ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
10.06.09 Справа № 6/117-64
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Марко Р.І.,
Бонк Т.Б.,
при секретарі Чаплик І.Д.,
з участю представників:
від скаржника (відповідача) – з"явився,
позивача – з"явився,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій", м.Луцьк
на рішення господарського суду Волинської області від 11.03.2009 року, суддя Пахолюк В.А., у справі №6/117-64
за позовом акціонерного товариства відкритого типу "Волиньрембуд", м.Луцьк
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій", м.Луцьк
про розірвання договору та відшкодування збитків в розмірі 1001585,5 грн.,
ВСТАНОВИВ:
рішенням господарського суду Волинської області від 11.03.2009 року задоволено позовні вимоги акціонерного товариства відкритого типу "Волиньрембуд"до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій"про розірвання укладеного між сторонами договору №80 про пайову участь в будівництві житла від 24.11.2003 року та стягнення 1001585,5 грн. збитків, що складає вартість житла, яке відповідач зобов"язаний був передати позивачу за умовами спірного договору.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов"язання щодо будівництва та передачі житла у визначені договором строки не виконав, а тому позивачем правильно згідно вимог ст. 320 ГК України заявлено вимогу про розірвання цього договору та згідно вимог ст.220 ГК Українни нараховано до стягнення з відповідача збитки, понесені в зв"язку з такими порушеннями.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та в позові відмовити в зв"язку з неповним з"ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено причини виникнення заявлених позивачем до відшкодування збитків та їх зв"язок із неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором про пайову участь в будівництві житла від 24.11.2003 року.
Скаржник покликається на те, що з часу здачі спірного житла в експлуатацію в грудні 2004 року позивач жодним чином не цікавився його будівництвом, що свідчить про відсутність в нього інтересу. Окрім того, відбулося погодження змін зобов"язань між сторонами договору в інший спосіб, доказів про що не збереглося в зв"язку із знищенням документів по спливу строку зберігання.
Апелянт також зазначає, що вимога про відшкодування збитків за невиконання умов договору можлива лише при зміні чи розірванні цього договору, проте, в спірному випадку вимога про розірвання договору заявлена позивачем з пропуском строку позовної давності, про що апелянтом подано заяву, яку місцевим судом безпідставно в порушення вимог ст. 267 ЦК України залишено без задоволення.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що згідно п.4.4 договору строк його дії встановлюється з моменту підписання договору та до повного виконання сторонами своїх зобов"язань по ньому, а тому покликання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності звернення з позовом про розірвання вказаного договору є безпідставним. Позивач також зазначає про те, що діючим законодавством не передбачено обов"язку замовника перевіряти процес будівництва, а лише покладено обов"язок прийняти роботи після їх закінчення та письмового повідомлення про це. Будь-яких повідомлень про завершення будівництва від апелянта на адресу позивача не надходило.
Позивач покликається на те, що право на звернення з позовом про розірвання договору та відшкодування збитків у нього виникає на підставі ст. 320 ГК України, за змістом якої, якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає неможливим, що наявне в спірному випадку, оскільки підрядником житло позивачу не передано, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Щодо розміру збитків, обчисленого по вартості житла станом на час подання позову, то позивач вважає його правомірним, покликаючись на ст. 225 ЦК України, якою передбачено саме такий порядок визначення розміру збитків.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.11.2003 року між ТзОВ "Завод будівельних конструкцій"(виконавець) та АТВТ "Волиньрембуд"(замовник) укладено договір №80 про пайову участь у будівництві житла, за умовами п.п.1.1 якого предметом договору є будівництво 80-ти квартирного житлового будинку по вул. Драгоманова в м.Володимир-Волинський на взаємовигідних умовах.
Відповідно до п.1.2. договору виконавець зобов'язувався побудувати з власних матеріалів і передати замовнику житло, а саме трьохкімнатну квартиру №41,43,45,48 та двохкімнатну квартиру №47, загальною площею 328,39 кв.м. в 80-ти квартирному житловому будинку по вул. Драгоманова у м.Володимир-Волинський, а замовник зобов'язувався прийняти і оплатити вартість цього житла на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п.3.3. договору сторонами визначено розрахункову вартість житла на момент укладення договору в сумі 298000 грн., що становило перший внесок у розмірі 100% вартості, які на умовах п.3.4.1 договору замовник зобов'язався перерахувати протягом 3-ох банківських днів з моменту підписання даного договору.
Строки будівництва за умовами п.4.1 договору визначено: початок-
серпень 2003 року, закінчення - грудень 2005 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору №80 позивачем 26.11.2003 року перераховано відповідачу 298000 грн., що підтверджується банківською випискою від 26.11.2003 року.
Таким чином, між сторонами цивільні права і обов'язки виникли на
підставі договору №80 про пайову участь у будівництві житла від 24.11,2003 року, що за правовою природою є договором підряду і регулюється вимогами
положень глави 61 Цивільного кодексу України (435-15) .
Відповідно до частини другої п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з частиною другою п.4 Прикінцевих положень ГК України (436-15) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Крім того, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) та п.5 Прикінцевих положень ГК України (436-15) правила вказаних кодексів про відповідальність за порушення договору (господарських зобов'язань) застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цими кодексами, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відносини між сторонами виникли у 2003 р. на підставі договору №80 про пайову участь у будівництві житла, проте до набрання чинності ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) (01.01.2004 р.) не завершилися, а продовжили існування, оскільки зобов'язання за ними виконані не були.
Зокрема, відповідачем не подано, а судом не встановлено доказів виконання ним своїх зобов"язань щодо передачі позивачу квартир загальною площею 328,39 кв.м. в 80-ти квартирному житловому будинку по вул.Драгоманова у м.Володимир-Волинський.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов"язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбаченихцим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна стороа (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Покликання скаржника на те, що ним повернуто сплачені позивачем кошти в розмірі 298000 грн. на підставі договору поруки від 26.11.2003 року, укладеного між приватною фірмою "Сенс-Альфа" та ТзОВ "Завод будівельних конструкцій", судом до уваги не приймається, оскільки не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Зокрема, з наявних в матеріалах справи виписок з банківських рахунків та копій договору №17/03 від .17,03.2003 року вбачається, що кошти в сумі 298000 грн. повернуто на рахунок АТВТ "Волиньрембуд"за недопоставлений товар згідно договору №17/03 від 17,03.2003 року, укладеного між приватною фірмою "Сенс-Альфа" та АТВТ "Волиньрембуд", тобто дані зобов"язання не мають відношення до спірних.
Відповідно до ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, та у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Згідно п.4.4. договору строк дії договору встановлюється з моменту його підписання та до виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому відповідно до визначених умов, а за умовами п.4.3. договору передбачено можливість дострокового розірвання договору за згодою між сторонами на погоджених між ними умовами.
Оскільки вимога АТВТ "Волиньрембуд"від 26.11.2008 року про розірвання договору та відшкодування збитків в порядку ст.ст. 188, 320 ГК України відповідачем залишена без реагування, позивачем заявлено вимогу про розірвання договору №80 про пайову участь у будівництві житла в судовому порядку.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Відповідно до ч.2 ст. 217 ГК України одним із видів господарських санкцій є відшкодування збитків, а згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Згідно вимог п.п.1 та 2 ст. 220 ГК України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Оскільки цивільні права та обов'язки між сторонами виникли на підставі договору підряду, місцевим судом підставно застосовано до них ст. 320 ГК України, у відповідності до положень якої у разі, якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.3 ст. 202 ГК України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно ч.4 ст. 188 ГК України, визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як встановлено судом вище, відповідачем у встановлений ч.3 ст. 188 ГК України 20-ти денний строк після одержання пропозиції про розірвання договору не було повідомлено позивача про результати її розгляду, а тому місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволена позовних вимог АТВТ "Волиньрембуд"про розірвання укладеного між сторонами договору №80 про пайову участь в будівництві житла від 24.11.2003 року.
Покликання скаржника на пропуск позивачем строку позивної давності звернення з позовом про розірвання договору є безпідставним, оскільки позов про відшкодування збитків в даній справі заявлено 15.09.2008 року, тобто в межах строку позовної давності. Вимога про розірвання договору подана в процесі розгляду справи про відшкодування збитків, а тому, враховуючи ч.2 ст. 264 ЦК України, згідно якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
За вимогами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання. доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності з вимогами п.4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ч.5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків суд з"ясовує наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.
Наявність протиправної поведінки ТзОВ "Завод будівельних конструкцій"полягає у невиконанні зобов'язань за договором про пайову участь у будівництві житла щодо передачі житла 328,39 кв.м. в 80-ти квартирному житловому будинку по вул.Драгоманова у м.Володимир-Волинський.
З наявної в матеріалах справи копії акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта житлового будівництва від 30.06.2006 року та копії рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради №411 від 21.12.2004 року вбачається здача спірного житла в експлуатацію.
За умовами п.2.1 договору №80 про пайову участь у будівництві житла виконавець зобов"язувався виконати роботи у встановлені умовами договору терміни, інформувати замовника про хід будівництва об"єкту та по завершенню будівництва надати замовнику передбачене цим договором житло.
Відповідачем не подано доказів виконання вказаних зобов"язань, не подано доказів як повідомлення позивача про виконані роботи, так і про здачу спірного об"єкта в експлуатацію, не подано доказів здійснення дій для передачі спірного житла замовнику.
Покликання скаржника на те, що за умовами договору на нього покладено обов"язок інформувати позивача про хід виконаних робіт на вимогу позивача, якої не було, не звільняє відповідача від обов"язку виконати умови договору щодо передачі спірного житла позивачу та не підтверджує відсутність вини відповідача у невиконанні зобов"язань за договором.
Наведене свідчить про наявність всіх підстав та елементів складу цивільного правопорушення для застосування до відповідача міри відповідальності, встановленої ст. 224 ГК України щодо відшкодування збитків за неналежне виконання своїх зобов"язань за договором.
Відповідно до ч.3 ст. 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником в добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
За інформацією Головного управління статистики у Волинській області від 20.02.09р. встановлено, що вартість одного м2 житла у м.Володимир- Волинський згідно з статистичною звітністю становить 3 050 грн.
Згідно поданого позивачем уточненого розрахунку розмір збитків визначено саме на підставі вартості одного квадратного метра житла у м.Володимир- Волинський у розмірі 3 050грн., помноженого на загальну площу неотриманого позивачем рухомого майна згідно умов договору №80 про пайову участь у будівництві житла.
З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог акціонерного товариства відкритого типу "Волиньрембуд"до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій"і в частині стягнення 1001585,5 грн. збитків, що складає вартість житла, яке відповідач зобов"язаний був передати позивачу за умовами спірного договору.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Волинської області від 11.03.2009 року в справі за номером 6/117-64 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко Судді: Р.І.Марко Т.Б.Бонк