Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" про стягнення 19 233,98 грн,

за участю представників:

позивача : Грищенко О.М. (дов. б/н від 05.07.2012р.),

відповідача 1.: не з'явився,

Відповідача2. : Єгіазарян М.К. (директор, згідно наказу № 18-к від 30.04.2009р. ).

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (далі -відповідач 1.) та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" (далі -відповідач 2.) про стягнення 19 233,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 2. своїх зобов'язань за договором купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. щодо проведення розрахунку за отриманий товар, та неналежне виконання відповідачем 1. своїх обов'язків за договором поруки № 16-007-212-2 від 16.07.2012р. щодо виконання обов'язку відповідачем. При цьому, позивач вказує, що він набув права на звернення до суду за захистом своїх прав на підставі угоди № 01/03-12 про зміну кредитора у зобов'язанні, на підставі якого старий кредитор передав йому свої права, як новому кредитору.

У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача 1. та відповідача 2. на його користь пені у розмірі 1 000 грн; стягнути з відповідача 2. на його користь пені у розмірі 5 471,62 грн та штрафу у розмірі 12 762,36 грн; стягнути солідарно з відповідача 1. та відповідача 2. на його користь адвокатські витрати у розмірі 1 500 грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 609,50 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.08.2012р. порушено провадження у справі № 16/071-12 (Суддя Христенко О.О.) та призначено її до розгляду на 04.09.2012р.

03.09.2012р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача 1. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд слухати справу без участі представника відповідача 1.

Відповідачем 2. через канцелярію суду подано заяву № 48 від 30.08.2012р., в якій зазначив, що на адресу відповідача 2. не надходила копія позовної заяви з додатками, що унеможливлює ознайомлення з позовними вимогами та надання до суду відзиву на позовну заяву.

Зважаючи на викладене, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.10.2012р.

Відповідно до розпорядження голови господарського суду Київської області від 01.10.2012р. №202-АР справу №16/071-12 передано до відділу інформаційно-технічного забезпечення і кодифікації законодавства апарату суду для проведення її повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до розподілу автоматизованої системи документообігу суду справа № 16/071-12 передана судді Черногузу А.Ф.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.10.2012р. прийнято справу № 16/071-12 до свого подальшого провадження та присвоєно їй № 16/071-12/6, а розгляд справи призначено на 16.10.2012р.

В той же час 02.10.2012р. відповідачем 2. подано відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у даному відзиві.

Представник позивача у судовому засіданні 16.10.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача 2. проти позову заперечив з тих же підстав, що викладені у його відзиві.

Представник відповідача 1. в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи він повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 (v0018600-03) від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач 1. вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

30.04.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" було укладено договір купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 (далі - договір), відповідно до якого (п. 1.1. договору) визначає умови купівлі - продажу засобів захисту рослин, насіння (далі - товар).

Пунктом 2.1. договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. передбачено, що асортимент товару, його кількість, термін оплати та поставки, місце передачі товару, ціна визначаються в додатках, рахунках та накладних документах, що є невід'ємною частиною цього договору.

Договір діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п. 11.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" за довіреностями отримав товар згідно з наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № РН-0000134 від 05.05.2009р. на суму 127 623,60 грн та № РН-0000158 від 13.05.2009р. на суму 42 941,75 грн, які підписані обома сторонами договору та завірені їх печатками. Всього Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" отримало товару на загальну суму разом з ПДВ 170 565,35 грн.

Судом встановлено, що копії наявних в матеріалах справи видаткових накладних оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (z0293-96) (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Отже, факт передання Товариству з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи сторін договору та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку, що продавець виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14) .

Судом встановлено, що подані позивачем накладні містять підставу поставки відповідні рахунки фактури, які були виставлені на підстав договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р.

Так, перевіривши наявні в матеріалах справи банківські виписки (а.с. 33-36), суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" сплачував Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" кошти за отриманий товар із зазначенням відповідних рахунків-фактур, вказаних в накладних.

Всі сплачені в цей період Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" кошти були прийняті та зараховані Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" в рахунок поставленого, за вказаними накладними, товару, що підтверджується наступними банківськими виписками:

банківська виписка від 21.05.2009р. на суму 11 460 грн;

банківська виписка від 20.07.2009р. на суму 15 000 грн;

банківська виписка від 21.07.2009р. на суму 60 000 грн;

банківська виписка від 24.07.2009р. на суму 84 105,35 грн.

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частин першої третьої статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ -це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Таким чином, на час вирішення спору Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" розрахувалось з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" за поставлений товар згідно договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. у повному обсязі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи предметом даного спору є вимога позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" штрафних санкцій за прострочення виконання свого зобов'язання з оплати отриманого товару за договором купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" штрафних санкцій, згідно договору поруки. Тобто, за твердженням позивача спір виник в насідок того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" розрахувався з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" з простроченням строку такої оплати.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" відступило новому кредиторові (Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС") право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" зобов'язання щодо сплати розміру пені та штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно цього договору, що підтверджується п. 1.1. угоди № 01/03-12 (про заміну кредитора у зобов'язанні) від 27.03.2012р., укладеної між Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" (первісний кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (новий кредитор, позивач у справі) (далі - угода).

За змістом цієї угоди первісний кредитор відступив згідно договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. новому кредитору право вимагати грошову суму у розмірі 19 233 грн, з яких: 6 471,62 грн пені та 12 762,36 грн штрафу (стаття 2 Угоди).

Відповідно до п. 6.1. угоди вона набирає чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цією угодою.

Згідно з пунктом 1 частини першої стаття 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом перевірено та встановлено, що відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, та згідно частини другої статті Цивільного кодексу України (435-15) боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови укладеної сторонами угоди та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за укладеною угодою № 01/03-12 (про заміну кредитора у зобов'язанні) від 27.03.2012р. відбулася заміна нового кредитора у розумінні пункту1 частини першої стаття 512 Цивільного кодексу України з дотриманням порядку такої заміни, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України свідчить про перехід прав до нового кредитора у зобов'язані.

В подальшому, з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою № 01/03-12 (про заміну кредитора у зобов'язанні) від 27.03.2012р., 16.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (кредитор, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (поручитель, відповідач 1. у справі) було укладено договір поруки № 16-07-2012 (далі -договір поруки).

За умовами договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" щодо виконання грошового зобов'язання у сплати розміру пені, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору купівлі -продажу та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору (п. 1.1. договору поруки).

Відповідно до п. 2.1. договору поруки під основним договором в цьому договорі розуміють угоду № 01/03-12 про зміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги у порядку ст.ст. 512- 519 ЦК України) від 27.03.2012р.

Пунктом 3.1. договору поруки сторони передбачили відповідальність поручителя перед кредитором, що обмежується сплатою суми пені у розмірі 1000 грн.

У разі порушення боржником обов'яжу за основною угодою, кредитор, праві звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п. 4.1. договору поруки).

За змістом п. 6.1. договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Таким чином, в обґрунтування неналежного виконання відповідачем 2. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТ-АГРО" свого зобов'язання щодо сплати отриманого товару згідно договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., звернувшись з позовом до суду, новий кредитор просить суд солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ", як боржника, та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", як поручителя, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", як нового кредитора пені у розмірі 1000 грн згідно договору поруки № 16-07-2012р. від 16.07.2012р., відповідно на підставі угоди № 01/03-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 27.03.2012р. та договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. Окрім того, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" пені у розмірі 5 471,62 та штрафу у розмірі 12 762,36 грн згідно п.п. 8.3., 8.4. договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. та на підставі угоди № 01/03-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 27.03.2012р.

Прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "НАБЕРЕЖНИЙ" свої зобов'язань перед первісним кредитором за договором купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., за посиланням позивача, полягає у тому, що перший виконав їх з простроченням строку оплати отриманого товару.

Так, за договором купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. покупець (ТОВ "НАБЕРЕЖНИЙ") повинен провести оплату продавцю (ТОВ "ТАТ-АГРО") за товар в строк та на умовах, вказаних у ст. 5 цього договору.

Втім, дослідивши умови договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., зокрема, пункт 5.3. договору господарський суд встановив, що порядок розрахунків за переданий товар сторонами не визначений.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за видатковими накладними: № РН-0000134 від 05.05.2009р. та № РН-0000158 від 13.05.2009р. та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок про оплату відповідачем 2. отриманого товару, своє зобов'язання він виконав у повному обсязі лише 24.07.2009р., що вказує на порушення відповідачем 2. спеціальних норм права (ст. 692 Цивільного кодексу України) щодо оплати товару врегульованих у главі 54 Цивільного кодексу України (435-15) (Договірні зобов'язання, купівля-продаж).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відтак, враховуючи наведене, господарський суд погоджується з позицією позивача щодо порушення відповідача 2. господарського зобов'язання з оплати отриманого товару у строк, встановлений частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим позивач, згідно з п. 8.3. договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., нарахував пеню та штраф які і заявив до стягнення.

Проте, господарський суд не погоджується з такими доводами виходячи з наступного.

Реалізуючи передбачене статті 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд звертає увагу на те, що передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення коштів за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для задоволення такого позову в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду, а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України докази є будь-які фактичні данні, на підстав яких господарський суд у визначеному законі порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема таким є письмові докази.

Враховуючи вищенаведене, позивач повинен довести факт, який би свідчив, що за невиконання певної умови настають несприятливі наслідки, для відповідача 2., у вигляді пені та штрафу.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно частиною другою статті 217 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста стаття 231 Господарського кодексу України).

Розмір пені встановлюється за згодою сторін, яка обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Так, у пункті 8.3. договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 5.3. договору покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, з аналізу вказаного пункту договору вбачається, що сторони передбачили відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасну оплату товару саме згідно п. 5.3. договору.

Додатково, відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару за договором купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р., згідно п. 5.3., підтверджується умовою викладеною сторонами у п. 6.1., в якому вказано, що оплата проводиться у строки, вказані в ст. 5 зазначеного договору, що в свою чергу свідчить про намір та волю сторін визначити відповідальність покупця за порушення умов саме п. 5.3. договору.

Втім, як було встановлено судом вище, сторони при укладені договору купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р. не встановили строк, у який покупець повинен був оплатити переданий йому товар, що фактично вказує на недосягнення сторонами договору такої умови як строк платежу, тобто, на відсутність такої умови.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у договорі купівлі -продажу № ТАТ-КР/2 від 30.04.2009р умови, за невиконання якої настають несприятливі наслідки, для відповідача 2., у вигляді пені та штрафу.

У Постанові Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування. Оцінити достовірність доказів - означає виявити відповідність дійсності відомостей про факти. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Господарський суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов до висновку про те, що докази якими позивач обґрунтовує свої доводи не можуть бути покладені в основу рішення.

Водночас, суд не може погодитися із запереченнями відповідача, які викладені у його відзиві, у зв'яжу з їх непереконливістю.

Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Уявлення позивача про порушення відповідачем 2. умов п. 5.3. договору за його відсутності, не є підставою для стягнення з відповідача 2 та відповідача 1. заявлених сум, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом свої порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відтак, вищенаведене вказує про недоведеність порушень прав та інтересів позивача на момент звернення з даною позовною заявою до суду.

Враховуючи, що умову за невиконання якої настають несприятливі наслідки для відповідача 2. у вигляді пені та штрафу відсутні, у зв'язку з тим, що сторонами її не погоджено, тому суд вважає, що і підстав для застосування наслідків передбачених п. 8.3. договору немає. У зв'язку з цим судові витрати, у тому числі адвокатські послуги задоволенню також не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

У позові відмовити повністю.