16/470 Про визнання недійсним рішення міської ради та договору оренди земельної ділянки - 22.02.2012 Прийняття

Пред'явлені вимоги про визнання рішення Севастопольської міської ради №2542 від 14.08.2007р. "О передаче в аренду предпринимателю ОСОБА_2 земельного участка по АДРЕСА_1 для строительства и обслуживания реабилитационного комплекса" недійсним, визнання договору оренди від 23.11.2007р., укладеного між Севастопольською міською радою та Фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 недійсним, зобов'язання ОСОБА_2 повернути військовій частині А 3009 земельну ділянку, площею 4,5 га, розташовану по АДРЕСА_1, нормативна грошова оцінка якої складає 2 896 047,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі в частині визнання рішення Севастопольської міської ради № 2542 від 14.08.2007р. "О передаче в аренду предпринимателю ОСОБА_2 земельного участка по АДРЕСА_1 для строительства и обслуживания реабилитационного комплекса" недійсним, припинено. В іншій частині позов залишено без розгляду.

Судовими рішеннями апеляційної і касаційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду скасовано, справу передано для розгляду до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва справу передано для автоматичного розподілу за результатами якого - судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою суду від 21.11.2011 року суддею Курдельчуком І.Д. було прийнято до свого провадження матеріали справи № 16/470, призначено її до розгляду на 01.12.11, зобов’язано сторони, прокурора та третю особу вчинити дії та надати документи.

01.12.2011 року представники прокуратури, сторін та третьої особи в судове засідання не з’явилися, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконали, поважних причин неявки суду не повідомили.

01.12.2011 року до суду за клопотанням заступника військового прокурора розляд справи відкладений на 10.01.12.

10.01.12 в судовому засіданні з'явились прокурор та позивачі, надали документи на підтеврдженян власності на земельну ділянку.

позивач просив відкласти розгляд справи до завершення з'ясування об'єктивних обставин використання земельної ділянки з часу прийняття оспорюваного рішення.

Позивач заявив клопотання про продовження строку вирішення спору.

З урахуванням обставин справи та враховуючи приписи ст. 69 ГПК України, господарський суд вважає за доцільне задовольнити клопотання позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року продовжено строк вирішення спору, відкладено розгляд справи № 16/470 на 26.01.2012 року, зобов’язано учасників судового процесу надати документи та вчинити дії.

У зв’язку з перебуванням судді Курдельчука І.Д. у відпустці, розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 25.01.2012 року справу № 16/470 було передано для розгляду судді Станіку С.Р.

Ухвалою суду від 26.01.2012 року матеріали справи № 16/470 були прийняті суддею Станіком С.Р. до свого провадження та призначено її розгляд на 07.02.2012 року.

У зв’язку з поверненням судді Курдельчука І.Д. з відпустки, розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 02.02.2012 року справу № 16/470 було передано для розгляду судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою суду від 03.02.2012 матеріали справи № 16/470 прийняті суддею Курдельчуком І.Д. до свого провадження.

07.02.2012 року в судове засідання з’явився представники учасників судового процесу не з’явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, вимоги ухвали суду щодо надання витребуваних документів по справі не виконали.

У зв’язку з неявкою в судове засідання представників учасників судового процесу та ненаданням витребуваних судом документів, ухвалою суду від 07.02.2012 року розгляд справи було відкладено на 22.02.2012 року та зобов’язано учасників судового процесу надати витребувані докази.

22.02.2012 року в судове засідання з’явилися представники прокуратури та позивачів.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з’явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник позивачів в судовому засіданні надав для доручення до справи додаткові документи витребувані судом.

Представник прокуратури підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Пояснення по суті спору представника позивача, який підтримав позовні вимоги заявлені прокурором та наполягав на задоволенні позову.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду за місцезнаходженням відповідно до довідок ЄДРПОУ про що свідчить повідомлення про вручення з відміткою Укрпошти про отримання .

Відповідно до положень ст.ст. 64, 77, 87 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі (про відкладення розгляду справи) надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників учасників судового процесу ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України в судових засіданнях складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і з’ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд -

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва органами прокуратури України у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

За змістом ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 (v003p710-99) , прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і така заява, згідно ст. 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Відповідно до ч.2 п.5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп\99 (v003p710-99) , поняття "органом, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Заступник військового прокурора в своєму позові визначив інтереси держави, які зачіпає спір.

Прокурором пред’явлений позов про на захист прав держави в особі Міністерства оборони України та військової частини на земельну ділянку площею 4,5 га по АДРЕСА_1 та про витребування зазначеного майна у власність держави з незаконного володіння відповідача-2.

14.08.2007 року Севастопольською міською Радою було прийнято рішення № 2542, яким ПП ОСОБА_2 було надано в довгострокову оренду земельну ділянку площею 4,5 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування реабілітаційного комплексу.

На підставі зазначеного рішення Ради, 23.11.2007 року між Севастопольською міською Радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди цієї земельної ділянки строком на 25 років з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення. Нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки складає 2 896 047,00 грн.

При цьому, згідно державного акту на право користування землею ІІ-КМ № 002442 від 27.12.2001 вказана земельна ділянка входить до меж земельної ділянки площею 17,25 га, та в числі інших ділянок, знаходиться у користуванні військової частини А 3009 Міністерства оборони України з віднесенням цих земель до категорії земель оборони.

рішенням Севастопольської міської ради від 16.05.2007 року № 2038, військовій частині А 3009 було припинено право постійного користування частиною земельної ділянки, площею 17,25 га в районі Язикової балки (АДРЕСА_1). Цим рішенням зазначену земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення та зараховано до земель запасу.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 надано згоду на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки 4,5 га для будівництва та обслуговування реабілітаційного комплексу.

Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 по справі № 2/187, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2009, задоволено позов військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони та військової частини А3009 до Севастопольської міської Ради та визнано незаконним і скасовано вищевказане рішення міської ради від 16.05.2007 року № 2038 "Про припинення військовій частині А3009 права постійного користування частиною земельної ділянки площею 17,25 га в районі Язикової балки та дачі дозволу підприємцю ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування реабілітаційного комплексу в АДРЕСА_1".

Зазначені рішення судів мотивовані незаконністю вилучення земельної ділянки площею 17,25 га із користування в/частини А3009.

Таким чином, як стверджує позивач, оскільки рішення Севастопольської міської Ради про вилучення у в/частини А 3009 земельної ділянки площею 17,25 га в районі Язикової балки скасовано судом, відтак право користування цією земельною ділянкою військовій частині є дійсним, ділянка продовжує відноситись до земель оборони, і це виключає можливість передачі частини цієї ділянки площею 4,5 га в оренду ПП ОСОБА_2 та віднесення її до земель рекреаційного призначення.

Зважаючи на викладене позивач, посилаючись, що рішення Севастопольської міської Ради № 2542 від 14.08.2007 про надання ПП ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки в оренду порушує права військової частини А 3009 як належного землекористувача, суперечить вимогам закону та підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо визнання рішення Севастопольської міської Ради № 2542 від 14.08.2007 та договору оренди земельної ділянки від 23.11.2011 року недійсними, зобов’язання ПП ОСОБА_2 повернути військовій частині А3009 земельну ділянку площею 4,5 га, підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Згідно ст.ст. 2, 10 Закону України "Про оборону України", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про Збройні Сили України"і Концепції оборони та будівництва ЗС України Міністерство Оборони України є центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює керівництво структурними формуваннями.

Згідно ст. 77 Земельного Кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони"землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) . Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно з ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1,2 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

В силу ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного

користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.3,5 ст.126 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою або право оренди виникає на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування і державної реєстрації цих прав та посвідчується державним актом або договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи у позивача Військової частини А 3009 наявний державний акт на право постійного користування земелею № І І –КМ №002442, виданий 27 грудня 2001 на підтвердження державної власності на землю.

Частиною 5 статті 116 ЗК України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, також для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтями 15, 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що рішення Севастопольської міської ради № 2542 від 14.08.2007 року суперечить вимогам ст. 20, 116 Земельного Кодексу України, а вимоги позивача щодо визнання рішення Севастопольської міської Ради № 2542 від 14.08.2007 та договору оренди земельної ділянки від 23.11.2011 року між Севастопольською міською Радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 недійсними, зобов’язання ПП ОСОБА_2 повернути військовій частині А3009 земельну ділянку площею 4,5 га., розташовану по АДРЕСА_1, нормативна грошова оцінка якої складає 2 896 047,00 грн. суд вважає обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, в разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 88 ГПК Господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Відповідно до вимог п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005р." та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005р. (2505-15) із позовних заяв із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державне мито підлягає оплаті в розмірі 85,00 грн. з вимог про недійсність акту та договору та 85,00 грн. з вимоги про вичнення дії направленої на повернення ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі порушено за заявою Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А 3009.

Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Пунктом 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" встановлено пільги щодо сплати державного мита, зокрема від сплати державного мита звільняється органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Отже, виходячи зі змісту вказаної норми, задовольняючи позовні вимоги у справі в повному обсязі, провадження в якій порушено за заявою Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А 3009, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягується до Державного бюджету України з відповідачів, виходячи з розміру задоволених вимог, якщо відповідачів не звільнено від сплати державного мита.

Керуючись ст.ст. 22, 27, 29 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд –

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Севастопольської міської ради № 2542 від 14.08.2007 року "О передаче в аренду предпринимателю ОСОБА_2 земельного участка по АДРЕСА_1 для строительства и обслуживания реабилитационного комплекса".

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.11.2007 між Севастопольської міською Радою та ПП ОСОБА_2

4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) повернути Військовій частині А3009 (99001,м Севастополь, вул.Горпіщенка, 10, код 08405713) земельну ділянку площею 4,5 га, розташовану по АДРЕСА_1, нормативна грошова оцінка якої складає 2'896'047,00 грн.

5. Стягнути з Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3, ЄДРПОУ 24872845) в дохід Державного бюджету 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.