Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)

суддів: Головко В.Г., Стрелець Т.Г.

при секретарі судового засідання Ревковій Г.О.

за участю представників сторін :

позивача –Турчанов О.В. –представник, довіреність № 08/6-01 від 09.06.08;

відповідача-2 –Ульянов Р.А. –представник, довіреність б/н від 07.05.09

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 21.04.2009р. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деріївський каменедробильний завод-2", смт. Онуфріївка Кіровоградської області

до відповідача-1 Відкритого акціонерного товариства "Деріївський каменедробильний завод", с. Деріївка Онуфріївського району Кіровоградської області

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт", с. Піщане Кременчуцького району Полтавської області

про визнання договору недійсним

21.01.2009р. до господарського суду Кіровоградської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Деріївський каменедробильний завод-2" (далі ТОВ ДКЗ-2) про визнання частково недійсним договору, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Деріївський каменедробильний завод" (далі ВАТ ДКЗ) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" (далі ТОВ "Сільгосппродукт"). Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24.07.2007р. між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТОВ "Сільгосппродукт" придбало у ВАТ ДКЗ об’єкти нерухомості, серед яких знаходяться гараж та причал. Оскільки умови договору в цій частині порушують права позивача, а сам договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ ДКЗ-2 просило визнати договір недійсним в частині продажу будівлі гаражу та причалу.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 21.04.2009р. (суддя Макаренко Т.В.) позов задоволено.

Не погодившись з рішенням ТОВ "Сільгосппродукт" звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому апелянт зазначив, що суд не мав підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

У своєму відзиві позивач зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Представник відповідача-1 в судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача-1, якого належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2007р. між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу каменедробильного заводу, розташованого за адресою : вул. Єруха,1 в с. Деріївка Онуфрієвського району Кіровоградської області, відповідно до умов якого ТОВ "Сільгосппродукт" придбало в тому числі і спірне майно, складено акт прийому-передачі майна та здійснено оплату (т1 а.с.10-11,53, 121-122).

Також під час розгляду справи встановлено, що 17.07.2006р. між ТОВ ДКЗ-2 та ВАТ ДКЗ підписано договори купівлі-продажу будівлі гаража та причалу, складено акти прийому-передання зазначеного майна та відбулось перерахування обумовленої договорами грошової суми. Отриману в якості платежу за спірне майно суму ВАТ ДКЗ 27.05.2007р. повернуло позивачу (т1 а.с.12-16).

На час розгляду справи в суді спірне майно знаходилось на балансі одночасно у позивача та відповідача-2 (т1 а.с.124,134-139).

Вимоги позивача обґрунтовано тим, що хоча ТОВ ДКЗ-2 не є власником спірного майна, але це майно фактично знаходилось у позивача на час укладення договору купівлі-продажу від 24.07.2007р. та продовжує знаходитися у ТОВ ДКЗ-2 на час розгляду справи, а тому останнє має право оскаржувати законність укладеного відповідачами договору (т1 а.с.97).

Задовольнивши позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору, а ВАТ ДКЗ не спростувало доводи позивача про те, що спірне майно знаходилось у ТОВ ДКЗ-2.

Проте вказаний висновок суду є помилковим з огляду на таке.

На час укладення спірного договору ВАТ ДКЗ було власником спірного майна, що підтверджується матеріалами справи (т2 а.с.10-17) та не заперечується позивачем.

Право власника розпоряджатися своїм майном на власний розсуд передбачено ст. 319, 321 ЦК України, ст. 134 ГК України.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що право власника здійснити відчуження належного йому майна не ставиться в залежність від того, що вказане майно тимчасово або постійно знаходиться у іншій особи. Так, ст. 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить виключно власникові товару. Про можливість знаходження на час укладення договору купівлі-продажу майна, що відчужується не у продавця а у третіх осіб зазначається у ст. 660, 770 ЦК України.

Таким чином, ст. 656 ЦК України не унеможливлює продаж власником свого майна, яке фактично знаходиться у іншій особи.

З огляду на це, здійснивши продаж належної йому власності ВАТ ДКЗ діяло без порушень чинного законодавства та в межах своїх повноважень власника.

Крім того, колегія суддів враховує, що свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірне майно йому було передано за актами прийому-передачі у липні 2006р. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що вказані акти є невід’ємною частиною договорів купівлі-продажу від 17.07.2006р., які відповідно до ст. 220 ЦК України є нікчемними. З огляду на це, згідно зі ст.216 ЦУК України, укладення нікчемного правочину не створило для ТОВ ДКЗ-2 та ВАТ ДКЗ ніяких юридичних наслідків, в тому числі і щодо оформлення передачі спірного майна.

Таким чином, пред’явивши позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач, який не є ані власником майна, ані законним його користувачем, обрав непередбачений спосіб захисту своїх інтересів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення повинно бути скасовано на підставі п4 ч1 ст. 104 ГПК України через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Оскільки апелянт не ставив питання про повернення понесених ним під час апеляційного перегляду справи витрат, колегія суддів не входить в обговорення цього питання.

Керуючись ст.101, 103 –105 ГПК України (1798-12) суд, -

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 21.04.2009р. скасувати.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Деріївський каменедробильний завод-2" відмовити.