П/811/3516/15(2-ап/811/13/16) Про стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення на займаній посаді в органах внутрішніх справ та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - 19.12.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Ліквідаційної комісії Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення на займаній посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Білак С. В., суддів: Олефіренко Н. А., Шальєвої В. А.

І. Суть спору

1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - Ліквідаційна комісія УМВС України в Кіровоградській області), Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області), Ліквідаційної комісії Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - Ліквідаційна комісія УДАІ УМВС України в Кіровоградській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України в Кіровоградській області № 383 о/с від 06 листопада 2015 року "По особовому складу" в частині звільнення позивача з посади старшого інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в Кіровоградській області;

1.2. поновити позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в Кіровоградській області та перевести до лав Національної поліції України з можливістю звільнитися за станом здоров'я у відповідності до свідоцтва про хворобу № 49 від 14 березня 2016 року;

1.3. стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по дату винесення судом рішення у справі.

2. В мотивування позову зазначає, що з 06 серпня 1993 року він проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи станом на листопад 2015 року посаду інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.

2.1. Однак, 06 листопада 2015 року УМВС України в Кіровоградській області видано наказ № 383 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.

2.2. Позивач вказує, що УМВС України в Кіровоградській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

2.3. Позивач стверджує, що у період з 07 жовтня 2015 року по 10 листопада 2015 року він перебував на лікарняному, про підставу звільнення його ніхто не повідомляв, наказ про звільнення не доведено ні усно, ні під підпис, відповідно копію наказу про звільнення ніхто не надав, не було також повідомлено, чи був задоволений його рапорт про переведення до Національної поліції України.

2.4. Разом з цим, позивач наголошує, що відповідно до свідоцтва про хворобу № 49 від 14 березня 2016 року Військово-лікарська комісія ДУ "ТМО МВС України по Кіровоградській області" за розпорядженням УКЗ УМВС України в Кіровоградській області здійснила медичний огляд та відповідно до діагнозу визначеному у цьому свідоцтві у позивача наявні захворювання пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Згідно з постановою військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, на день звільнення позивач був непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку, а отже, не міг бути звільненим за скороченням під час перебування на лікарняному, оскільки за результатами висновків військово-лікарської комісії, підлягає звільненню за станом здоров'я.

2.5. Вважаючи дії УМВС України в Кіровоградській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з 06 серпня 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймаючи на момент звільнення посаду старшого інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.

4. Наказом УМВС України в Кіровоградській області від 06 листопада 2015 року за № 383 о/с звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року в позові відмовлено.

6. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 про відмову від позову в частині стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Прийнято відмову від позову в частині стягнення коштів за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по дату поновлення на роботі, провадження в цій частині позовних вимог закрито.

7. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

7.1. Визнано незаконним та скасовано наказ УМВС України в Кіровоградській області від 06 листопада 2015 року № 383 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1.

7.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи управління ДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в області з 06 листопада 2015 року.

7.3. В решті позову - відмовлено.

8. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні письмові докази того, що позивач у період з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції, а відтак приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, оскільки внаслідок організаційно-штатних заходів у відповідача відбулось скорочення штатів.

9. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку про недотримання УМВС України в Кіровоградській області процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, не було запропоновано жодної посади для подальшого проходження служби, незважаючи на виявлене бажання позивача проходити службу в Національній поліції України. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з 06 листопада 2015 року за пунктом 64 "г" Положення № 114, ГУНП в Кіровоградській області ще не було утворено, що зумовило порушення права позивача на подання заяви особисто до такого органу поліції з висловленням бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду його кандидатури на посаду в поліції.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі представник Ліквідаційної комісії УМВС України в Кіровоградській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

11. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій, що постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" (730-2015-п) було ліквідовано юридичну особу УМВС України в Кіровоградській області та її структурні підрозділи, а відтак подальше проходження служби позивачем є неможливим.

12. Водночас позивач у своєму запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

14. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (565-12) , в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

19. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

20. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

21. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (565-12) втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (580-19) .

22. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

23. Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.

24. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

25. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

26. За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

27. Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

28. Відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

29. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

30. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

31. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

33. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

VI. Позиція Верховного Суду

34. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора з особливих доручень сектору організації реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ міліції громадської безпеки УМВС України в Кіровоградській області.

35. Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Кіровоградській області.

36. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

37. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

38. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

39. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

40. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт від 06 листопада 2015 року на ім'я начальника УМВС України в Кіровоградській області, в якому зазначив, що у зв'язку з переходом на службу до органів Національної поліції просить звільнити його з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації), однак відповідачем видано оскаржуваний наказ, яким звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

41. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

42. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

43. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

44. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу УМВС України у Кіровоградській області № 383 о/с від 06 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади.

45. Разом з цим слід зазначити, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у статті 48 Закону України "Про Національну поліцію".

46. За змістом статті 52 Закону України "Про Національну поліцію" з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади.

46.1. Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.

47. Частиною першою статті 51 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об'єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.

48. Отже, Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.

49. Слід зазначити, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

50. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3063а16 (800/323/16).

51. За такого правового врегулювання, адміністративний суд позбавлений можливості зобов'язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.

52. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

53. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

54. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.