Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду складі:

Головуючого судді Лавренюк О.Т.

суддів Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.

Згідно розпорядження голови суду В.С. Балуха від 20.01.2010 р. № 19 для розгляду справи в складі суддів Одеського апеляційного господарського суду здійснено заміну судді Шевченко В.В. на суддю Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Волощук О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гордієвський М.Ю., дов. б/н від 02.07.2009 р.

від відповідача: Боярінова О.В., дов. № 24-12/09 від 24.12.2009 р.

розглянувши апеляційну скаргу Промислово-будівельної групи "Інтобуд"

на рішення господарського суду Одеської області від 09.11.2009 р.

по справі № 15/118-09-3988

за позовом Промислово-будівельної групи "Інтобуд" (далі по тексту –ПБГ "Інтобуд")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" (далі по тексту –ТОВ "Баско")

про визнання недійсним договору

07.08.2009 р. до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява ПБГ "Інтобуд" до ТОВ "Баско" про визнання недійсним договору поставки № 1709 від 17.09.2008 р. (далі по тексту –Договір).

Рішенням господарського суду першої інстанції від 09.11.2009 р. (суддя Петров В.С.) по справі № 15/118-09-3988 в задоволенні позову ПБГ "Інтобуд" відмовлено, оскільки судом не було знайдено правових підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів Договору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПБГ "Інтобуд" звернулася з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржене рішення скасувати, оскільки рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ПБГ "Інтобуд" вмотивована тим, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини по справі при винесенні оскаржуваного рішення, а саме, по-перше, суд ухилився від з’ясування обставин справи, на які посилався позивач у своєму позові, а саме щодо встановлення факту недійсності договору з огляду на положення ч. 1 ст. 203 ЦК України; по-друге, на думку скаржника, місцевий господарський суд помилково зробив висновок про те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги саме порушенням умов Договору щодо кількості та асортименту товару, у зв’язку з чим і зробив висновок про те, що позивач наділяється правом відмови від відповідного товару та його оплати; по-третє, скаржник вважає, що рішення господарського суду першої інстанції не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, оскільки не містить доказів, які б підтверджували обставини, які судом визнано доведеними, а саме, що відповідачем були виставлені позивачу рахунки-фактури № Е-00000576 від 04.11.2008 р. та № Е-00000657 від 07.11.2008 р. для здійснення передоплати за поставку відповідних товарів; по-четверте, скаржник вважає, що змістом оскаржуваного рішення не спростовані обставини, які б підтверджували поставку відповідачем товару, виставлення рахунків на оплату товару, оплату товару, та суд лише посилається в рішенні в якості підтвердження поставки товару та розрахунків за нього лише на оборотно-сальдову відомість по рахунку 361, яка сформована відповідачем.

Також ПБГ "Інтобуд" вважає, що місцевий господарський суд не дослідив належним чином п. 1.3 Договору, а тому і зробив невірний висновок при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем було порушено норми чинного законодавства в частині одноособового встановлення відповідачем ціни товару в рахунку, якій виставлявся позивачу, що й призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права.

29.12.2009 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ "Баско" на апеляційну скаргу, згідно якої відповідач вважає оскаржене рішення обґрунтованим та законним та просить залишити рішення господарського суду Одеської області від 09.11.2009 р. по справі № 15/118-09-3988 без змін, апеляційну скаргу ПБГ "Інтобуд" без задоволення.

Також 21.01.2010 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшли пояснення ТОВ "Баско", в яких відповідач наводить додаткові підстави, відповідно до яких слід в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін.

В судових засіданнях від 19.01.2010 р. та 28.01.2010 р. по даній справі були присутні представники сторін, надавали усні пояснення та письмові додатки.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги ПБГ "Інтобуд", заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області слід залишити без змін, з огляду на наступне.

17.09.2008 р. між ТОВ "Баско" та ПБГ "Інтобуд" було укладено Договір в письмовій формі, який підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств, відповідно до п. 1.1 якого продавець приймає на себе зобов’язання поставити та відвантажити, а покупець –прийняти і оплатити товар в асортименті і кількості, вказаних у відвантажувальних документах (видаткова накладна), які є невід’ємною частиною Договору.

Пунктом 1.3 Договору зазначено, що ціна за товар вказується у рахунках на оплату і товаросупровідних документах, якими, згідно п. 1.10 Договору, є товарна накладна або товаротранспортна накладна.

Як встановлено матеріалами справи, Договір виконувався сторонами, що підтверджено оборотно-сальдової відомостю по рахунку 361, сформованої відповідачем (а.с. 44).

Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем були виставлені позивачу рахунки-фактури № Е-00000576 від 04.11.2008 р. та № Е-00000657 від 07.11.2008 р. для здійснення предоплати за поставку товарів, а також на підставі цих рахунків були видані видаткові накладні № Е 04869Ф від 06.11.2008 р. та № Е-Е-05040Ф від 17.11.2008 р., за якими позивачу поставлявся товар на загальну суму 8 152,86 грн., у т.ч. ПДВ 1358,81 грн.

Крім того, відповідач видав позивачу податкові накладні № 4869 від 06.11.2008 р. та № 5040 від 17.11.2008 р., які є розрахунковими документами згідно положень абз. З п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", при цьому суму ПДВ в розмірі 1358,81 грн. за цими податковими накладними було включено позивачем до складу податкового кредиту, що випливає з матеріалів справи та підтверджено ДПІ у Приморському районі м. Одеси в листі від 21.08.2009 р. № 45679/10/15-2 (а.с. 68).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позовна заява ПБГ "Інтобуд" вмотивована недійсністю Договору у зв’язку з невідповідністю, на думку позивача, видаткових накладних № Е 04869Ф від 06.11.2008 р. та № Е-Е-05040Ф від 17.11.2008 р., які є невід'ємною частиною договору поставки, вимогам чинного законодавства щодо первинних документів, якими зазначені накладні виступають у даному випадку, та невідповідністю положень п. 1.7 Договору вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) . Зокрема, на думку позивача, визначений вказаним пунктом договору розмір пені суперечить положенням вказаного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

При цьому статтею 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Також стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається зі змісту спірного Договору, при його укладенні сторони дійшли згоди, що ціна за товар буде вказуватися у рахунках на оплату (п. 1.3 Договору) та товаросупровідних документах, що не суперечить законодавству. При цьому слід зазначити, що позивач погодився на такі умови.

Враховуючи наведене, місцевим господарським судом вірно визначено, що посилання позивача на визначення відповідачем в рахунках на оплату в односторонньому порядку ціни договору є безпідставними.

Безпідставними також, на думку господарського суду першої інстанції, є і посилання позивача на непогодження з його боку умов Договору про асортимент і кількість товару, які визначаються згідно п. 1.1 Договору поставки у видаткових накладних, що в свою чергу тягне за собою недійсність п. 1.1 вказаного Договору.

Видаткові накладні не є тими доказами, які підтверджують факт укладання договору, вони за своїм призначенням підтверджують факт виконання договору, а тому на них не можуть розповсюджуватися положення ст. 241 ЦК України щодо договорів як правочинів, вчинених з перевищенням повноважень. При цьому суд зазначає, що підписання неуповноваженою особою видаткової накладної, в якій визначені асортимент та кількість товару, тягне за собою інші наслідки, ніж ті, що пов'язані з недійсністю договору. До того ж правові наслідки порушення умов договору щодо кількості та асортименту товару передбачені ст.ст. 670, 672 ЦК України, згідно положень яких позивач наділяється правом відмови від відповідного товару та його оплати, а тому господарським судом оскаржено рішенні цілком правомірно що тільки у разі недосягнення та непогодження сторонами всіх істотних умов договору договір є неукладеним.

Також, судова колегія вважає, що господарським судом Одеської області, при винесенні оскаржуваного рішення, надано достатню правову оцінку посиланням позивача на невідповідність визначеного п. 1.7 Договору розміру пені положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , зазначивши те, що згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 2921-III (2921-14) ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час стаття 3 Закону, яка носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.7 спірного договору поставки у випадку, якщо у встановлений цим договором строк (п. 1.6), покупець не розрахувався повністю за отриманий товар, він зобов'язаний сплатити продавцю 1% від загальної вартості несплаченого товару, за кожен день затримки оплати.

Разом з тим, частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає ч. 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відтак, судова колегія також не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги ПБГ "Інтобуд" в частині визнання недійсним п. 1.7 Договору.

Таким чином, доводи щодо скасування рішення господарського суду Одеської області від 09.11.209 р. по справі № 15/118-09-3988, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, спростовуються нормами чинного законодавства України та наявними матеріалами справи, так як оспорюваний Договір був укладений у встановленому законодавством порядку та виконувався сторонами Договору.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним і додаткового правового аналізу не потребують.

За таких обставин судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дав вірну оцінку обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, і тому підстави для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу ПБГ "Інтобуд" залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, колегія суддів -

Рішення господарського суду Одеської області від 09.11.2009 р. по справі № 15/118-09-3988 залишити без змін, апеляційну скаргу ПБГ "Інтобуд" –без задоволення.

постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.