3/150 Про визнання недійсним кредитного договору відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів - 29.04.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року

у справі № 3/150-09 (суддя Бунякіна Г.І.)

за позовом товариства з обмеженою від повільністю "Нафтопром-Плюс", Полтавська обл., м. Кременчук

до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Полтава

третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопромінвест", Полтавська обл., м. Кременчук

про 1. визнання недійсним кредитного договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року "Відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів";

2. визнання недійсним договору поруки № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року;

3. визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року

рішенням господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтопром-Плюс"відмовлено у позові до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопромінвест", про 1. визнання недійсним кредитного договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року "Відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів"; 2. визнання недійсним договору поруки № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року; 3. визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року.

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 частково та прийняти нове рішення, яким встановити у мотивувальній частині факт отримання позивачем за кредитним договором № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року кредитних коштів у розмірі 948670,00 доларів США, резолютивну частину рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року, згідно зі ст.ст. 50-53, 93 98 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 порушено апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 березня 2010 року розгляд справи № 3/150-09 в апеляційному провадженні відкладено, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, на 15 квітня 2010 року.

15 квітня 2010 року, до початку судового засідання, від позивача, через загальний відділ апеляційного господарського суду, надійшов відзив на апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09, в якому позивач просить суд залишити апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 без змін.

В судовому засіданні 15 квітня 2010 року представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 частково та прийняти нове рішення, яким встановити у мотивувальній частині факт отримання позивачем за кредитним договором № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року кредитних коштів у розмірі 948670,00 доларів США, резолютивну частину рішення залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні 15 квітня 2010 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві, просив суд залишити апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 без змін.

Представник третьої особи в судове засідання 15 квітня 2010 року не з’явився, про час та місце судового засідання третя особа повідомлена належним чином, третя особа про причини неявки представника в судове засідання суд не повідомила, пояснення по суті апеляційної скарги до суду не направила.

В судовому засіданні 15 квітня 2010 року оголошено перерву до 29 квітня 2010 року.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 3/150-09, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення та представників учасників апеляційного провадження, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"та скасування рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 26 травня 2008 року між відповідачем (далі-кредитор) та позивачем (далі-позичальник) укладено кредитний договір № 010/05/2562 "Відновлювальна Кредитна Лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів".

Відповідно до укладеного договору, кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3400000,00 грн., а позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту до 20 травня 2009 року, сплатити проценти за користування кредитом на основі процентної ставки в розмірі, передбаченому договором в залежності від валюти виданого кредиту, та комісії в узгоджених розмірах. Умовами договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року передбачено, що всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватись в валюті, що відповідає валюті кредиту. Зазначеним договором передбачено, що кредитні кошти за договором надаються у гривні або доларах США (в перерахунку за курсом Національного банку України).

16 липня 2008 року між сторонами за договором укладена додаткова угода № 1 до договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року, якою сторони дійшли згоди, зокрема, щодо збільшення ліміту мультивалютної відновлювальної кредитної лінії до 4600000,00 грн.

Отже, як вбачається із умов договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року та додаткової угоди від 16 липня 2008 року до нього, сторони визначили ліміт кредитної лінії у гривні та передбачили валюту кредитних коштів, які видаються позивачу альтернативно - гривня або долари США (в перерахунку за курсом Національного банку України).

Частинами 1, 3 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III, уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним кредитного договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, з посиланням на те, що банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті. При цьому позивач посилається, зокрема, на ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", відповідно до яких зобов'язання мають бути визначені і підлягають оплаті у грошовій одиниці України - гривні. Національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопромінвест"звернулось до суду із позовною заявою про визнання недійсними договорів поруки № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року та застави транспортних засобів № 010/05/2562/2 від 26 травня 2008 року, які було укладено між відповідачем та третьою особою в забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року, укладеним між позивачем та відповідачем. Підстави розірвання договорів поруки та застави, зазначені третьою особою в позовній заяві, аналогічні підставам визнання недійсним кредитного договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року, зазначеним позивачем у поданому позові.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03 грудня 2009 року у справі № 3/150-09 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопромінвест"прийнято до розгляду, та залучено до розгляду у даній справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору-товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопромінвест".

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК України).

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) . Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93р. №15-93 (15-93) (далі -Декрет).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно зі ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч. 1 та у пунктах 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону (2121-14) не містять заборони на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 7.1., 7.1.2., 7.1.5. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 (далі –Закон), банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Статтею 20 Закону встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 22.1 Закону (2346-14) , ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Частиною 1 статті 22 Закону встановлено, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Пунктом 5.2. договору № 010/05/2562 від 26 травня 2008 року сторони погодили, що на умовах цього договору, на підставі письмової заяви позичальника, кредитор зобов’язується: у разі надання кредиту в національній валюті-надавати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування безпосередньо, за цільовим призначенням на підставі наданих позичальником платіжних доручень (в 3-х екземплярах), договорів, рахунків, тощо, або надавати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника; у разі надання кредиту в іноземній валюті - на підставі письмової заяви позичальника, перераховувати кредитні кошти з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою подальшої конвертації на Міжбанківському Валютному Ринку України та зараховувати отриману суму в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до 22.2., 22.3., 22.4. статті 22 Закону, клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом (2346-14) , для ініціювання переказу. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

З урахуванням вищезазначених норм права, заявами № 27/05-1 від 27 травня 2008 року та № 12/08-1 від 12 серпня 2008 року позивач звернувся до відповідача про перерахування кредитних коштів у розмірі 948670,00 доларів США на транзитний рахунок для продажу на Міжбанківському Валютному Ринку України та зарахувати отриманий еквівалент на його рахунок з метою використання за цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з рахунку 20626871112562, на підставі заяв позивача, проведено списання 27 травня 2008 року - 701000,00 доларів США та 12 серпня 2008 року 247670,00 доларів США, та зараховано еквівалент 3399850,00 грн. та 1199961,15 грн. відповідно, на поточний рахунок клієнта № 26005100052587 для використання за цільовим призначенням".

Згідно з ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Отже, банк повинен здійснювати контроль за законністю операцій по використанню іноземної валюти позичальником при розрахунках з нерезидентами.

Згідно ч. 2 п. "а" ст. б Декрету № 15-93 від 19 лютого 1993 року уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного Банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 р. на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із змісту ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України ст. 345 Господарського кодексу України слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Отже, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом всебічно і повно з'ясовано та перевірено обставини справи, об'єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення справи по суті, перевірено належними засобами доказування доводи сторін, з'ясовано їх дійсні права та обов'язки, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 –залишенню без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 203, 207, 215, 237, 239, 244, 245, 246, 524, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 192, 198, 345 Господарського кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , ст.ст. 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення господарського суду Полтавської області від 05 лютого 2010 року у справі № 3/150-09 залишити без задоволення.