За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд"

про стягнення 29 759 грн. 50 коп. заборгованості по розрахунках

Суддя Павлюк І.Ю.

Представники:

від позивача- ОСОБА_3 не зявився;

ОСОБА_1, представник (довіреність б/н від 09.07.2010р.);

від відповідача- ОСОБА_2, представник (довіреність б/н від 06.02.2012р.).

В судовому засіданні 07.02.2012р. оголошувалась перерва до 28.02.2012р.

Суть спору: Фізична особа підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" про стягнення 29759,50 грн. заборгованості за надані послуги перевезення.

рішенням господарського суду Рівненської області від 01.08.2011 року позовні вимоги задоволені частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 стягнуто 16687,92 грн. боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

За апеляційними скаргами Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року змінено в частині стягнення боргу.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 стягнуто 17543,87 грн. заборгованості по розрахунках та відповідні судові витрати. В решті рішення місцевого суду залишене без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011 року рішення господарського суду Рівненської області від 01.08.2011 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року скасовані. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Ухвалою від 16.01.2012 року уданій справі справу призначено до слухання в засіданні 07.02.2012 року.

В судовому засіданні 07.02.2012 оголошувалась перерва до 28.02.2012р.

16.02.2012р. до канцелярії суду надійшли пояснення від позивача, відповідно до яких останній позовні вимоги підтримав повністю.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема, зазначив, що на виконання умов заявки від 22.10.2010 року 24.09.2010 року завантажив у м.Фербелін (Німеччина) належні відповідачу - ТзОВ "Мантрейд" 16,464 тон какао-шкаралупи та здійснив перевезення вантажу автомобілем DAF державний № НОМЕР_1, причіп: державний № НОМЕР_2 за маршрутом м.Фербелін (Німеччина) - м.Рівне (Україна), що стверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №047869.

Згідно накладної CMR А №047869, 02.10.2010 року товарно-матеріальні цінності: какао-шкаралупа в кількості 16464 кг були ввезені на митну територію України через Яготинський митний перехід, 07.10.2010 року поступили на розмитнення та були розмитнені у встановленому порядку Рівненською митницею.

В розділі 2 "Одержувач" зазначено ТОВ "Мантрейд" (33027 Україна, м.Рівне, вул.Новобармацька, 9).

Розділ 3 передбачає місце розвантаження вантажу м.Рівне, Україна. У графі 24 "Вантаж одержав" міститься відбиток печатки ТОВ "Мантрейд" та підпис посадової особи товариства.

При цьому, пропозиції згідно претензій ФОП ОСОБА_3 №303 від 13.10.2010 року, №317 від 28.10.2010 року, №456 від 31.01.2011 року сплатити 28111,43 грн. за перевезення на підставі заявки від 22.10.2010 року, залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач вказує, що відповідачем не проведено оплату за фактично надані послуги перевезення, просить стягнути з відповідача 29759 грн. 50 коп. заборгованості за надані послуги перевезення.

24.02.2012р. до канцелярії суду надійшли додаткові пояснення від відповідача, відповідно до яких останній позовні вимоги заперечує повністю.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач, зокрема, зазначив, що як вбачається із правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, адресою доставки та розвантаження вантажу є АДРЕСА_1, оплата здійснюється до розвантаження, проте конкретного строку не визначено.

24 вересня 2010 року авто ПП ОСОБА_3 ДАФ, д/н НОМЕР_3, було завантажене в м. Фербелін (Німеччина) какао - шкарлупою, вагою 16 464 кг та прибуло в м. Рівне для розмитнення 07 жовтня 2010 року, тобто через 13 днів, в той час як для перевезення вантажу автомобілем з м. Фербелін до м. Рівне необхідно не більше двох діб.

ТзОВ «Мантрейд»неодноразово зверталося до Позивача із вимогою доставити вантаж до пункту призначення (м. Харків). Зокрема, 18 жовтня 2010 року ТОВ «Мантрейд»направило лист з вимогою доставити какао-шкарлупу на адресу: АДРЕСА_1. Вказаний лист позивач отримав 21 жовтня 2010 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, після розмитнення 07 жовтня 2010 року вантаж в м. Харків для розвантаження не прибув.

Про те, що вантаж какао-шкарлупи знаходиться у позивача та те, що позивачем не виконано обов'язок по перевезенню та доставці вантажу у погоджене сторонами місце розвантаження, а застосування притримання позивачем є неправомірним вбачається із Постанови Рівненського апеляційного господарського суду №08/5004/88/11 від 01 червня 2011 року та Постанови Рівненського апеляційного господарського суду №5004/1503/11 від 27 грудня 2011 року.

Окрім того, Вищий господарський суд України у Постанові від 20 грудня 2011 року у даній справі звертає увагу на те, що Фербелін - Рівне - Харків - це маршрут, а адресою розвантаження зазначено АДРЕСА_1.

Отже, відповідач вважає, що позивачем не виконано обов'язок по доставці вантажу до місця, визначеного умовами заявки; одночасно вказує, що умовами заявки встановлена плата за перевезення в розмірі 2 650 Євро, тобто плата за перевезення до м. Харків, а не м. Рівне.

Відповідач також зазначає, що в даному випадку в силу тих відносин, що виникли між сторонами, кожна із сторін є кредитором по одному і боржником по іншому із взаємно обумовлених зобов'язань.

Відповідно, якщо строки виконання сторонами зобов'язань не прописані, то строк їх взаємного виконання - одночасний. Так, заявкою на перевезення від 22 жовтня 2010 року обумовлюється передоплата, але не встановлюються конкретні строки здійснення таких дій.

Таким чином, оскільки позивачем не виконано умови заявки, тобто вантаж не доставлений до місця розвантаження (АДРЕСА_1), то й відсутні підстави для оплати послуг по перевезенню.

Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що умовами заявки визначена вартість за перевезення до м. Харкова. Натомість, позивач просить стягнути заборгованість, керуючись наданою довідкою № 650 від 28 липня 2011року, в якій визначено окремо вартість перевезення до м. Рівне та м. Харків. Таким чином, в даному випадку, на думку відповідача, відбулася одностороння зміна умов заявки на перевезення, що стосуються вартості перевезення, що є неприпустимим в силу приписів ст. 525 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Суд вбачає, що наявні у справі матеріали дозволяють вирішити спір по суті в даному судовому засіданні.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даному випадку є розрахунки за договором перевезення.

Засобами факсимільного звязку позивачем скеровано відповідачу заявку від 17.09.2010 р. на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м. Фербелін (Німеччина) м.Рівне (Україна) м.Харків (Україна) із зазначенням відповідальної особи, адреси розвантаження АДРЕСА_1, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2700 євро, та із зазначенням про здійснення оплати на вигрузці (а.с.40). Заявка на таких умовах не була підписана перевізником/позивачем.

Засобами факсимільного звязку позивачем скеровано відповідачу заявку від 22.09.2010 р. на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м.Фербелін (Німеччина) м.Рівне (Україна) м.Харків (Україна) із зазначенням відповідальної особи, адреси розвантаження АДРЕСА_1, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2650 євро, та із зазначенням про здійснення оплати до розвантаження (а.с.9). Заявка на таких умовах була підписана перевізником/позивачем, скріплена його печаткою та відправлена позивачем відповідачеві із зазначенням транспортних засобів, водія автомобіля, його засобу звязку. Отже суд приходить до висновку, що відносини з перевезення вантажу автомобільним транспортом виникли між сторонами саме на підставі заявки від 22.09.2010 р., яка підписана сторонами, скріплена їх печатками та містить повну інформацію про умови перевезення та транспортні засоби.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

За правилами ст. 202, ч.1 ст. 205 ЦК України та ст. 181 ГК України договір може укладатись шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України (436-15) , главою 64 Цивільного кодексу України (435-15) , Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія).

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) , чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (57-16) Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) , вчиненої 19.05.1956 р. в м.Женева. Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Згідно з частиною 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні приписи містяться в нормах ст.ст. 909, 919 ЦК України.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (стаття 311 Господарського кодексу України).

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 6, частини 1 статті 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням наведених норм матеріалами справи підтверджено, що письмового договору про надання послуг перевезення сторони у справі не укладали, проте, врегулювали відносини шляхом складання заявки на перевезення від 22.09.2010 р. та прийняття цієї заявки до виконання. Договір перевезення підтверджений міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А № 047869 (а.с.10, 115).

Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 047869 підтверджено, що товар какао-шкарлупа в кількості 16464 кг було отримано до перевезення та завантажено у наданий позивачем транспортний засіб у м.Фербелін (Німеччина) 24 вересня 2010 року від фірми Euromar Commodities GmbH. При цьому державні номери транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення, збігаються із державними номерами транспортних засобів, вказаних у заявці на перевезення від 22.09.2010 р. (а.с.68).

У розділі 2 вищезазначеної накладної "одержувачем" визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд", адресою якого зазначено юридичну адресу цього товариства - вул.Новобармацька, 9, м.Рівне, 33027 Україна.

Розділом 3 "Місце розвантаження вантажу" накладної визначено місто Рівне Україна.

З відповідних відміток на міжнародній ТТН вбачається, що вантаж какао-шкарлупи прибув на митну територію України (Ягодинська митниця) 02 жовтня 2010 року, і 07 жовтня 2010 року було проведено розмитнення товару на Рівненській митниці.

У графі 24 "Вантаж одержав" міжнародної товарно-транспортної накладної А № 047869 міститься підпис представника ТзОВ "Мантрейд" та відбиток печатки цього товариства.

При цьому позиція 14 міжнародної ТТН "Умови оплати" не містить ніяких відміток, які б свідчили про погодження таких умов.

Після розмитнення вантаж не був доставлений перевізником в м.Харків за адресою розвантаження АДРЕСА_1, яка зазначена в заявці на перевезення.

13.10.2010 р. позивач направив відповідачеві претензію № 303 (а.с.11) з вимогою про оплату наданих послуг перевезення з урахуванням простою. В претензії позивач зазначає, що автомобіль прибув на розмитнення в м.Рівне і, оскільки не проведена оплата послуг після завантаження, автомобіль не розвантажений.

Докази направлення цієї претензії позивачем відсутні. Про одержання цієї претензії відповідачем свідчить зміст листа ТзОВ «Мантрейд» № 36 від 18.10.2010 р. (а.с.41).

Листом № 36 від 18.10.2010 р. Відповідач просив позивача доставити вантаж до пункту призначення: АДРЕСА_1 відповідно до заявки. Наголошував при цьому, що після розмитнення 07 жовтня 2010 року минули всі розумні строки перевезення, і ТзОВ «Мантрейд» невідомо, де знаходиться вантаж. Повідомляв, що оплата буде проведена після перевірки збереженості вантажу в момент вивантаження.

Цей лист одержаний позивачем 21.10.2010 р.

Матеріалами справи підтверджено, позивачем не заперечувалось, що перевезення/доставка вантажу какао-шкарлупи до міста Харків позивачем не здійснено, і на час розгляду справи вантаж знаходиться у останнього.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічні положення містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Увідповідності до ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони шляхом підписання заявки та прийняття її до виконання погодили умову про виконання позивачем оплати до розвантаження, тобто конкретний термін оплати сторони не визначили.

У заявці місце розвантаження визначено за адресою: АДРЕСА_1, а не місто Рівне, де фактично здійснено лише розмитнення вантажу. Про те, що позивач саме так розуміє умову про місце розвантаження свідчить зміст його листа-претензії № 303 від 13.10.2010 р. (а.с.11), де ним зазначено, що перевізник - фізична особа підприємець ОСОБА_3 зобовязувався здійснити перевезення вантажу какао-шкарлупи автомобільним транспортом за маршрутом м.Ферберлін (Німеччина) - м.Рівне (розмитнення) - м.Харків (розвантаження).

При цьому, з інших матеріалів справи, пояснень сторін вбачається, що автомобіль не був розвантажений у м.Рівне.Враховуючи погоджені сторонами умови договору, відсутні підстави ототожнювати юридичну адресу відповідача, зазначену у розділі 2 "одержувач" міжнародної ТТН, з місцем розвантаження, визначеним у заявці, - ні заявкою, ні міжнародною ТТН не визначено адреси, за якою мало б відбуватись розвантаження у м.Рівне. В претензії від 13.10.2010 р. позивач зазначає, що автомобіль прибув на розмитнення в м.Рівне і, оскільки, не проведена оплата послуг після завантаження, автомобіль не розвантажений.

При цьому, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за одержанням інструкцій щодо розвантаження у м.Рівне чи вчинення інших дій, як це передбачено ст.ст.12,14-15 Конвенції.

Розвантаження у м.Рівне та одержання товару відповідачем спростовується також і фактом щодо притримання вантажу позивачем до одержання ним коштів від відповідача, встановленим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2011р. у справі №5004/150311 за позовом ТзОВ «Мантрейд»до ФОП ОСОБА_3 про зобовязання повернути вантаж, і який з врахуванням приписів ч.2 ст. 35 ГПК України, не потребує доведення знову.

Вказані обставини встановлено також і рішенням господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року у справі №08/5004/88/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року, яким відмовлено ТОВ "Мантрейд" в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_3 про стягнення 26227,15 грн. вартості втраченого вантажу, оскільки судами було встановлено, що весь вантаж какао-шкаралупи ФОП ОСОБА_3 тримає в себе до моменту проведення ТОВ "Мантрейд" оплати згідно заявки від 22.10.2010 року.

Таким чином, конкретний строк виконання розрахунків сторонами не встановлений і відсутні підстави для висновку про настання такого строку з моменту доставки вантажу у м.Рівне, в той час як у заявці адресою розвантаження зазначено АДРЕСА_1, а Фербелін РівнеХарків - це маршрут.

Вперше позивач звернувся із такою вимогою (про виконання розрахунків за послуги) 13.10.2010р., коли направив відповідачеві претензію №303 з вимогою про оплату наданих послуг перевезення з урахуванням простою. За правилами ст. 530 ЦК України боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Доказів про конкретну дату предявлення/одержання відповідачем вимоги немає, однак листом №36 від 18.10.2010 р. останній підтвердив одержання претензії з вимогою про виконання оплати. Тому семиденний строк від дня предявлення вимоги є 25.10.2010 р.

Разом з тим, на 25.10.2010р. позивач безпідставно відмовився в односторонньому порядку від подальшого виконання зобовязання за договором перевезення, і вже13.10.2010 р. повідомляв про намір не виконувати перевезення у звязку з відсутністю оплати.

Нормами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання. Так, ст.14 Конвенції встановлено, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

Такі норми кореспондуються із нормами ст. 309 ГК України.

Згідно ч.ч.1-2 ст.15 Конвенції, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.

У такому випадку перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Платежі, передбачені вантажною накладною, та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після видачі вантажу (ч.2 ст.16 Конвенції).

У звязку з тим, що позивач розпочав перевезення вантажу, як це погоджено сторонами у заявці на перевезення, отримав від відповідача відповідні інструкції про перевезення вантажу у місто Харків, то суд приходить до висновку, що позивачем не виконано зобовязання по перевезенню та доставці вантажу у погоджене сторонами місце розвантаження/місце призначення. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, тому є неправомірними дії позивача, який безпідставно відмовився від виконання доставки вантажу до м.Харків та заволодів належним відповідачеві вантажем/майном.

Частиною 6 ст. 193 ГПК України передбачено право боржника відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання іншою стороною своїх обов'язків, які є необхідною умовою виконання обов'язків боржником.

Аналогічні положення містяться в ст. 538 ЦК України, яка передбачає право іншої сторони зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі в разі невиконання однією із сторін свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, вищезазначені приписи законодавства, господарський суд прийшов до висновку, що станом на момент звернення позивача з даним позовом у відповідача не виникло зобов'язання сплатити позивачу передбачену договором плату.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За наведених обставин, враховуючи вищевикладене в сукупності, господарський суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 29759,50 грн. заборгованості за надані послуги перевезення не обгрунтовані і не доведені, чим порушено порядок доказування і подання доказів. На підставі ст. 33 ГПК України - позов задоволенню не підлягає.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 46- 49, 75, 82- 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В задоволенні позову відмовити.

рішення підписане суддею "28" лютого 2012 р.