Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Григоровича О.М.

суддів:

за участю секретаря судового засідання:

представників сторін:

позивача: Мельник О.Д. (дов. від 22.06.09 б/н);

відповідача: Сич А.В. (дов. від 30.03.10 № 206),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ТАУР"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.01.2010

у справі № 26/363 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівельний сервіс "Пріорітет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ТАУР"

про стягнення 28246,50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.10 позов задоволений.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"ТАУР" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно –будівельний сервіс" Пріорітет" 28 246 грн. 50 коп. боргу, 282 грн. 47 коп. державного мита та 312 грн. 50 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було встановлено суму коштів, сплачених відповідачем позивачу. Відповідач не погоджується з тим, що товарно-транспортні накладні, з огляду на вимоги ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до вимог ст. ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, можуть вважатися належними доказами, які підтверджують передачу товару в кількості, зазначеній в позовній заяві.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, факт поставки товару підтверджується видатковими накладними, довіреностями та товарно-транспортними накладними, які містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані відповідно представниками позивача і відповідача.

Позивач протягом липня-серпня 2008 року поставив відповідачу товар на загальну суму 223237, 55 грн.

Отже, зазначене вище дає підстави вважати, що поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, а тому суд прийшов до висновку, що між сторонами мав місце факт укладання правочину на поставку товару.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково - на загальну суму 166740, 49 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 15.07.08 № 2498 на суму 2000, 00 грн., від 15.07.08 № 2499 на суму 17420, 00 грн., від 15.07.08 № 2497 на суму 77350, 00 грн., від 24.07.08 № 2624 на суму 41524, 00 грн., від 11.09.08 № 3045.

З врахуванням того, що відповідачем було раніше здійснено попередню оплату за продукцію в сумі 28250, 56 грн., то загальна сума заборгованості за поставлену продукцію складає 28246, 50 грн. (223237, 55 грн. – 28250, 56 грн. – 166740, 49 грн. = 28246, 50 грн.).

Крім того, сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків та підписано акт, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 28246, 50 грн.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з проханням сплатити заборгованість за поставлену продукцію в сумі 28246, 50 грн..

Вимога позивача була залишена відповідачем без реагування.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів про сплату боргу не надав.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з тим, що товарно-транспортні накладні, з огляду на вимоги ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до вимог ст. ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, можуть вважатися належними доказами, які підтверджують передачу товару в кількості, зазначеній в позовній заяві.

Товарно-транспортна накладна – це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (Мінтранс, наказ "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997 N 363 (z0128-98) ).

В розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України товарно-транспортні накладні є належними доказами відвантаження продукції відповідачу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.

За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.10 у справі № 26/363 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.10 у справі № 26/363 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Матеріали справи №26/363 повернути до Господарського суду міста Києва.