5/20 Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - 19.08.2009 Прийняття

рішенням господарського суду Чернівецької області від 18.06.2009 року в задоволенні позовних вимог Мамаївської сільської ради до приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське"про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки площею 0,4616 га відмовлено з підстав того, що позивачем не подано, а судом не встановлено наявність в спірному випадку підстав, встановлених ст. 203 ЦК України для визнання вказаного договору недійсним.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в зв"язку з неповним з"ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним є відсутність волевиявлення позивача на його укладення, оскільки рішення Мамаївської сільської ради від 22.11.2005 року про надання в оренду відповідачу земельної ділянки площею 0,4616 га скасовано рішенням Мамаївської сільської ради від 08.02.2007 року, яке в судовому порядку залишено в силі.

Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду про те, що підтвердженням вільного волевиявлення позивача на укладення оскаржуваного договору є рішення Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року про надання відповідачу спірної земельної ділянки з наступним правом викупу, оскільки скаржник заперечує наявність такого рішення та вважає його фіктивним, в підтвердження чого ним подано постанову про порушення кримінальної справи Кіцманським РВУ МВС України в Чернівецькій області.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що спірний договір укладено на підставі рішення Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року "Про надання в оренду земельної ділянки", яким затверджено проект землеустрою площею 0,4616 га, а земельну ділянку надано ПСП "Мамаївське"із наступним правом викупу та зобов"язано укласти із сільською радою договір оренди спірної земельної ділянки, а тому в такий спосіб у відповідності із ст. 241 ЦК України позивач схвалив передачу спірної земельної ділянки в користування ПСП "Мамаївське".

Відповідач покликається на те, що згідно ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а тому, враховуючи, що спірний договір зареєстровано 04.12.2008 року, він вважається укладеним з цієї дати.

Відповідач зазначає, що договір укладений повноважними представниками сторін та завірений печатками, правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним (відповідачем сплачується орендна плата), не суперечить ні вимогам ст. 215 ЦК України, ні іншим актам цивільного законодавства України, а також не суперечить моральним засадам суспільства, оскільки здійснений шляхом укладання договору на виконання вимог закону, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що приватне сільськогосподарське підприємство "Мамаївське" є власником будинку №129 по вул.Шевченка в с.Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, що складається з будівлі бару-ресторану "Золотий колос" з підвалом, сараю, вбиральні, огорожі та замощення, що підтверджується рішенням господарського суду Чернівецької області від 6 вересня 2005 року у справі №9/168.

Рішенням XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для обслуговування кафе-бару "Золотий колос" від 22 листопада 2005 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4616 га ПСП "Мамаївське'" в оренду для обслуговування кафе-бару "Золотий колос", розташовану по вул.Шевченка.129 в селі Мамаївці за рахунок земель несільськогосподарського призначення. Згідно пункту 3 даного рішення доручено сільському голові Якубовичу К.З. укласти від імені сільської ради договір оренди земельної ділянки з ПСП "Мамаївське" терміном на п'ять років.

На виконання вказаного рішення з ПСП "Мамаївське" 04.01.2006р. укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4616 га терміном на п'ять років, яку 22.02.2006 р. згідно акту передачі позивач передав, а відповідач прийняв в оренду в межах і розмірах, визначених у кадастровому плані.

Разом з тим, 8 лютого 2007 року пунктом 1 рішення X сесії V скликання Мамаївської сільської ради рішення XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року, на підставі якого укладений спірний договір, скасовано, а пунктом 4 цього ж рішення надано в оренду ПСП "Мамаївське" земельну ділянку площею 0,20 га для обслуговування кафе-бару "Золотий колос". Таким чином, вказаним рішенням Мамаївською сільською радою зменшено площу раніше наданої ПСП "Мамаївське" в оренду земельної ділянки з 0,46 га до 0,20 га., решту землі 0,26 га вирішено виставити на земельні торги.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року було оскаржено в судовому порядку за позовом ПСП "Мамаївське", яке постановою господарського суду Чернівецької області від 26.06.2007р. у справі №9/105 в частині пункту 1 щодо визнання нечинним рішення від 22 листопада 2005 року залишено в силі.

Підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним позивач вважає відсутність волевиявлення позивача на його укладення, оскільки рішення Мамаївської сільської ради від 22.11.2005 року про надання в оренду відповідачу земельної ділянки площею 0,4616 га скасовано рішенням Мамаївської сільської ради від 08.02.2007 року, яке в судовому порядку залишено в силі.

Приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийнятгя рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) . У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону (161-14) .

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Як встановлено судом вище, рішення Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року, на підставі якого укладений спірний договір, скасовано рішенням цієї ж ради від 8 лютого 2007 року, яке в судовому порядку залишено в силі.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне ще одне рішення Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року "Про надання в оренду земельної ділянки", яким затверджено проект землеустрою площею 0,4616 га, а земельну ділянку надано ПСП "Мамаївське"із наступним правом викупу та зобов"язано укласти із сільською радою договір оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, прийняттям рішення від 22.12.2006 року позивач в такий спосіб у відповідності з вищевказаною нормою схвалив передачу спірної земельної ділянки в користування ПСП "Мамаївське".

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Така умова передбачена сторонами у п.41 спірного договору від 04.01.2006р.

Крім цього, згідно ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації,

Державна реєстрація спірного договору проведена 04.12.2008р. а тому з цього часу даний договір набрав чинності.

Оскільки чинним законодавством та умовами спірного договору не визначено строку, впродовж якого проводиться державна реєстрація договору, її відсутність до 04.12.2008р. не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку, що спірний договір оренди землі від 04.01.2006р. укладений на виконання рішення XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року та схвалений рішенням Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року відповідав вільному волевиявленню сторін та вимогам чинного законодавства.

Покликання скаржника на те, що рішення Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року про надання відповідачу спірної земельної ділянки з наступним правом викупу не може бути підтвердженням вільного волевиявлення позивача на укладення оскаржуваного договору, оскільки таке рішення є фіктивним, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи Кіцманським РВУ МВС України в Чернівецькій області, судом до уваги не приймається.

Відповідно до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Постанова про порушення кримінальної справи Кіцманським РВУ МВС України в Чернівецькій області не є доказом в розумінні ст. 35 ГПК України, який є підставою для звільнення від доказування.

Наявність оригіналу рішення Мамаївської сільської ради від 22.12.2006 року з мокрою печаткою та підписом встановлено господарським судом Чернівецької області по справі №6/288 (а.с.78), про що зазначено у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р., якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду від 13.02.2009р. у справі №6/288.

Крім цього, місцевим судом підставно зазначено, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (v007p710-09) у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За приписами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом.

В частині першій ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку вищезазначених підстав для визнання договору оренди від 04.01.2006 року недійсним.

Судом встановлено, що договір укладений повноважними представниками сторін та зареєстрований, правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, не суперечить вимогам ЦК України (435-15) , ЗК України (2768-14) чи іншим актам цивільного законодавства України, а також не суперечить моральним засадам суспільства, оскільки здійснений шляхом укладення договору на виконання вимог закону та рішень органу місцевого самоврядування.

З наведеного позовні вимоги Мамаївської сільської ради до приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське"про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки площею 0,4616 га є безпідставними, а тому в їх задоволенні підставно відмовлено місцевим судом.