5027/1363/2011 Про стягнення заборгованості за договором про виготовлення та поставку продукції - 22.02.2012 Прийняття

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно укладеного між сторонами договору на виконання роботи № Ф-01/11 від 01 січня 2011 року та на підставі видаткових накладних № РН-0000024 від 16 лютого 2011 року, № РН-0000033 від 02 березня 2011 року, № РН-0000048 від 21 березня 2011 року, № 0000053 від 24 березня 2011 року, № РН-0000054 від 24 березня 2011 року, № РН-0000069 від 13 квітня 2011 року, № РН-0000085 від 29 квітня 2011 року, № РН-0000090 від 05 травня 2011 року, № РН-0000091 від 05 травня 2011 року, № РН-0000094 від 11 травня 2011 року, № РН-0000106 від 30 травня 2011 року згідно заявки виготовив та поставив товар на загальну суму 56542,70 грн., а останній прийняв означену продукцію та зобов’язувався оплатити її. Далі позивач стверджує, що свої зобов’язання по виготовленню та поставці продукції виконав в повному об’ємі, однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати за виготовлену та отриману продукцію не виконав, а тому у останнього існує заборгованість у сумі 20997,55 грн., а також нараховані пеня у сумі 1863,60 грн., індекс інфляції у сумі 272,97 грн. та три проценти річних у сумі 360,70 грн., які позивач просить стягнути на його користь.

04 січня 2012 року представник позивача звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить суд додати до попередніх позовних вимог ще витрати на правову допомогу у розмірі 2300,00 грн.

06 лютого 2012 року представник відповідача надав суду відзив на позов в якому визнає факт поставки продукції згідно перелічених накладних, але не визнає позову та просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач здійснював поставку товару згідно замовлення покупця, а жоден із представлених позивачем документів не свідчить про наявність підстав вважати хоча б одну поставку –поставкою на виконання умов договору № Ф-01/11 від 01 січня 2011 року. Таким чином, представник відповідача у своєму відзиві стверджує, що дії позивача з поставки товарно-матеріальних цінностей згідно видаткових накладних є позадоговірними, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на адресу відповідача було направлено вимогу про виконання зобов’язання, а отже у позивача відсутні підстави для звернення до господарського суду.

Ухвалою господарського суду від 08 лютого 2012 року продовжено розгляд спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 20 лютого 2012 року.

15 лютого 2012 року представник відповідача надав суду доповнення до відзиву на позов в яких зазначив, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем відповідної вимоги, що в свою чергу не дає підстав вважати таким, що настав для відповідача строк до оплати, а тому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

20 лютого 2012 року представник позивача звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що з моменту пред’явлення позову відповідачем було частково оплачено за поставлений товар суму у розмірі 7997,55 грн., а тому позивач зменшує позовні вимого та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 15496,27 грн., витрати на правову допомогу у сумі 2300,00 грн. та судові витрати.

Також, 20 лютого 2012 року представник позивача надав суду заперечення на відзив в яких зазначив, що твердження відповідача про те, що поставки були позадоговірними є абсолютно безпідставними, оскільки замовлення відповідачем було здійснено по телефону, а вся продукція, яка поставлялася відповідачу в межах дії строку договору № Ф-01/11 від 01 січня 2011 року є такою, що поставлялася згідно умов даного договору. Таким чином, представник позивача у запереченні на відзив стверджує, що посилання відповідача на те, що поставки були позадоговірними є безпідставними.

Одночасно, 20 лютого 2012 року у судовому засіданні представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, в якому зазначив, що позивачу слід повернути позовну заяву, оскільки до неї не було додано доказів надсилання відповідачу копії документів, які додані до позовної заяви, а тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 20 лютого 2012 року було оголошено перерву до 22 лютого 2012 року на 12 годин 00 хвилин.

22 лютого 2012 року позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог в якій зазначив, що з моменту пред’явлення позову відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлену продукцію в результаті чого залишок основної заборгованості становить 13000,00 грн., яка складається із заборгованості по видатковій накладній № РН-0000094 від 11 травня 2011 року у сумі 3792,10 грн. та заборгованості по видатковій накладній № РН-0000106 від 30 травня 2011 року у сумі 9207,90 грн., у зв’язку з чим позивач зменшує позовні вимоги до суми 13000,00 грн. основної заборгованості, а тому просить суд стягнути з відповідача на його користь основний борг у сумі 13000,00 грн., витрати на правову допомогу у сумі 2300,00 грн. та судовий збір.

Також, 22 лютого 2012 року у судовому засіданні представник позивача надав суду чергову заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій зазначив, що станом на 22 лютого 2012 року залишок основної заборгованості становить суму у розмірі 7000,00 грн., у зв’язку з чим позивач зменшує позовні вимоги до суми 7000,00 грн. основної заборгованості та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 7000,00 грн., витрати на правову допомогу у сумі 2300,00 грн. та судовий збір.

Також, у судовому засіданні представник відповідача надав суду акт звірки взаємних розрахунків за період з 01 січня 2011 року по 22 лютого 2012 року з якого вбачається, що відповідачем не оплачено позивачу за поставлену продукцію суму у розмірі 7000,00 грн.

Так, заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд приймає їх.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з наступного:

01 січня 2011 року між сторонами укладено договір на виконання роботи № Ф-01/11, згідно умов якого позивач зобов’язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити продукцію (плівку поліпропіленову з надруком чи без, пакети поліпропіленові з надруком чи без), а відповідач зобов’язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію.

Пунктом 9.1. вищевказаного договору встановлено, що договір вступає в силу з дня підписання і вважається щороку продовженим, якщо за 14 календарних днів до закінчення строку однією із сторін не буде заявлено про намір його розірвання або перегляду.

Як вбачається з матеріалів справи, а також наданих представниками сторін пояснень, між позивачем та відповідачем інших договорів не укладалось.

Так, позивачем було надано відповідачу 11 лютого 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000028, 21 березня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000057, 23 березня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000058, 23 березня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000059, 04 квітня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000073, 12 квітня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000081, 05 травня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000096, 05 травня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000097 та 11 травня 2011 року рахунок-фактуру № СФ-0000101.

Згідно видаткових накладних № РН-0000024 від 16 лютого 2011 року, № РН-0000033 від 02 березня 2011 року, № РН-0000048 від 21 березня 2011 року, № 0000053 від 24 березня 2011 року, № РН-0000054 від 24 березня 2011 року, № РН-0000069 від 13 квітня 2011 року, № РН-0000085 від 29 квітня 2011 року, № РН-0000090 від 05 травня 2011 року, № РН-0000091 від 05 травня 2011 року, № РН-0000094 від 11 травня 2011 року, № РН-0000106 від 30 травня 2011 року позивач здійснив поставку товару (плівка поліпропіленова з підворотом, пакети поліпропіленові з надруком) на загальну суму 56542,70 грн., а відповідач отримав означену продукцію, про що свідчать підпис та печатка відповідача на вказаних накладних, а також проти чого не заперечує відповідач.

При цьому, суд вважає, що поставка продукції по вищевказаним накладним здійснювалась на підставі укладеного між сторонами договору на виконання роботи № Ф-01/11 від 01 січня 2011 року, оскільки поставка продукції відбувалась у період дії даного договору, інші договори між сторонами не укладались, а найменування продукції, яка вказана у накладних, відповідає найменуванню продукції, яка вказана у пункті 1.2. укладеного між сторонами договору.

Так, пунктами 2.2, 3.3., 3.4. договору на виконання роботи № Ф-01/11 від 01 січня 2011 року встановлено, що замовник приймає продукцію по кількості відповідно до накладних та інших документів, які оформлюються підрядником. Оплата робіт, що виконані за цим договором, здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника. Оплата по кожній партії здійснюється наступним чином:

· замовник здійснює передоплату у розмірі 50 % від вартості окремої партії продукції, кількість якої зазначена у замовленні після отримання замовником рахунку на оплату від підрядника;

· остаточний розрахунок 50 % оплачується замовником протягом трьох банківських днів з дня отримання партії продукції.

Як вбачається з наданих представником відповідача платіжних доручень та акту звірки взаємних розрахунків, останній за отриману, згідно вищевказаних видаткових накладних, продукцію здійснив часткову оплату у сумі 49542,70 грн.

Отже, відповідач оплату за отриману продукцію у відповідності до умов договору в повній мірі не провів, в результаті чого у нього перед позивачем існує заборгованість у сумі 7000,00 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, відповідач оплату за отриману продукцію належним чином у повному розмірі та у встановлені строки не провів, а тому зобов’язаний сплатити на користь позивача заборгованість у сумі 7000,00 грн.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про адвокатуру"оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме договору про надання правової допомоги від 01 грудня 2011 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_3 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 420 від 27 серпня 2010 року) та приватним підприємцем ОСОБА_1, адвокат зобов’язується надати правову допомогу клієнту з приводу представництва та захисту його інтересів у господарських судах всіх ланок по справі про стягнення заборгованості за договором з товариством з обмеженою відповідальністю "Екотрейд-2010". Обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідному розрахунку, який є невід’ємним додатком до договору і свідчить про виконання сторонами своїх зобов’язань.

Так, 30 грудня 2011 року між адвокатом ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено акт прийому виконаних робіт, що передбачені умовами договору від 01 грудня 2011 року, яким встановлено суму оплати за виконані роботи у розмірі 2300,00 грн.

Також, як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера № 17 від 30 грудня 2011 року, приватний підприємець ОСОБА_1 сплатив адвокату ОСОБА_3 за надання правової допомоги суму у розмірі 2300,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, судові витрати зі сплати судового збору та суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 42, 43, 22, 43, 44, 49, 69, 82, 821, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Екотрейд-2010"–м. Чернівці, вул. Винниченка, 9, код 36965870 на користь приватного підприємця ОСОБА_1 –АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 - заборгованість у сумі 7000,00 грн., судовий збір у сумі 1411,50 грн. та суму, яка підлягає сплаті за послуги адвоката у розмірі 2300,00 грн.