5008/1065/2011 Про стягнення вартості неправомірно відчуженого майна - 28.10.2011 Прийняття

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс -2", м.Ужгород в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Дідича М.А. звернулось з позовом до відкритого акціонерного товариства "Закарпаття-Авто" (перейменовано у ПАТ "Закарпаття-Авто"), м.Ужгород про стягнення суми 238749,00 грн.

Обгрунтовує необхідність звернення з даним позовом, оскільки при виконанні повноважень ліквідатора у справі господарського суду Закарпатської області №10/61 про банкрутство ТОВ "Автосервіс-2" з метою формування ліквідаційної маси банкрута було на підставі ухвали Верховного Суду України від 28.05.2009р. встановлено наявність майна ТОВ "Автосервіс-2".

Стверджує, що отримане від ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" ( на даний час у зв"язку із зміною найменування - ВАТ "Закарпаття-Авто"), як учасника ТОВ "Автосервіс-2", майно як внесок до статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", передане згідно акту прийому-передачі від 15.01.2003 р., відповідно до розділу 4, п.4.1 Статуту, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 85 Господарського кодексу України є власністю товариства, числиться як основні фонди товариства, що відображено на його балансі.

Наголошує на тому, що безспірним є факт повного формування статутного фонду ТОВ "Автосервіс -2", а будь-яких дій, в т.ч. з ініціативи ВАТ "Закарпаття-Авто", спрямованих на зменшення статутного фонду шляхом повернення засновнику майнового внеску із статутного фонду, у визначений законом спосіб не було вчинено.

Зазначає про обставини існування судових справ, які ініційовано ВАТ "Закарпаття-Авто" з метою незаконного заволодіння ним майном, що було передано товариству "Автосервіс-2". Вказує, зокрема, що в процесі судового розгляду справи у різних інстанціях, після винесення ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 07.06.2005р., було здійснено реєстрацію майна за ВАТ "Закарпаття-Авто", яким в послідуючому за укладеним з ВАТ"Автоальянс-ХХ1 сторіччя" правочином купівлі-продажу це майно було відчуджено за ціною 238749,00 грн. (додано витяг з Державного реєстру правочинів №1568590 від 06.10.05). В наступному майно було перепродано іншому господарюючому суб"єкту - ВАТ"АТП "Атлант" за ринковою ціною 318000,00 грн. згідно з договором купівлі-продажу від 06.10.05. З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8888871 від 09.11.05 слідує, що право власності на відповідне майно зареєстровано за ВАТ"АТП "Атлант".

Стверджує про протизаконність такого відчудження з єдиною метою позбавлення права власності ТОВ "Автосервіс-2". Зазначає, що ухвалою Верховного Суду України від 28.05.2009р. задоволено скаргу ТОВ "Автосервіс-2", скасовано ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07.06.2005р. в частині задоволення позову ВАТ "Закарпаття-Авто" і визнання незаконним та скасування п.1.1.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №345 від 24.12.2003р. та свідоцтва про право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-2" на майно під літ. А`, A``, A``` адміністративно-побутового та виробничого комплексу, літ. Б-прохідної, літ.В - павільйону по ремонту машин, літ. Г, Г`- павільйону складу, що розташовані по вул. Собранецькій, 158 у м. Ужгороді, визнання права власності на зазначені будівлі за ВАТ "Закарпаття-Авто", зобов"язання Ужгородського комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" зареєструвати його за ВАТ "Закарпаття-Авто" та скасувати попередню реєстрацію за ТОВ "Автосервіс-2", провадження у справі у цій частині закрито.

Позивач наголошує, що вказаною ухвалою Верховного Суду України усунуто перешкоди для відновлення його порушених прав, однак після звернення до органів реєстрації позивач довідався про те, що право власності на його майно зареєстровано за невідомими йому юридичними особами.

Посилаючись неможливість в силу ст. 41 Конституції України протиправного позбавлення його права власності, позивач зазначає про існуючі відповідно до ст. 147 Господарського кодексу України гарантії захисту майнових прав суб"єкта господарювання у спосіб, зазначений у ст.20 цього Кодексу, в т.ч. відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб"єкта господарювання.

Враховуючи неможливість відновлення свого становища (у зв"язку з незаконним відчудженням майна третім набувачам) у спосіб витребування майна у відповідача в натурі, позивач зазначає про обрання ним іншого способу відновлення свого становища - стягнення коштів, одержаних відповідачем від протиправної реалізації майна ТОВ "Автосервіс-2" третім особам у розмірі 238 749,00 грн. При заявленні позовних вимог посилається на норми ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. ст. 147, 20, 79- 92, 133 Господарського кодексу України, ст.115, гл.23 Цивільного кодексу України (435-15) .

Заявою від 15.09.11 позивачем наведено додаткове нормативно-правове обгрунтування позовних вимог та наголошено на тому, що внаслідок прийняття Верховним Судом України рішення від 27.05.2009р. було відновлено право власності ТОВ "Автосервіс-2" на спірне майно, яке підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно встановленого зразка Серії САА№910867, виданим виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 05.01.2004р. Стверджує, що встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2003р. факти жодним чином не стосуються встановлення юридичного факту - права власності на спірне майно, який має значення для вирішення даного спору. Наголошує, що на момент вирішення даного спору не існує жодних юридично- значимих фактів, які б ставили під сумнів встановлене та зареєстроване відповідно до закону право власності ТОВ "Автосервіс-2". Зазначає, що висновки суду у справі 1/63 щодо формування статутного капіталі ТОВ "Автосервіс-2" не заслуговують на увагу, оскільки не були предметом для дослідження у справі про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

Стосовно предмету позовних вимог наводить такі мотиви, що оскільки формально ВАТ "Закарпаття - Авто" на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна виступало як законний власник, тому неможливо ставити питання про витребування майна з чужого незаконного володіння. Однак внаслідок виправлення судових помилок стало очевидним, що продано майно ТОВ "Автосервіс-2", що надає підстави для звернення з позовом про повернення коштів, які по суті ПАТ "Закарпаття-Авто" не належать.

Відповідач згідно з письмовими запереченнями на позов позовні вимоги в повному обсязі заперечує. Стверджує про безпідставність позовних вимог, посилаючись, зокрема, на ті мотиви, що:

- ухвала Верховного Суду України від 29.05.2009р. про задоволення скарги ТОВ "Автосервіс-2" у зв"язку з винятковими обставинами не встановлює та не підтверджує належність ТОВ "Автосервіс-2" майна, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, вул. Собранецька, 158;

- у відповідності до установчих документів Позивача засновниками Товариства при підписанні протоколу №1 від 14.01.2003р. визначено вклади учасників та вирішено створити статутний фонд у розмірі 373 252грн., який формується з цінних паперів українських емітентів та грошових коштів в національній валюті України. Обов"язку учасників формувати статутний фонд за рахунок належного їм нерухомого майна установчими документами ТОВ "Автосервіс-2" не визначено;

- рішенням Ужгородського міського суду від 02.07.2003р., яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Ради акціонерів ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" від 29.12.2002р. про створення ТОВ "Автосервіс-2" та ліквідацію Ужгородського СТО-2 - дочірнього підприємства ВАТ "Закарпаттяавтосервіс", визнано недійсним акт прийому - передачі майнового внеску ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" від 15.01.2003р., зобов"язано ТОВ "Автосервіс-2" вчинити дії по передачі майна та не чинити перешкод ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" в реалізації належного йому права власності на спірне майно;

- статутний фонд ТОВ "Автосервіс-2" не було сформовано в повному обсязі, ПАТ "Закарпаття-Авто" не отримало корпоративних прав на 19,29% від загального розміру статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", про що свідчить довідка про відсутність акцій на балансі підприємства; інші засновники не виконали своїх зобов"язань щодо формування статутного фонду, не передали прості іменні акції ВАТ "Закарпаттяавтосервіс", що їм належать, до статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", а досі перебувають у реєстрі власників простих іменних акцій ПАТ "Закарпаття-Авто", про що свідчить витяг з реєстру прав власників цінних паперів ПАТ "Закарпаття-Авто" станом на 01.06.2004р.;

- судовими рішеннями у справі господарського суду №1/63 між тими ж сторонами, де предметом спору було усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, вул. Собранецька, 158, встановлено окремий факт та підтверджено, що прийняття майнового внеску до новоствореного товариства було здійснено в порушення вимог установчих документів позивача (ТОВ "Автосервіс-2"), отже майно належало саме ВАТ "Закарпаття-Авто", тому відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Автосервіс-2".

Відповідач наголошує, що з урахуванням того, що підстави, за якими позивачем було отримано спірне майно до статутного фонду - акт прийому-передачі від 15.01.2003р. рішеннями судів різних інстанцій визнано недійсними, майно законно було зареєстровано на праві власності за ВАТ "Закарпаття-Авто", а отже ВАТ "Закарпаття-Авто" здійснило продаж майна будучи його законним власником.

Додатково позивач наводить посилання на наявність свідоцтва про право власності від 03.03.1995р. №429, яке не скасоване у встановленому порядку та згідно з яким власником спірного майна є ТОВ "Закарпаттяавтосервіс", правонаступником якого є ВАТ "Закарпаття-Авто". Наголошує, що видача нового свідоцтва на право власності на одне і те ж майно іншій особі без скасування попереднього є підставою для визнання такого правочину нікчемним, таким, що не створює жодних правових наслідків. Зазначає, що позивач сам визнає, що ВАТ "Закарпаття-Авто" на момент продажу майна виступало як законний його власник. Разом з тим, питання розрахунків може виникати лише у разі поверненням майна з чужого незаконного володіння (ч.1,2 ст. 145, ст. 147 Цивільного кодексу України ).

Додатково поданими запереченнями позивач вказує на законодавчу заборону відповідно до ст. 389 Цивільного кодексу України на витребування грошей та цінних паперів від добросовісного набувача.

Окрім того, позивачем подано клопотання про припинення провадження у справі, згідно з яким просить припинити провадження у справі у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Заслухавши доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Виходячи із змісту вказаних правових норм, до господарського суду звертаються відповідні особи, а суд при вчиненні провадження у справі з’ясовує наявність у позивача суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та у випадку встановлення факту порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист відповідно до врегульованих законом способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Предмет позову –це певна матеріальна – правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, згідно зі 16 Цивільного кодексу України (435-15) . ст. 20 Господарського кодексу України.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом або договором з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову –це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

В даному випадку, як слідує із наведених позивачем обгрунтувань, позов про стягнення з відповідача суми 238749,00 грн. подано для відновлення свого становища, з посиланням на отримання відповідачем вказаної суми внаслідок протиправної реалізації об"єкта нерухомого майна, що знаходиться в м.Ужгород. вул.Собранецька,158, оскільки позивач вважає, що продано майно, яке є власністю ТОВ "Автосервіс-2", а отже отримані від реалізації кошти на всіх правових підставах належать ТОВ "Автосервіс-2". При цьому позивач зауважує про неможливість відновити своє становище у спосіб витребування майна у відповідача в натурі, оскільки на момент продажу спірного майна ВАТ "Закарпаття-Авто" формально виступало як законний власник, що позбавляє позивача підстав витребування майна з чужого володіння.

Таким чином, причиною виникнення спору є здійснення відповідачем продажу спірного майна, власником якого вважає себе позивач.

Наведене дає підстави для висновку, що позовні вимоги спрямовано на захист позивачем права власності на об"єкт нерухомого майна, що знаходиться в м.Ужгород по вул.Собранецька, 158, який став предметом договору купівлі-продажу від 15.08.2005р., укладеного між ВАТ "Закарпаття-Авто" (відповідача по даній справі), як Продавцем, та ВАТ"Автоальянс-ХХ1 сторіччя", як Покупцем (додано копію, а.с.15). Позов за своєю суттю є віндикаційним, оскільки позивач ставить вимогу про повернення коштів, стверджуючи, що вони відповідачу не належать.

Правові засади захисту права власності закріплено у ст. 386 Цивільного кодексу України, що міститься у гл.29 "Захист права власності" цього Кодексу. Так, згідно з ч.2 ст. 386 Цивільного кодексу України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Норми ч.3 ст. 386 ЦК України передбачають право власника на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди у разі порушення його прав.

Згідно із врегульованими гл.29 Цивільного кодексу України (435-15) способами захисту права власності закріплено право власника, який вважає, що його майном незаконно заволоділа інша особа, витребувати від цієї особи своє майно (право на подання віндикаційного позову). Особливістю віндикаційного позову є те, що його предметом може бути лише індивідуально визначена річ, тобто може заявлятись вимога про повернення саме того майна, яке вибуло із власності особи.

Права особи, яка вважає себе власником майна, відчудженого іншою особою, вимагати передачі йому взамін майна отриманих від реалізації такого майна коштів чинним законодавством не передбачено.

В даному випадку позивач зазначає, що ним обрано спосіб захисту свого права шляхом стягнення з відповідача суми 238749,00 грн. для відновлення становища, яке існувало до порушення його права власності на спірне майно.

Слід зауважити, що врегульований згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, пов"язаний із застосуванням заходів, спрямованих на відновлення суб"єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало раніше.

В даному випадку позивач стверджує про порушення належного йому права власності на майно на момент його продажу відповідачем. Отже, витребування отриманих відповідачем внаслідок продажу майна грошових коштів не може призвести до відновлення права власності позивача на це майно.

Разом з тим, необхідно зазначити, що у випадку, коли майном власника розпорядилася особа, яка не мала такого права, власник не позбавлений права у захистити свої майнові права шляхом безпосереднього звернення з позовом до такої особи про відшкодування збитків, завданих неправомірним відчуженням майна третім особам, з доведенням наявних для цього відповідно до закону підстав.

Окрім того, за обставин, якщо майно за відплатним договором відчуджено особою, яка не мала на це права, право власника такого майна може бути захищене з дотриманням вимог ст.ст. 388, 389, 390 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищевикладених мотивів, суд констатує висновок про невірно обраний позивачем спосіб захисту, у зв"язку з чим позовні вимоги слід визнати неправомірними.

При аналізі і оцінці всіх обставин справи в сукупності суд вважає необхідним звернути увагу і на ту обставину, що виходячи із загальних правових засад захисту права власності, з відповідним позовом може звернутися особа, яка є власником майна або володіє ним на іншому речовому праві. При зверненні з позовом про захист права власності позивач має довести набуття ним на законних підставах права власності на відповідне майно.

В даному випадку доводи позивача про те, що ним спірне майно набуто у власність відповідно до Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , оскільки згідно з актом прийому-передачі від 15.01.2003р. передано відповідачем до статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", спростовуються фактами, встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для вирішення даного спору. Так, рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 02.07.2003р. по справі №2-2302/03 ( яке ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.09.2003р скасовано лише в частині зобов"язання виконавчого комітету Ужгородської міської ради скасувати в цілому розпорядження №04053699 Ю 0021190 від 26.12.2002р. щодо державної реєстрації змін і доповнень до Статуту ВАТ "Закарпаттяавтосервіс (ВАТ "Закарпаття-Авто", а в решті набрало законної сили та є чинним на даний час) акт від 15.01.2003р. прийому-передачі, згідно з яким передавалось майно від ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" (перейменовано у ВАТ "Закарпаття-Авто") як внесок до статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", визнано недійсним.

Окрім того, у провадженні господарського суду Закарпатської області знаходилась справа №1/63 за позовом ТОВ "Автосервіс-2" до ВАТ "Закарпаття-Авто" про усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, що знаходиться в м.Ужгород, вул.Собранецька,158. Тобто, позивачем вже було реалізовано право на захист права власності на майно, що було предметом внеску ВАТ "Закарпаття-Авто" до статутного фонду ТОВ "Автосервіс-2", шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном (поданням негаторного позову). рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.03.2008. по справі 1/63, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2008р., постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2008р., у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд виходив, зокрема, із встановлених рішенням Ужгородського міського суду Закарпатської області від 02.07.2003р. та ухвалою Судової колегії палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 23.09.2003р. неправомірності та недійсності акту прийому - передачі майнового внеску ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" від 15.01.2003р. Окрім того, при відмові у задоволенні позовних вимог судом констатовано, що установчими документами ТОВ "Автосервіс-2" не визначено обов"язку його учасника ВАТ "Закарпаттяавтосервіс" (ВАТ "Закарпаття-Авто") внести до статутного фонду товариства певні товарно-матеріальні цінності.

Таким чином, в судовому порядку спростовано правомірність набуття позивачем права власності на спірне майно.

Що стосується доводів позивача про те, що на даний час за наслідками винесення ухвали Верховного Суду України від 28.05.2009р. є чинним п.1.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №345 від 24.12.2003р. про видачу ТОВ "Автосервіс-2" свідоцтва про право власності на будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: м.Ужгород, вул.Собранецька, 158, та видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.01.2004р., то з цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (в редакції на момент видачі свідоцтва) встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, в т.ч. юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками.

Таким чином, свідоцтво про право власності видається на підставі відповідного правовстановлюючого документу та лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, а тому не є правовстановлюючим актом. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформляється відповідне право, а не документом, на підставі якого набувається чи припиняється право власності.