6/181/11 Про зобов'язання прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана для розширення будівництва очисних споруд (КОС) - 27.04.2010 Прийняття

Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області про зобов’язання прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 7,4 га, що була надана для розширення будівництва очисних споруд (КОС), на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року (акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 186).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року (акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 186) Чорнобильській АЕС надано у користування земельну ділянку площею 7,4 га для розширення будівництва очисних споруд (КОС). Згідно з актом приймання - передачі нерухомого майна у комунальну власність від 30.11.2005 року, до територіальної громади м. Славутича Київської області ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" був переданий об’єкт "Розширення і будівництво КОС". На даний час балансоутримувачем цього об’єкту є комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутич Київської області.

22.05.2009 року позивач звернувся до Ріпкинської районної державної адміністрації (лист № 1995/3915-212) з заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою та проханням припинити право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою.

Позивач вважає, що Ріпкінська районна державна адміністрація на підставі заяви ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" повинна була прийняти рішення про припинення права користування ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" земельною ділянкою, площею 7,4 га та повідомити про це орган державної реєстрації. Проте, відповідач відповідного рішення не прийняв.

Бездіяльністю відповідача щодо не винесення рішення про припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою, площею 7,4 га порушуються права та інтереси позивача, які полягають у невиправданих витратах по сплаті нарахованої податковими органами плати за землю на земельну ділянку, яка фактично не знаходиться у користуванні ДСП "Чорнобильська атомна електростанція".

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.12.2009 року у справі № 6/181/11 залучено до участі у справі Неданчицьку сільську раду Ріпкинського району Чернігівської області, Славутицьку міську раду Київської області та Комунальне підприємство "Управління житлово – комунального господарства" у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що відповідно до рішення виконкому Неданчицької сільської ради від 15.08.1996 року № 57 управлінню капітального будівництва ВО "ЧАЕС" для розширення існуючої території очисних споруд м. Славутич були відведені дві земельні ділянки (4,1 га + 3,3 га) загальною площею 7,4 га, про що свідчить Державний акт на право постійного користування землею. Земельна ділянка площею 7,1 га, яка була відведена у 1987 році використовується під діючими очисними спорудами першої черги, які у травні 2001 року ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" із свого балансу передало на баланс Комунального підприємства "Управління житлово – комунального господарства" Славутицької міської ради. На даний час відбувається процес переоформлення земельної ділянки на Комунальне підприємство "Управління житлово – комунального господарства". Якщо на додатково виділених земельних ділянках у 1996 році (7,4 га) відсутні будь-які об’єкти нерухомості, а самі земельні ділянки не використовуються у технологічному процесі, то вони можуть бути передані до земель запасу Неданчицької сільської ради за відповідним розпорядженням місцевого органу виконавчої влади в силу повноважень, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Неданчицька сільська рада у відзиві на позовну заяву вважає, що позов задоволенню не підлягає та зазначає, що земельна ділянка відводилась позивачу для розширення будівництва очисних споруд, на земельній ділянці є незакінчене будівництво, тому для Неданчицької сільської громади вона не потрібна.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Славутицька міська рада у письмових поясненнях зазначила, що Ріпкинська районна державна адміністрація на підставі заяви ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" від 22.05.2009 року № 1995/39/5-212 повинна була прийняти рішення про припинення права користування ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" земельною ділянкою площею 7,4 га та повідомити про це органи державної реєстрації.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Управління житлово – комунального господарства" залишив вирішення даного питання на розсуд суду.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року у справі № 6/181/11 у позові Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач через Господарський суд Чернігівської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 6/181/11, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення у справі прийняте при неповному з’ясуванні обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, на підставі неправильного застосування норм земельного законодавства та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що неправомірні дії відповідача, пов’язані з неприйняттям рішення про добровільну відмову позивача від земельної ділянки та про припинення права постійного користування земельною ділянкою примушують позивача сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою позивач фактично не користується і об’єкт, розташований на ній, позивачу не належить.

При цьому апелянт зазначає, що саме до повноважень відповідача відноситься розпорядження земельною ділянкою площею 7,4 га, наданої позивачу у постійне користування для розширення будівництва очисних споруд (КОС).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 13.04.2010 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку нез’явленням у судове засідання 13.04.2010 року представників відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3, колегією суддів ухвалою від 13.04.2010 року розгляд справи було відкладено на 27.04.2010 року.

Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 року змінено склад колегії суддів.

Представником позивача в судовому засіданні 27.04.2010 року було заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи копій листа № 1669/39-210 від 22.04.2010 року, листа про надання інформації № 1-13-796 від 26.04.2010 року, ухвали Господарського суду Чернігівської області від 16.03.2009 року у справі № 02-02/144 та ухвали Господарського суду Чернігівської області від 16.03.2009 року у справі № 02-02/143, яке судом було задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року у справі № 6/181/11 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" у повному обсязі.

Представник третьої особи-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції залишив вирішення даного питання на розсуд суду.

Представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 в судові засідання апеляційної інстанції жодного разу не з’явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та без участі представників відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року Управлінню капітального будівництва виробничого об’єднання ЧАЕС надано у постійне користування земельну ділянку площею 7,4 га для розширення будівництва очисних споруд. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 186.

На підставі наказу Міністерства палива та енергетики України № 367 від 08.08.2005 року "Про передачу об’єктів житлово-комунального господарства ВП "ЧАЕС" до комунальної власності територіальної громади м. Славутич Київської області" була проведена передача об’єкту (очисні споруди КОС) у комунальну власність.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна у комунальну власність від 30.11.2005 року до територіальної громади м. Славутича Київської області ДСП "ЧАЕС" був переданий об’єкт розширення і реконструкція КОС".

05.11.2008 року позивач направив відповідачу лист № 4409-71/16-513, в якому зазначив про те, що у зв’язку із передаванням ним об’єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутича, керуючись ст. 120 Земельного кодексу України, просить припинити право постійного користування земельними ділянками та анулювати акти на право постійного користування землею, зокрема, земельною ділянкою площею 7,40 га (для розширення будівництва очисних споруд (КОС).

Згідно заяви ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" від 22.05.2009 року №1995/39/5-212 до Ріпкинської районної державної адміністрації ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" просила:

- задовольнити добровільну відмову ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" від права постійного користування землею;

- припинити право постійного користування ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" земельними ділянками, наданими у постійне користування на підставі державних актів на право постійного користування землею, зокрема, що приймались відповідно до рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року (акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 186), оскільки ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" починаючи з 2001 року проводить роботу з передачі об’єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутич.

Згідно бухгалтерської довідки комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" № 57/08-66 від 15.01.2010 року очисні споруди (КОС) на балансі Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутич відсутні.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п."а" ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб’єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

З довідки про наявність земельних угідь за формою 6-зем від 20.01.2010 року № 01-14/130 вбачається, що станом на 01.01.2010 року земельна ділянка площею 7,4 га, що надавалася в постійне користування УКБ "ЧАЕС" у 1996 році для розширення очисних споруд м. Славутич, рахується як забудовані землі за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради.

Оскільки земельна ділянка площею 7,4 га розташована на території Неданчицької сільської ради за межами населеного пункту, то відповідно до п.12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) повноваження щодо розпорядження нею здійснює відповідний орган виконавчої влади.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки або до уповноваженого ним органу. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, заява землекористувача про припинення права постійного користування має розглядатись саме власником земельної ділянки.

Виходячи з положень п. 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , позивач у разі добровільної відмови від постійного користування земельно ділянкою площею 7,4 га, яка надавалась для розширення будівництва очисних споруд і яка рахується як забудовані землі за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради, мав подати відповідну заяву до відповідного органу виконавчої влади, який розпоряджається цією землею відповідно до закону, який на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Частиною 3 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, ст. 122 Земельного кодексу України визначає межі повноважень районної державної адміністрації щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

У межах саме цих своїх повноважень щодо розпорядженням землями державної та комунальної власності районна державна адміністрація і приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявою про відмову від права постійного користування землею та з проханням припинити право постійного користування ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" земельними ділянками, наданими у постійне користування на підставі державних актів на право постійного користування землею, зокрема, земельною ділянкою площею 7,4 га, що надавалася для розширення будівництва очисних споруд, відповідно до рішення № 57 Неданчицької сільської ради від 15.08.1996 року.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі – оприлюднюються.

Таким чином, законодавством встановлено, що способом волевиявлення місцевої державної адміністрації, яка здійснює повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів у сфері регулювання земельних відносин, є прийняття розпорядження головою районної державної адміністрації.

З системного аналізу норм Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , Земельного кодексу України (2768-14) вбачається, що голова місцевої державної адміністрації, в даному випадку Ріпкинської районної державної адміністрації, за результатами розгляду заяви землекористувача про припинення права користування земельною ділянкою видає відповідне розпорядження.

Позивач просить зобов’язати відповідача прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана позивачу на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року.

Зважаючи на те, що необхідною умовою припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного розпорядження голови органу виконавчої влади, зобов’язання цього органу прийняти певне рішення (видати розпорядження) є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права на здійснення від імені Українського народу права власника та управління землями.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правові підстави для зобов’язання Ріпкинської районної державної адміністрації прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 7,4 га, що була надана позивачу для розширення будівництва очисних споруд (КОС) на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15.08.1996 року (акт зареєстровано в Книзі записів актів на право постійного користування землею за №186) відсутні, у зв’язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на повне скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року у справі № 6/181/11 у зв’язку з тим, що рішення у справі прийняте при неповному з’ясуванні обставин справи, на підставі неправильного застосування норм земельного законодавства та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про неправильне застосування судом норм матеріального права є невмотивованими, оскільки з рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року вбачається, що суд надав оцінку всім матеріалам, наявним у справі, з дотриманням процесуальних норм, про що зазначив у рішенні.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року у справі № 6/181/11 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція", з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.