38/343 Про визнання укладеною додаткову угоду до договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання - 22.12.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від10.11.2009 року у даній справі позов задоволено повністю; визнано додаткову угоду від 30.01.2009 р. до договору № 06/08-1642БО-6 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 29.09.2008 р., укладеною з 19.02.2009 р. в редакції, запропонованій Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з урахуванням розбіжностей, викладених в протоколі розбіжностей Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким в позовних вимогах відмовити повністю. Відповідач вважає, що господарським судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки в суді не було доведено обставин, що мають для справи. При розгляді справи суд фактично ухилився від дослідження всіх обставин справи.

Відповідач зазначив, що судом першої інстанції було безпідставно не прийнято до уваги його доводи з посиланням на ст. 179, 181, 187 ГК України. Відповідач вважає, що чинне законодавство не містить прямої вказівки на обов’язковість укладення запропонованого позивачем договору та не існує письмової згоди між сторонами щодо передання будь-яких розбіжностей, які виникли у процесі укладення договору. Запропонований позивачем договір на постачання природного газу не заснований на державному замовлені, його виконання не є обов’язковим для суб’єктів господарювання, виконавець договору не є монополістом, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Господарський суд першої інстанції, визначаючи пропозицію позивача з встановлення ціни на природний газ на рівні 2020,25 грн. за 1000 м. куб. з 30 січня 2009 р. правомірною, зазначив, що станом на 01.01.2009 р. постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 57 від 29.01.2009 р. та № 195 від 19.02.2009 р. не були прийняті та відповідно не діяли. Відповідач вважає, що такі висновки суду є передчасними, та прийнятими внаслідок невірного тлумачення вищенаведених постанов та нормативно-правових актів, що регулюють відносини між сторонами.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Судом першої інстанції було правомірно кваліфіковано спірні відносини, які виникли між сторонами при винесенні змін до діючого договору, що обґрунтовує правомірність звернення позивача до господарського суду у відповідності до ч. 4 ст. 188 ГК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом до відповідача про визнання додаткової угоди від 30.01.2009 р. до договору № 06/08-1642БО-6 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 29.09.2008 р., укладеною з 19.02.2009 р. в редакції позивача, викладеній в протоколі розбіжностей до додаткової угоди від 30.01.2009 р. Позивач вважає, що відповідач неправомірно відмовився укладати додаткову угоду в його редакції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2009 року позов задоволено повністю; визнано додаткову угоду від 30.01.2009 р. до договору № 06/08-1642БО-6 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 29.09.2008 р., укладеною з 19.02.2009 р. в редакції, запропонованій Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з урахуванням розбіжностей, викладених в протоколі розбіжностей Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго".

Дослідивши всі матеріали справи, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено, що 29.09.2008 р. між сторонами по справі був укладений договір № 06/08-1642БО-6 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання.

Згідно з п. 1.1 цього договору відповідач зобов’язується передати у власність позивачу природний газ, а позивач зобов’язується прийняти та оплатити його в обумовленому обсязі.

За змістом п. 1.3 наведеного договору газ, що постачається за даним договором, використовується позивачем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ і організацій, що фінансуються з державних та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання.

Як визначено в п. 2.1 цього договору, відповідач передає позивачу газ в період з 01.10.2008 р. по 31.12.2008 р. в обсязі 29680 тис.куб.м.

Пунктом 5.1 укладеного договору передбачена ціна за 1000 куб. м газу, яка становить 934,70 грн. без врахування податку на додану вартість, витрат на реалізацію газу НАК "Нафтогаз України", зборів у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування.

10.02.2009 р. відповідач надіслав позивачу два примірника додаткової угоди до вказаного договору поставки.

Згідно додаткової угоди, з 01.01.2009 р. відповідач пропонував викласти п. 5.1 укладеного договору в наступній редакції: "5.1 ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу".

Також відповідач пропонував викласти п. 5.2 договору в наступній редакції: "5.2 сторони домовились, що ціна за 1000 куб.м. газу у відповідному періоді споживання газу та вартість його транспортування територією України встановлюється на рівні граничної ціни та тарифу, затвердженим уповноваженим державним органом. З 01.02.2009 р. граничний рівень ціни на природний газ, що встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики підлягає коригуванню у наступному місяці реалізації природного газу у разі зміни середньомісячного курсу гривні до долара США установленого Національним банком України у місяці реалізації природного газу до офіційного курсу гривні до США установленого Національним банком України станом на 01.01.2009 р. за формулою Цс=Цбх(Ксм/Коф.). Скоригована таким чином ціна є обов’язковою для сторін за цим договором і зазначається в акті приймання-передачі.

10.02.2009 р. позивач надіслав відповідачу два підписані примірники додаткової угоди від 30.01.2009 р. з двома примірниками протоколу розбіжностей до зазначеної додаткової угоди. Відповідач заперечує укладення додаткової угоди від 30.01.2009 р.

Як визначено в протоколі розбіжностей, позивач пропонує відповідачу в п. 3 додаткової угоди слова "з 01.01.2009 р." змінити на слова "з 30.01.2009 р.", а п. 4 додаткової угоди виключити.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГК України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує КМУ.

Згідно з ч. 5 ст. 191 ГК України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних і комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 57 від 29.01.2009 р. (v0057227-09) затверджений граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання на 2009 р. без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання на рівні 2020,25 грн. за 1000 куб. м., дана постанова не була погоджена Міністерством економіки України. В подальшому, 19.02.2009 р. була погоджена з даним міністерством інша аналогічна постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України № 195 (v0195227-09) , згідно з якою був затверджений граничний рівень цін на природний газ також на рівні 2020,25 грн. за 1000 куб. м.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пропозиція позивача з встановлення ціни на природний газ на рівні 2020,25 грн. за 1000 куб.м. з 30.01.2009 р. є правомірною, оскільки станом на 01.01.2009 р. вищевказані постанови не діяли.

Зі змісту постанови КМУ № 605 від 29.04.2006 р. (605-2006-п) , зі змінами від 28.01.2009 р., вбачається, що з 01.02.2009 р. граничні рівні цін на природний газ, що встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України, підлягають коригуванню у наступному місяці реалізації природного газу Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" у разі зміни середньомісячного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ у місяці реалізації природного газу до офіційного курсу гривні до долара США станом на 01.01.2009 р.

Апеляційна інстанція вважає, що редакція п. 4 додаткової угоди, яка запропонована відповідачем, не відповідає п. 1 постанови КМУ від 29.04.2006 р. № 605 (605-2006-п) , оскільки ціна на природній газ, що встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України, підлягає коригуванню саме Національною комісією регулювання електроенергетики України, а не сторонами договору.

При таких обставинах, апеляційний господарський суд вважає пропозицію позивача з виключення п. 4 додаткової угоди правомірною.

Доводи відповідача з посиланням на ст. ст. 179, 181 ГК України є необґрунтованими, оскільки дані норми регулюють відносини укладення господарських договорів, проте, в даному випадку між сторонами виникли відносини щодо внесення змін до вже укладеного договору, які регулюються ст. 188 ГК України. Укладений договір не був припинений згідно вимог закону чи умов цього договору.

Також, не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про те, що постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 57 від 29.01.2009 (v0057227-09) р. та № 195 від 19.02.2009 р (v0195227-09) . встановлюють ціну на 2009 р., тому їх дія поширюється на відносини сторін з 01.01.2009 р.

Згідно з п. 8 Постанови КМУ № 1548 від 25.12.1996 р. (1548-96-п) ( зі змінами та доповненнями внесеними Постановою КМУ від 28.01.2009 р. № 36 (36-2009-п) ) Національна комісія регулювання електроенергетики України регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, та встановлює граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання за погодженням з Міністерством економіки України.

Постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України № 57 від 29.01.2009 р. (v0057227-09) визнано такою, що втратила чинність, а постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України № 195 від 19.02.2009 р. (v0195227-09) набула чинності та була погоджена з Міністерством економіки України.

Таким чином, позовні вимоги про визнання додаткової угоди від 30.01.2009 р. до договору № 06/08-1642БО-6 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання від 29.09.2008 р., укладеною з 19.02.2009 р. в редакції, запропонованій відповідачем з урахуванням розбіжностей, викладених в протоколі розбіжностей позивачем, є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на чинному законодавстві.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, законних підстав для задоволення апеляційної скарги немає.