Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баннової Т.М.

суддів Журавльової Л.І.

Семендяєвої І.В.

за присутністю секретаря

судового засідання Міхальчук О.А.

за участю

представників сторін:

від 1-го позивача Артеменко І.М., дов. від 15.10.2008

№ 01/03-30./7209/0/2-08,

від 2-го позивача Артеменко І.М., дов. від 16.11.2009

№ 01-16/1773,

від відповідача Задорожна О.Л., дов. від 30.03.2010 № 2010/7,

розглянув у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Луганської міської ради, м. Луганськ

та Відділу реклами Луганської міської ради,

м. Луганськ

на рішення

господарського суду Луганської області

від 22.03.2010

по справі № 14/104н

(суддя –Лісовицький Є.А.)

за позовом Луганської міської ради, м. Луганськ

та Відділу реклами Луганської міської ради,

м. Луганськ

до відповідача Луганського обласного територіального

відділення Антимонопольного комітету

України, м. Луганськ

про визнання недійсним рішення

За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями заступника голови суду від 12.04.2010 та від 26.04.2010

Позивачі, Луганська міська рада та Відділ реклами Луганської міської ради, звернулися до господарського суду Луганської області з позовом до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - ЛОТВ Антимонопольного комітету України) з вимогою визнати недійсним рішення адміністративної колегії відповідача від 11.03.2009 № 01-29/12 по справі №519.

Рішенням місцевого господарського суду від 22.03.2010 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладені на другого позивача.

Відмова в задоволені позову обґрунтована пропуском позивачами строку на оскарження рішення адміністративної колегії відповідача від 11.03.2009 № 01-29/12 по справі №519, який, за висновком суду, є присікальним і не може бути відновлений, також ігноруванням позивачами приписів законодавства оскарженням вказаного рішення до Луганського окружного адміністративного суду. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні клопотання позивачів про відновлення строку на оскарження рішення відповідача.

Мотивоване рішення суду положеннями ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 № N04-5/247 (v0247600-08) "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Позивачі не погодилися з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, якою просять скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

За апеляційною скаргою скаржники посилаються на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на положення ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 124, ч. 3 ст. 140 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст.ст. 251- 254, 256, 258, 260, 264 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 6 Закону України "Про судоустрій", ст.ст. 1, 12, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення", ч. 4 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 № 11 (v0011700-76) , абз. 3 п. 4 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.12.2000 № 1819 (1819-2000-п) , абз. 3 п. 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р (z0291-01) , п.п. 1, 13, 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (2067-2003-п) (далі –Типові правила розміщення зовнішньої реклами).

Скаржники вважають невірним висновок суду першої інстанції щодо пропущення позивачами строку на оскарження рішення відповідача, оскільки подання позовної заяви щодо оскарження вказаного рішення до Луганського окружного адміністративного суду, на їх думку, перериває сплив строку позовної давності, встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що підтверджується, за доводами апелянтів, правовою позицією Вищого господарського суду України за постановою від 06.03.2008 у справі № 6-9/205-06-5910.

В обґрунтування порушення норм процесуального права позивачі посилаються на те, що при вирішенні питання щодо відмови у відновленні строку місцевий господарський суд відповідно до ч. 2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України повинен був винести ухвалу та не розглядати документ по суті, якщо заяву про поновлення пропущеного строку не задоволено. Порушенням норм процесуального права скаржники вважають також невідповідність змісту рішення положенням ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказане рішення містить лише обґрунтування відмови у відновленні строків.

Рішення адміністративної колегії ЛОТВ Антимонопольного комітету України від 11.03.2009 № 01-29/12 по справі №519 апелянти вважають таким, що порушують їх права та інтереси.

В обґрунтування неправомірності висновку відповідача, зазначеному в першому пункті вирішальної частини рішення адміністративної колегії відповідача, стосовно того, що Відділ реклами Луганської міської ради є монополістом з часткою 100 % на ринку послуг з надання у тимчасове користування місць розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, скаржники зазначають про невірне визначення відповідачем ринку, в межах якого слід визначити наявність чи відсутність монопольного становища у відповідного суб’єкта та про невірне визначення самого суб’єкта, який діє на ринку.

На підтвердження вказаних доводів апелянти посилаються на те, що Відділ реклами Луганської міської ради при наданні у тимчасове користування місць розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, діяв не самостійно, а в інтересах та на підставі повноважень, наданих йому Луганською міською радою, яка відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є власником земельних ділянок та інших об’єктів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська. Також позивачі зазначають, що відповідачем при винесенні оспорюваного рішення не досліджено про наявність в м. Луганську інших власників, які надають свої об’єкти в користування під розміщення зовнішньої реклами.

Не погоджуються позивачі і з п. 2 вирішальної частини рішення відповідача стовно визнання дій Відділу реклами Луганської міської ради, які полягають у поданні на затвердження Луганської міської ради економічно необґрунтованих тарифів (плати) за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, фактичному застосуванні шляхом укладання договорів та стягненні з розповсюджувачів зовнішньої реклами плати за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за п. 2 ст. 50 та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Вказаний висновок відповідача, за доводами позивачів, є неправомірним, оскільки ґрунтується на неправомірному висновку, викладеному в п. 1 рішення відповідача та здійснений з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки, за твердженням апелянтів, питання контролю за формуванням цін та їх економічним обґрунтуванням належить до повноважень Державної інспекції з контролю за цінами.

Як зазначають позивачі, плата за користування місцями розташування рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності –це окремий платіж, який визначений Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами та який не слід ототожнювати з орендною платою за земельну ділянку, яка справляється згідно Земельного кодексу України (2768-14) та Законів України "Про оренду плату" і "Про плату за землю" (2535-12) .

У зв’язку з недоведеністю, на думку апелянтів, відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення монопольного становища Відділу реклами Луганської міської ради, відсутністю доказів скасування рішення Луганської міської ради від 28.11.2008 № 44/5 "Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіального громади м. Луганська" та відсутністю доказів у підтвердження доводів стосовно економічно необґрунтованого розміру плати, встановлених вказаним рішенням Луганської міської ради, позивачі вважають також неправомірним висновок відповідача за п. 5 його рішення щодо визнання дій Луганської міської ради, які полягають у затвердженні економічно необґрунтованих тарифів (плати) за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за п. 7 ст. 50 та ст. 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Вимоги ЛОТВ Антимонопольного комітету України щодо накладення на Відділ реклами Луганської міської ради за порушення законодавства про захист економічної конкуренції штрафу у розмірі 7000 грн. та зобов’язання Луганську міську раду та її Відділ реклами припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у місячний строк з дня одержання копії оспорюваного рішення відповідача, на думку скаржників, також є неправомірними, оскільки є похідними та ґрунтуються на неправомірних, за доводами апелянтів, підставах та прийняті з порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідач доводи позивачів за апеляційною скаргою оспорює, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням адміністративної колегії ЛОТВ Антимонопольного комітету України від 11.03.2009 № 01-29/12 по справі №519 (далі –рішення) Відділ реклами Луганської міської ради визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання у користування місць розташування рекламних засобів, що, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, у територіальних межах м. Луганська з часткою 100 %.

Дії Відділу реклами Луганської міської ради, які полягають у поданні на затвердження Луганською міською радою економічно необґрунтованих всупереч чинному законодавству України тарифів (плати) за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, фактичному застосуванні шляхом укладання договорів та стягненні з розповсюджувачів зовнішньої реклами плати за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за п.2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які б були неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.

У відповідності з абз. 2 ч.2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене у п. 2 Рішення, на Відділ реклами Луганської міської ради накладено штраф у розмірі 7000 грн.

Зобов'язано Відділ реклами Луганської міської ради припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене у п. 2 Рішення, у місячний строк з дня одержання копії Рішення.

Дії Луганської міської ради, які полягають у затвердженні економічно необґрунтованих тарифів (плати) за 1 кв.м. площі місця розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Луганська, за Рішенням визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що кваліфікується за п.7 ст. 50 та ст. 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді легітимації порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вчиненого Відділом реклами Луганської міської ради.

Зобов'язано Луганську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене у п. 5 Рішення, у двомісячний строк з дня одержання копії Рішення.

Порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України передбачено Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) . Так, згідно ч. 1 ст. 60 вказаного закону рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути повністю або частково оскаржені до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. При цьому, як зазначено у даній нормі, вказаний строк не може бути відновлено.

Пропуск позивачем спеціального строку, встановленого ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", про що було вказано відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції, є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання рішення органу Антимонопольного комітету України недійсним.

Викладене відповідає положенням ст. 267 Цивільного кодексу України щодо наслідків спливу позовної давності та правовій позиції Вищого господарського суду України згідно Інформаційного листа від 29.09.2009 № 01-08/530 (v_530600-09) "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ".

Твердження скаржників стосовно переривання перебігу строку позовної давності згідно положень ст. 264 Цивільного кодексу України у зв’язку із пред’явленням ними адміністративного позову до відповідача та щодо початку перебігу строку позовної давності з 19.01.2010, тобто з дати винесення Луганським окружним адміністративним судом України ухвали про закриття провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом позивачів до відповідача про скасування оскаржуваного рішення адміністративної колегії ЛОТВ Антимонопольного комітету України не можуть бути прийняті до уваги з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, за предметною ознакою згідно вказаної норми звернення з позовом допускається за встановленою діючим законодавством підвідомчістю справ.

За правилами ч. 2 ст. 2 Кодексу про адміністративне судочинство України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 4 Кодексу про адміністративне судочинство України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", згідно якої рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду .

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Пред’явлення позову з порушенням встановленої підвідомчості спору, яка чітко визначена статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності згідно з приписами ст. 264 Цивільного кодексу України, тому посилання скаржників на звернення їх з позовом до адміністративного суду не може бути прийнято до уваги.

До господарського суду Луганської області позивачі звернулися у січні 2010 року, тобто з пропуском встановленого ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двохмісячного строку, який не може бути відновлено, тому рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.

Твердження скаржників стосовно порушення норм процесуального права не ґрунтуються на вимогах законодавства. До того ж, згідно з приписами ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції не вбачається.

Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на другого позивача відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

1. Апеляційну скаргу Луганської міської ради та Відділу реклами Луганської міської ради на рішення господарського суду Луганської області від 22.03.2010 по справі № 14/104н залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 22.03.2010 по справі № 14/104н залишити без змін.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.