За позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2

про відшкодування збитків у сумі 224 270, 00 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 про відшкодування збитків у розмірі 224 270, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2009 року у справі № 33/553 було зобов’язано Фізичну особу –підприємця ОСОБА_2 повернути Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 цукор-пісок у кількості 23 тони на суму 63 000, 00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2011 року у зв’язку із ухиленням боржником від повернення товару, за заявою стягувача, було змінено спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2010 року в частині з повернення цукру-піску в кількості 23 тони на суму 63 000, 00 грн. шляхом звернення стягнення на майно боржника. Враховуючи зазначене, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач був позбавлений права на своє майно –цукор-пісок в обсязі 23 тони, вартість якого на момент укладення договору становила 63 000, 00 грн., а на даний час становить 287 270, 00 грн.

Беручи до уваги викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 224 270, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.10.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 03.10.2011 року частково подав витребувані ухвалою суду докази, підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 03.10.2011 року не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року відкладено розгляд справи до 18.10.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 18.10.2011 року подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Така позиція, зокрема, Вищого арбітражного суду України, викладена у Роз’ясненні від 23.08.1994 року № 02-5/611 (v_611800-94) "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

З наведених норм права вбачається, що забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, при цьому обґрунтування та доведення цього покладається на сторону, яка заявила відповідне клопотання.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем у поданій заяві не обґрунтовано, яким чином відсутність арешту на квартиру, що належить на праві власності Кушку В.П., може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем позовними вимогами, а також не подано жодних доказів, підтверджуючих вищенаведене .

За вказаних обставин подану заяву про забезпечення позову судом відхилено.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 18.10.2011 року не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд розпочав розгляд справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року у справі № 33/553 було зобов’язано суб’єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_2 повернути фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 цукор-пісок у кількості 23 тони на суму 63 000, 00 грн.

Зазначене рішення мотивоване тим, що 22.02.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (виконавець) було укладено та скріплено їх печатками договір відповідального зберігання товарів.

Згідно з п.1.1 договору від 22.02.2008 року, замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання продовольчі товари, в подальшому товар, в кількості відповідно видаткових накладних.

Накладною №2/002-08 від 22.02.2008 року позивачем було передано відповідачу товар, а саме: цукор пісок в кількості 23 т. на загальну суму 63 000,00 грн.

01.12.2008 року він звернувся до відповідача з вимогою повернути товар. Однак, відповідач відповіді на вимогу не направив товар - цукор-пісок у кількості 23 тони не повернув.

Ухвалою Господарського суду від 14.03.2011 року, у зв’язку із тим, що рішення від 12.07.2010 року про зобовязання повернути товар не виконується даним способом вилучення у боржника, судом за заявою стягувача було змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2010 року в частині з повернення цукру-піску у кількості 23 тони на суму 63 000, 00 грн., шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідно до довідки Головного управління цінової політики, виданої 06.07.2011 року вартість цукру по місту Києву у червні 2011 року, становила 12, 49 грн./кг або 12490, 00 грн./т.

Тобто, в результаті порушення відповідачм права власності позивача за 63 000, 00 грн. останній зможе придбати лише 5,044 тон цукру-піску. А для того, щоб придбати втрачену кількість товару, торгівля яким є змістом господарської діяльності фізичної особи –підприємця ОСОБА_1., знадобиться витрати 287 270, 00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просить суд стягнути з відповідаач збитки у розмірі 224 270, 00 грн.

Відповідно до ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з приписів ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається ч.1, 2 ст. 22 ЦК України, при цьому зазначає, що у зв’язку із порушенням відповідачем права власності позивача на цукор, повинен здійснити витрати, на відновлення свого порушеного права. Разом з тим, в подальшому позивач зазначає, що торгівля цукром є господарською діяльністю відповідача, а тому йому завдано збитків у вигляді втраченої вигоди.

Однак, позивачем не було надано суду доказів, що торгівля цукром-піском є змістом господарської діяльності позивача, що метою останнього було продаж товару, який зберігався у відповідача та отримання внаслідок цього прибутку.

Також, не подано доказів, що підтверджують розмір понесених збитків.

Так, позивач не надав суду жодних доказів, що при добровільному виконанні відповідачем рішення Господарського суду міста Києва № 33/553 від 12.07.2010 року в частині повернення 63 тон цукру-піску, останній мав намір його продати по ціні вказаній в довідці Головного управління цінової політики від 06.07.2011 року.

Крім того, позивач нормативно не обґрунтував природу збитків, які просить стягнути з відповідача. Позивач не зазначив, чи збитки завдані відповідачем є витратами, які він мусить зробити для відновлення свого порушеного права, чи то збитки у вигляді упущеної вигоди, чи збитками передбаченими ст. 951 ЦК України.

Так, згідно норм господарсько-процесуального права суд не може виходити за межі позовних вимог, та самостійно обґрунтовувати заявлені позивачем позовні вимоги.

Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України при задоволенні позову державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на оплату послуг адвоката покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 224 ГК України, статтями 22 ЦК України, статтями 33, 49, 82- 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

дата підписання 25.10.2011 року