27/93/09-28/212/09-27/176/09 Про стягнення суми штрафу та пені за невиконання умов мирової угоди - 22.04.2010 Прийняття

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"13130189,14 грн. штрафу та 759756,34 грн. пені за невиконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. по справі № 42/247Т.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.12.2009 р. у справі № 27/93/09 –28/212/09 –27/176/09 (суддя Дроздова С.С.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 759756,34 грн. пені. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 759,75 грн. державного мита та 12,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволення решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Державний комітет України з державного матеріального резерву (позивач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним в частині відмови у стягненні штрафу, стверджує, що місцевим господарським судом в цій частині неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення того факту, що сплата штрафних санкцій передбачена умовами мирової угоди від 14.06.2007 р., зокрема, п. 4.2 мирової угоди передбачено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цією угодою згідно з Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та чинним законодавством. Посилаючись на ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та постанову Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1078 "Про затвердження Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву" (1078-2004-п) , заявник стверджує, що в даному випадку відносини, які склалися між сторонами з приводу матеріальний цінностей не можуть вважатися відповідальним зберіганням, а мова йде про грошове зобов’язання. Посилаючись на викладене, заявник вважає вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Порушення норм процесуального права, за твердженням заявника, виразилось у недотриманні місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення вимог ст. 43 ГПК України, а саме в тому, що господарським судом не зазначено підстав, з яких відхиляються обґрунтовані доводи позивача щодо стягнення штрафу та підстав незастосування ст.ст. 525, 529, 599 ЦК України та ст. 193 ГК України щодо обов’язковості виконання договору та грошового зобов’язання.

Мотивуючи наведеним, просить рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2009 р. у справі № 27/93/09 –28/212/09 –27/176/09 скасувати в частині відмови у стягненні 13130189,14 грн. штрафу та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 р. апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву прийнята до провадження та призначена до розгляду на 11.03.2010 р.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.04.2010 р.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

Відповідач у справі –Казенне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" –письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав. Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Також, у судовому засіданні 11.03.2010 р. представником відповідача було надано письмове клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом міста Києва справи № 17/487.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що підставою для укладання між сторонами мирової угоди, стягнення за невиконання умов якої є предметом розгляду у даній справі, були правовідносини, які пов’язані з виконанням договору № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., укладеним на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 229-12 від 27.02.1998 р. Вказує, що на теперішній час законність зазначеної постанови Кабінету Міністрів України є предметом судового оскарження у судовій справі № 17/487 і з цих підстав вважає доцільним провадження у справі № 27/93/09 –28/212/09 –27/176/09 зупинити до вирішення справи № 17/487.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1076 від 22.04.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді Кагітіна Л.П., Яценко О.М.

Представник позивача (заявника апеляційної скарги) в судове засідання 22.04.2010 р. не з’явився. Про причини неявки свого представника позивач суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У попередньому судовому засіданні 11.03.2010 р. представник позивача в повному обсязі підтримував доводи в апеляційної скарги.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав раніше надане письмове клопотання про зупинення провадження у справі, а також, заявив усне клопотання про подовження розгляду справи у зв’язку із знаходженням повноважного представника відповідача у відрядженні, а також необхідністю надання додаткових доказів.

Розглянувши вказані вище клопотання відповідача, колегія суддів, порадившись, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Дослідивши матеріали та обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції відзначає, що зупинення провадження по справі № 27/93/09 –28/212/09 –27/176/09 є недоцільним, оскільки на даний час, і договір № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., і постанова Кабінету Міністрів України № 229-12 від 27.02.1998 р., на підставі яких склалися спірні правовідносини сторін, є дійсними, а тому, в силу вимог чинного законодавства умови мирової угоди, які є предметом дослідження у даній справі, повинні виконуватись.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що в порядку статей 112- 114 ГПК України, судове рішення, за заявою сторони, може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

Щодо клопотання відповідача про відкладення (подовження) розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез’явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті. В судовому засіданні присутній повноважний представник відповідача і знаходження іншого представника відповідача у відрядженні не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Свою правову позицію щодо заявлених позовних вимог відповідачем викладено у відзиві на позовну заяву. Крім того, у разі наявності додаткових доводів, відповідач не був позбавлений можливості викласти їх у письмовій формі та додатково направити на адресу апеляційного суду. Відкладення розгляду справи, на думку колегії суддів, є недоцільним.

За згодою присутнього у судовому засіданні представника відповідача колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

14.06.2007 р. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (Комітетом, позивачем у справі) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат"(Комбінатом, відповідачем у справі) укладено мирову угоду (та додаток до неї) у справі № 42/547Т.

Пунктом 1.1 мирової угоди визначено, що цією угодою сторонами встановлено порядок повернення відповідачем боргу перед позивачем за отримані із державного резерву товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) на умовах товарного кредиту за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., укладеного на виконання постави Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12.

Згідно із п. 1.2 мирової угоди Комбінат сплачує на умовах, визначених цією угодою суму боргу за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., який складається з: вартості отриманих ТМЦ, відсотків за користування у розмірі 25% облікової ставки Національного банку України.

За умовами п. 1.3 цієї угоди сплата заборгованості за отримані ТМЦ та відсотків за їх користування здійснюється у відповідності з Графіком погашення заборгованості (Додаток до мирової угоди) за договором від 23.04.1998 р. № 2-10/8-98, згідно акту звірки заборгованості станом на 01.12.2006 р.

Пунктом 2.5 мирової угоди сторонами узгоджено, що залишок суми боргу станом на 14.06.2007 р. з урахуванням проведених Комбінатом платежів у сумі 5212583,20 грн. становить 75816995,50 грн. (з ПДВ), = 57528859,13 грн. (вартість отриманих ТМЦ) + 18288136,37 грн. (сума відсотків за користування товарним кредитом.

Розділом 3 мирової угоди сторонами узгоджено порядок розрахунків за цією угодою, а саме: погашення суми боргу здійснюється відповідно до узгодженого та підписаного графіку погашення заборгованості, визначеного у додатку, який є невід’ємною частиною цієї угоди.

Пунктом 4.1 мирової угоди передбачено, що у разі порушення графіку здійснення платежів Комбінатом сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час прострочення, від несплаченого платежу за кожний день до повного виконання зобов’язання.

Згідно з п. 4.2 зазначеної угоди за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цією угодою сторони несуть відповідальність згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та законодавством України.

25.07.2007 р. ухвалою господарського суду міста Києва у справі № 42/547Т затверджено укладену між сторонами мирову угоду від 14.06.2007 р. та додаток до неї.

Графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) передбачено: погашення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 18288136,37 грн. протягом червня –жовтня 2007 р.; погашення вартості товарно-матеріальних цінностей в сумі 57528859,13 грн. протягом листопада 2007 р. –грудня 2009 р., шляхом перерахування протягом листопада 2007 р. грошової суми в розмірі 2611404,37 грн. та подальшого щомісячного перерахування на рахунок позивача грошових коштів в розмірі 2196698,19 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується жодною із сторін, станом на 12.01.2009 р. відповідач не виконав умови мирової угоди в частині здійснення платежів на суму 13130189,14 грн.

Позовні вимоги про стягнення з Казенного підприємства "Запорізький титаново-магнієвий комбінат"13130189,14 грн. штрафу та 759756,34 грн. пені за невиконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. по справі № 42/247Т стали предметом судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах.

Свобода договору визнається однією із основних засад цивільного законодавства України (п. 3 ст. 3 ЦК України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов’язання, згідно статті 610 ЦК України –є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно мирової угоди від 14.06.2007 р., затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва, узгоджено порядок повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором № 2-10/8-98 (п. 1.1 мирової угоди).

Умовами мирової угоди та Графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) визначено строки виплати до повного погашення узгодженого боргу в добровільному порядку із сплатою 25% річних від суми основного боргу. За порушення строків сплати платежів Комбінат зобов'язався сплатити додатково до встановленої відсоткової ставки за користування товарно-матеріальними цінностями (п. 1.2 мирової угоди) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час прострочення, від несплаченого платежу за кожний день прострочення до повного погашення (п. 4.1 мирової угоди).

Господарський суд не затвердив би мирову угоду, якби вона не відповідала закону, або за своїм змістом не могла б бути виконана у відповідності з її умовами.

Погоджуючись з висновками господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 759756,34 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням умов мирової угоди, колегія суддів відзначає, що в силу ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами ст.ст. 525, 526 ЦК України.

За змістом ст. 599 та ст. 625 ЦК України, ст. 229 ГК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі п. 4.1 мирової угоди, яким передбачено, що у разі порушення графіку здійснення платежів Комбінатом сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час прострочення, від несплаченого платежу за кожний день до повного виконання зобов’язання.

Матеріалами справи доведено та не заперечується відповідачем, що він свої зобов’язання щодо здійснення платежів згідно з угодженим сторонами графіком погашення заборгованості, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів відзначає, що господарський суд дійшов вірного висновку, що вказана позовна вимога є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення пені, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 13130189,14 грн.

В обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на той факт, що правовідносини сторін регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) і у відповідності з п. 8 ст. 14 вказаного Закону на відповідача покладається зобов’язання сплатити штраф в розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей.

Колегія суддів такі висновки позивача вважає помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", на яку посилається в обґрунтування цієї вимоги позивач, за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менше, ніж на день відпуску, і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов'язання.

З наведеної норми права вбачається, що передбачені нею розмір штрафу та пені застосовуються за несвоєчасне повернення позичених матеріальних цінностей, тобто такий вид відповідальності передбачено у разі відпуску матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання .

Як вже зазначалося вище, мировою угодою, за невиконання умов якої позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу, встановлено порядок повернення відповідачем боргу (грошової суми) позивачу за отримані із державного резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за Контрактом № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., укладеного на виконання постави Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного Контракту позивач відпускає, а відповідач одержує на умовах товарного кредиту матеріальні цінності, в кількості та по ціні, згідно з додатком № 1 до даного Контракту.

Отже, як і мирова угода, так і Контракт не передбачають повернення товарно-матеріальних цінностей, у разі несвоєчасного повернення яких можливо застосування штрафу у розмірі 100% вартості неповернених матеріальних цінностей.

Колегія суддів наголошує, що відповідачем отримання матеріальних цінностей здійснювалось не на умовах тимчасового позичання та повернення їх позивачу, а на умові товарного кредиту, тому визначений частиною 8 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"в даному випадку до відповідача не може бути застосований.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови мирової угоди та приписи чинного законодавства, колегія суддів вважає висновки господарського суду першої інстанції про безпідставність нарахування позивачем 13130189,14 грн. штрафу вірними.

Колегія суддів відзначає, що в апеляційній скарзі позивачем не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано будь-яких доказів безпідставного відхилення позовних вимог позивача в частині стягнення 13130189,14 грн. штрафу.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги є надуманими, не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.