Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Голика В.С.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

прокурора: Пархоменка Дмитра Петровича, посвідчення № 325 від 12.11.08, військовий прокурор Севастопольського гарнізону;

позивача: не з'явився, Міністерство оборони України;

позивача: не з'явився, Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 14.07.2009 у справі № 5020-12/093

за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону (вул. Суворова, 27,Севастополь,99011)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60,Севастополь,99040)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" (вул. Горького, 3-а,Українка, Сімферопольський р-н,97562)

про визнання права власності

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14.07.2009 у справі № 5020-12/093 позов задоволено.

Визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно: причал №248, розташований по вулиці Таврійська набережна, Балаклавської бухти міста Севастополя, вартістю 592194 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що право власності у товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" на майно не виникло, так як підприємство "Вимпел" на момент продажу не володіло правами власника щодо спірного майна і не мало права його продавати. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про те, що подальші дії товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" щодо передачі спірного майна товариству з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" також не спричинили виникнення в останнього права власності на майно. Вказані висновки мотивовані положеннями статей 216, 328, 330, 388, 392, 658 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що внесення спірного майна до статутного фонду відбулося на підставі договору про передачу нерухомого майна, на підставі якого комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна"Севастопольської міської ради за товариством з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" зареєстроване право власності на причал № 248, розташований за адресою: Балаклавська бухта міста Севастополя. Цей договір ніким не оскаржував ся, не скасовувався та недійсним не визнавався. Свідоцтво про право власності, видане комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради також недійсним не визнавалося. Таким чином заявник апеляційної скарги вважає себе єдиним правомірним власником спірного нерухомого майна, у зв’язку з чим рішення суду прийнято з порушенням статті 321 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач посилається на неправильне застосування місцевим судом Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (1075-14) .

Апеляційна скарга мотивована також тим, що рішення суду прийнято без участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг".

Прокурор у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду міста Севастополя законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Позивачі та відповідач у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили. Будь-яких додаткових матеріалів в обґрунтування апеляційної скарги відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачів та відповідача за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до перевірки, проведеною Військовим прокурором ВМС України встановлено, що 21.12.2006 рішенням господарського суду міста Севастополя у справі №20-4/419 визнано дійсним договір №14/03-06/01/1 від 24.03.2006 про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.03.2006 № 14/03-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україною в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд" та визнано право власності підприємства "Вимпел" на причал № 248 площею 146,4 м, розташований на території військового містечка №Б-1 міста Севастополь, Балаклавська бухта.

16.07.2007 підприємство "Вимпел" уклало з товариством з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" договір купівлі-продажу зазначеного майна.

28.07.2007 товариство з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг", як засновник, внесло спірне майно в статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд".

Позивач не згоден з правомірністю переходу права власності від нього до інших осіб, у тому числі і до відповідача, у зв’язку з чим заявив позовні вимоги на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Обставини справи свідчать про наступне.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2008 касаційне подання військового прокурора Військово-морських сил України задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 21.12.2006 по справі № 20-4/419 скасоване, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2008 визнані недійними договір від 24.03.2006 № 14/03-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал №248), шляхом пайової участі сторін та договір від 24.03.2006 № 14/03-06/01/1 про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.03.2006 № 14/03-06/01, на підставі яких за підприємством "Вимпел" було визнано право власності на причал № 248.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2008 у справі № 2-13/5918-2008 за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Севастопольської КЕЧ морської до підприємства "Вимпел" і ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" визнаний недійсним договір купівлі-продажу причалу № 248, розташованого за адресою: місто Севастополь, Балаклавська бухта, вул. Таврійська набережна, б/н, укладеного 16.07.2007 між підприємством "Вимпел" та товариством з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг".

Згідно зі статтями 330, 658 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Статтею 328 Цивільного Кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, вбачається повністю обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що підприємство "Вимпел" на момент продажу не володіло правами власника щодо спірного майна і не мало права його продавати. Відповідно, наступні правочини не спричинили виникнення у третіх осіб права власності на майно.

Посилання відповідача на те, що внесення спірного майна до статутного фонду відбулося на підставі договору про передачу нерухомого майна який ніким не оскаржувався, не скасовувався та недійсним не визнавався і тому підстави для позбавлення його права власності відсутні, колегією суддів вважаються неспроможними з огляду на наступне.

У пункті 27.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 року (va120600-07) зазначено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову. Це узгоджується з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, яка передбачає реституцію при визнанні недійсними договорів і зі змісту якої очевидно, що при визнанні за ініціативою власника недійсним договору, в якому власник не є стороною, майно, яке належить власнику по реституції повинно перейти до особи, що немає жодних прав на це майно.

Отже, для захисту порушеного права власності не потрібно визнавати недійсними правочини, що укладалися третіми особами з приводу спірного майна, оскільки це призведе до правового колапсу, тобто повернення в порядку реституції майна особі, яка не має на нього жодних прав.

Аналогічна позиція викладена в Узагальненні Верховного суду України від 24 листопада 2008 року про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Факт перереєстрації права власності на спірне майно за товариством з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" в органах комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради, на що, як на підставу права власності посилається заявник апеляційної скарги, не визначає та не породжує дійсного права власності на це майно виходячи з наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із правочинів. Факт реєстрації права не є правочином, а носить лише технічний фіксуючий характер. Аналогічна позиція викладено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18 березня 2008 року № 01 -8/164 (v_164600-08) .

Посилання відповідача на неправильне застосування місцевим судом Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (1075-14) взагалі є незрозумілими, оскільки суд норми вказаного закону у даній справі не застосовував.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 14.07.2009 у справі № 5020-12/093 залишити без змін.