П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого: Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Самсіна I.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом
Українсько-британського спільного підприємства "Комора" (далі - СП
"Комора") до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
м. Києва (далі - ДПI) про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень, за скаргою СП "Комора" про перегляд за
винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду
України від 5 квітня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2005 року СП "Комора" звернулося з позовом до ДПI
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень з підстав,
передбачених пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пп. 7.4.1 п.
7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 червня 2005
року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного
господарського суду від 29 вересня 2005 року, позов задоволено
повністю.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 5 квітня
2006 року касаційну скаргу ДПI задоволено, ухвалені в справі
рішення скасовано і ухвалено постанову про відмову в задоволенні
позову.
У скарзі СП "Комора" про перегляд судових рішень за
винятковими обставинами ставиться питання про скасування
ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2006
року та залишення в силі рішень судів першої та апеляційної
інстанцій, з посиланням на неоднакове застосування судом
касаційної інстанції пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пп. 7.4.1 п.
7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Скаржник вважає, що при
вирішенні даного спору суди неправильно застосували норми
матеріального права. Конфліктним рішенням, у якому, на думку
скаржника, інакше застосовано конфліктні норми права, визначено
рішення Судової палати у господарських справах Верховного
Суду України від 20 квітня 2004 року у справі за позовом ТОВ
"Феррітексім" до ДПI в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя про
визнання недійсним рішення.
Скарга СП "Комора" підлягає задоволенню з таких підстав.
Колегією суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України виявлено неоднакове застосування судом
касаційної інстанції пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пп. 7.4.1 п.
7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в оскарженому рішенні та
рішенні Судової палати у господарських справах Верховного Суду
України від 20 квітня 2004 року, яким задоволено скаргу ТОВ
"Феррітексім" за аналогічним позовом до ДПI в Орджонікідзевському
районі м.Запоріжжя про визнання недійсним рішення.
Колегія суддів вважає, що оскаржене у справі рішення є
незаконним і підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним
застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за
умовами угод між СП "Комора" та ТОВ "Фірма "Девелопер" в особі АКБ
"Аркада" від 23 липня 2002 року №378-НП, № 379-НП та № 380-НП СП
"Комора" інвестувало кошти на будівництво нежитлових приміщень, а
витрати на будівництво акумулювало на бухгалтерському рахунку 15 -
"Капітальні інвестиції". Суми податку на додану вартість сплачені
у складі витрат на будівництво приміщень в районі вул. Кудряшова -
вул. Краснодонська загальною площею 332,4 кв.м., віднесені до
податкового кредиту. У липні 2002 року сума податкового кредиту
становила 33921 грн., у серпні - 11307 грн., у вересні - 11307
грн., у жовтні - 11307 грн., у листопаді - 12489 грн., у грудні -
27753 грн., у січні 2003 року - 13877 грн.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що згідно з вимогами Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 3 квітня 1997 року до складу
податкового кредиту включаються витрати, пов'язані із спорудженням
основних фондів, незалежно від строків їх введення в експлуатацію
за умови, що основні фонди виготовляються (споруджуються) для
власних виробничих потреб.
Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 5
квітня 2006 року, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що
оскільки фонди, на придбання яких інвестувалися кошти, не брали
участі у господарській діяльності та не амортизувалися, то права
на податковий кредит у позивача не виникло, а тому підстави для
задоволення позову відсутні.
Разом з тим, з обгрунтованістю такого висновку погодитися не
можна. Цей висновок є результатом помилкового тлумачення судом
касаційної інстанції норм матеріального права.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий
кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Отже, зі змісту наведеної норми Закону вбачаються дві
самостійні підстави для формування податкового кредиту: перша - із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у
звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу); друга - із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Стосовно другої складової податкового кредиту звітного
періоду слід зазначити, що абзацом другим підпункту 7.4.1
зазначеного Закону встановлено, що суми ПДВ, сплачені (нараховані)
платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням
(спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації,
включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду
незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а
також від того, чи мав платник податків оподатковувані обороти
протягом такого звітного періоду.
У цьому випадку судами встановлено, що спірна сума податку
складається із сум ПДВ, сплачених (нарахованих) платником податків
у звітному періоді у зв'язку зі спорудженням основних фондів, що
підлягають амортизації.
Оскільки вказаний Закон не пов'язує право на включення до
складу податкового кредиту такого звітного періоду сум податку з
тим, чи введені основні фонди в експлуатацію, то позивач мав
правові підстави на включення сплачених ним сум податку до
податкового кредиту звітного періоду, оскільки споруджувані ним
основні фонди підлягали амортизації.
Посилання Вищого адміністративного суду України на норми
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не спростовують, а підтверджують правильність
висновків суду апеляційної та першої інстанцій.
Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції неправильно
застосував норми матеріального права і помилково скасував законні
та обгрунтовані судові рішення судів першої та апеляційної
інстанцій, відповідно до правил ч. 2 ст. 243 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
постанова Вищого адміністративного суду України від 5
квітня 2006 року підлягає скасуванню із залишенням без змін рішень
судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. 243 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Українсько-британського спільного підприємства
"Комора" задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 5 квітня
2006 року скасувати та залишити в силі помилково скасовані рішення
господарського суду м. Києва від 10 червня 2005 року та
ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня
2005 року.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий: Кривенко В.В.
Судді: Гусак М.Б.
Маринченко В.Л.
Самсін I.Л.
Терлецький О.О.