32/756 Про визнання платіжного доручення таким, що не підлягає виконанню - 27.04.2010 Прийняття

Позивач, ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Родовід Банк" про визнання платіжного доручення таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення повністю та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

При розгляді апеляційної скарги представником позивача надано суду копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 06.04.2010 року та довідку ЄДРПОУ АА № 274617, відповідно до яких вбачається, що позивач змінив організаційно-правову форму з товариства з обмеженої відповідальності на публічне акціонерне товариство.

Згідно статті 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідністю здійснити заміну позивача на його правонаступника.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

11.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (06.04.2010 року найменування змінено на публічне акціонерне товариство) та Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (17.06.2009 року найменування змінено на публічне акціонерне товариство) укладено договір № 11 про встановлення кореспондентських відносин між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 1 договору позивач відкрив відповідачу мультивалютний кореспондентський рахунок типу Лоро.

Крім того п.1 договору визначено, що міжбанківські перекази здійснюються на підставі розрахункових документів на переказ, сформованих сторонами на підставі поданих клієнтами розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачене в договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Пунктом 3.4 договору визначено, що списання коштів з рахунку Лоро, також виконання повідомлень про направлення зміни або уточнення платіжних інструкцій здійснюється на підставі розрахункових документів та повідомлень одним із способів, а саме: на паперових носіях, підписаними уповноваженими особами і засвідченими відбитком печатки; переданих по телексу або у вигляді електронного документа за електронним цифровим підписом; каналами міжнародної телекомунікаційної системи S.W.I.F.T.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що основним каналом для передачі міжбанківських розрахункових документів, є система S.W.I.F.T.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України.

Відповідно до п. 1 глави 2 Інструкції "Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валют", що затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 РОКУ № 320 (z1035-06) , форми міжбанківських розрахункових документів, їх реквізити та порядок їх оформлення мають відповідати вимогам до розрахункових документів, що визначені нормативно-правовим актом Національного банку про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Пунктом 2 Глави 2 Інструкції (z1035-06) передбачено, що банки (філії) здійснюють міжбанківський переказ за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, що формуються ними на підставі:

- паперових розрахункових документів клієнтів:

- паперових розрахункових документів банку (філії);

- електронних розрахункових документів, отриманих засобами автоматизованих систем від клієнта - ініціатора переказу;

- електронних розрахункових документів, отриманих засобами ВМПС від філії банк):

- електронних розрахункових документів, автоматично сформованих САБ за умовами договорів або згідно з потребою банку (філії);

- електронних розрахункових документів, отриманих засобами інших платіжних систем, телекомунікаційних систем, інших засобів зв'язку за умови забезпечення цілісності та конфіденційності інформації тощо.

Відповідно до п. З Глави 2 Інструкції (z1035-06) міжбанківський електронний розрахунковий документ має обов'язково містити реквізити документа, на підставі якого він сформований, а саме:

- назву та номер;

- дату складання (число, місяць, рік);

- дату надходження до банку платника;

- ознаку дебет/кредит;

- код платника, назву платника, рахунок платника;

- код банку платника;

- код отримувача, назву отримувача, рахунок отримувача:

- код банку отримувача;

- призначення платежу.

Міжбанківський електронний розрахунковий документ має обов'язково містити електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) та технологічні реквізити (ідентифікатор ключа ЕЦП, відмітку про час оброблення документа тощо).

При цьому відповідно до пункту 1 Глави 1 вказаної вище кодом банку є умовна шестизначна числова ознака, що ідентифікує банк, філію, іншу установу, розраховується Національним банком і є обов'язковим реквізитом Електронного технологічного довідника банків України та інших установ і Довідника учасників СЕП.

Як вбачається з пояснень представників сторін та підтверджується матеріалами справи, відповідач 26.05.2009 року направив банку за допомогою платіжної системи S.W.I.F.T. для виконання платіжне доручення МТ 202, яким ініціював списання з рахунку суми коштів в розмірі 5 211 900,00 грн. для поповнення власного кореспондентського рахунку в Національному банку України.

Відповідно до пункту 22.7 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі відмови з будь-яких причин у прийнято розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Проте, в порушення зазначеної норми закону платіжне доручення позивачем не виконано, причини такого не виконання відповідачу не повідомлялися, платіжне доручення останньому повернуто не було.

Згідно з частиною 3 статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Пунктом 18.1 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 закону, платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача, а норми пункту 3 глави 2 розділу 1 Інструкції "Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валют" (z1035-06) встановлюють необхідні реквізити міжбанківського розрахункового документу, який відповідно до пункт 1.19 статті 1 вказаного закону є документом на переказ, який сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа.

Отже платіжне доручення, направлене відповідачем у системі S.W.I.F.T., є розрахунковим документом, на підставі якого формується міжбанківський розрахунковий документ. Міжбанківський розрахунковий документ мав бути сформований Позивачем, а його реквізити вказані у пункті 3 глави 2 розділу 1 Інструкції про переказ (z1035-06) .

Позивач та відповідач домовились у своїх відносинах використовувати для зв'язку (в тому числі для надіслання платіжних доручень та інших розрахункових документів) міжнародну систему S.W.I.F.T. та прийняли стандарти оформлення документів за цією системою без застережень.

Як вбачається з платіжного доручення, направленого відповідачем позивачу 26.05.2009 року за допомогою платіжної системи S.W.I.F.T., були наявні всі необхідні реквізити для формування позивачем міжбанківського розрахункового документу та перерахування коштів у відповідності до інструкцій, які містились у зазначеному платіжному дорученні.

Позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання даного платіжного доручення таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовує свою вимогу з посиланням на статтю 16 Цивільного кодексу України та статтю 55 Конституції України, як на одну з підстав звернення за захистом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 зазначеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких такого способу, як визнання документу (розпорядження) таким, що не підлягає виконанню, не існує, ні договором, ні нормами чинного законодавства такого способу не передбачено.

Згідно з частиною 1 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Отже застосування положень цієї статті до правовідносин звернення до суду юридичної особи є безпідставним.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на спосіб захисту цивільних прав, не передбачений законодавством.

Платіжне доручення не є правочином, а є лише способом (формою) розпорядження кореспондента на проведення переказу грошей (списання), які йому належать та знаходяться у іншої особи (банку) на підставі договірних відносин, зокрема договору про встановлення кореспондентських відносин № 11 від 11.03.2009 року.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Оскаржуваний акт є окремим документом певної форми (дорученням), що має юридичне значення, складений сторонами договору (правочину), та не породжує самостійних прав чи обов’язків, а є тільки технічною фіксацією виконання умов угоди (правочину), тобто документування особами своїх дій про реалізацію набутих прав і прийнятих обов’язків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представником позивача не було надано суду доказів порушення відповідачем його законних прав та інтересів, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року у справі № 32/756 – без змін.