.

16.02.2010 р. позивач подав до суду першої інстанції заяву про уточнення розміру суми позовних вимог б/н, відповідно до якої у зв’язку з частковою сплатою ТОВ "Золочівагро"суми боргу в розмірі 278 267,83 грн., просить стягнути з нього 5 023 562,80 грн. основного боргу, 607 644,97 грн. пені, 618 200,12 грн. втрат від інфляційних процесів, три проценти річних в розмірі 105 983,28 грн. (Т. ІІ а.с. 36-39).

ТОВ "Золочівагро"- відповідач 1 у справі, подав суду пояснення (в порядку ст. 22 ГПК України) за вих. № 21 від 16.02.2010 р., в яких у зв’язку з зарахуванням на розрахунковий рахунок позивача коштів в сумі 278 267,83 грн. визнає три проценти річних в розмірі 106 918,32 грн. та пеню в розмірі 610 459,48 грн. і просить суд зменшити розмір пені на 50 %, тобто до 305 229,74 грн. (Т. ІІ а.с. 41).

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 02.09.2008 р. між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"(Постачальник) та ТОВ "Золочівагро"(Покупець) був укладений договір № 19/9 поставки природного газу (далі Договір), відповідно до п 1.1. якого Постачальник згідно з цим Договором зобов’язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов’язаний прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього Договору. (Т. І а.с. 11-14).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 22.09.2008 р., 30.10.2008 р., 26.11.2008 р. були підписані Додаткові угоди, якими узгоджувалися обсяги природного газу, вартість куб. м природного газу та витрат на його реалізацію ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"(Т. І а.с. 15,16,17).

Відповідно до вимог ст. 4 Договору фактична кількість, ціна та вартість поставленого по даному Договору природного газу визначається на підставі актів приймання-передачі газу, які є підставою для визначення обсягу переданого газу.

На виконання умов укладеного між ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"та ТОВ "Золочівагро"договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р. позивач за період з вересня 2008 року по листопад (включно) 2008 року поставив відповідачеві природний газ в обсязі 9 242,624 тис. м. куб. на загальну суму 14 740 579,43 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу для потреб промислових споживачів за вказаний період, підписаними представниками сторін та завіреними печатками компанії та товариства (Т. І а.с. 18-21).

Відповідно до п. 6.1. Договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р. оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п’ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Відповідно до п. 11.1. Договору цей договір діє з 01.09.2008 р. до 30.09.2008 р. включно, а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення.

Покупець (ТОВ "Золочівагро") частково оплатив вартість отриманого природного газу, перерахувавши на рахунок позивача суму в розмірі 9 438 748,80 грн.

А відтак, сума основного боргу на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідача перед позивачем становить 5 301 830,63 грн.

Як зазначає позивач у заяві про уточнення позовних вимог, відповідач частково сплатив суму основного боргу в розмірі 278 267,83 грн.

З урахуванням уточнення позовних вимог, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, становить 618 200,12 грн., а 3 % річних від основного боргу складає 105 983,28 грн. Загальна сума штрафних санкцій становить 1 331 828,37 грн., тобто на 10 876,12 грн. менше, ніж заявлено у позовній заяві.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі на суму 289 143,92 грн., в т. ч. основного боргу в розмірі 278 267,8 грн. та штрафних санкцій в розмірі 10 876,12 грн..

Враховуючи наведене, залишок заборгованості відповідача на час розгляду справи становить 5 023 562,80 грн. Доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано та визнано наявність згаданої суми заборгованості.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1, ч.6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст. 11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого газу на суму 14 740 579,43 грн. виконав частково, і на день подання позову за ним рахується борг на суму 5 023 562,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними документами (актами приймання-передачі природного газу), а також визнається відповідачем (вчинення ним дій щодо часткової оплати товару, відсутність (неподання) ним заперечень щодо суми боргу), - сума основного боргу у відповідності до договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р. становить 5 023 562,80 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов в частині стягнення 5 023 562,80 грн. як обґрунтовано заявлений і визнаний відповідачем.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. Договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р. у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору, Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі п. 7.2. зазначеного Договору нарахував відповідачу 607 644,97 грн. пені за період з 12.02.2009 р. до 12.08.2009 р. за прострочення виконання грошового зобов’язання (Т. ІІ а.с. 37).

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 231 ГК України та ст. 549 ЦК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 607 644,97 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 3 % річних за період з 11.11.2008 р. по 12.08.2009 р. в розмірі 105 983,28 грн. та інфляційні втрати за період з листопада 2008 р. по червень 2009 р. в розмірі 618 200,12 грн. (Т. ІІ а.с. 37-38), які підставно стягнуті місцевим господарським судом.

Посилання скаржника на безпідставне не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 233 ГПК України, тобто зменшення розміру штрафних санкцій, не взяті судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Так, пунктом 1 ст. 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи вищенаведене та матеріали справи, ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін по договору № 19/9 від 02.09.2008 р., обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені.

Доводи скаржника про те, що відповідно до умов договору гарантії № 4/09-КГ від 02.09.2008 р., укладеного між ТОВ "Золочівагро" та ТОВ "Укрбудсервіс 2008", у разі невиконання ТОВ "Золочівагро"(принципал) умов договору № 19/9 поставки природного газу від 02.09.2008 р., ТОВ "Укрбудсервіс 2008"повинен виконати це зобов’язання як солідарний боржник, не взяті судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Згідно умов договору гарантії від 02.09.2008 р. ТОВ "Укрбудсервіс 2008"(Гарант) бере на себе обов'язок виконати перед позивачем зобов’язання ТОВ "Золочівагро"(Принципал) по розрахунках за отриманий останнім від позивача природний газ в 2008 році на суму 5 030 778 грн. (Т. І а.с. 57).

В силу вимог ст. 560 ЦК України в якості гаранта може виступати банк, інша фінансова установа, страхова організація.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансове регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Пункт 7 ст. 4 цього Закону одним із видів фінансових послуг називає надання гарантій та поручительств.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Укрбудсервіс 2008"не є гарантом в розумінні ст. 560 ЦК України, а відтак не може виступати в якості гаранта ТОВ "Золочівагро"(Принципал).

Також, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача 1 на те, що ТОВ "Золочівагро"в період з 11.12.2008 року по 22.12.2008 року відвантажив на користь ТОВ "Укрбудсервіс 2008" 1830,10 тон цукру-піску на загальну суму 5 032 775,00 грн. з ПДВ (п'ять мільйонів тридцять дві тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень 00 коп. з ПДВ) в оплату гарантії, не може бути взято судом до уваги, оскільки умовами Договору поставки газу, стягнення заборгованості по якому є предметом спору, не передбачено забезпечення виконання зобов’язань, погашення зобов’язань за отриманий відповідачем 1 газ будь-якою іншою особою, а також можливості проведення розрахунку відповідача 1 за поставлений позивачем газ з будь-якими третіми особами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.