32/5009/4669/11 Про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із нежитлових приміщень - 21.09.2011 Прийняття

Заявлено позов Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАНС" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із нежитлових приміщень 63 та 63а у будинку № 17 по вул. Сталеварів, 17 в м. Запоріжжя.

Ухвалою суду від 11.08.2011 року порушено провадження у справі № 32/5009/4669/11, судове засідання було призначено на 29.08.2011 р. Ухвала направлялась на адресу сторін в установленому законом порядку. Поштові повідомлення свідчать, що сторони належним чином сповіщенні про дату, час і місце проведення судового засідання.

22.08.2011 р. на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. В заяві позивач зазначив, що оскільки майно було передане за актом прийому-передачі 28.04.2008 р. то відповідно строк на протязі якого відповідач має право на платне строкове користування становить 35 місяців від 28.04.2008 р. та закінчується 28.03.2011 р. Додатково факт припинення дії договору оренди 28.03.2011 р. встановлений і у рішенні господарського суду м. Києва від 25.07.2011 р. по справі № 16/278-52/139, також вказаним рішенням встановлений факт прострочення відповідачем виконання свого обов’язку по поверненню орендованих приміщень у зв’язку з чим суд на підставі ч. 2 ст. 785 ЦКУ, стягнув з відповідача неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період від припинення дії договору і по 05.04.2011 р. включно. Враховуючи те, що відповідачем не виконано свого обов’язку по поверненню орендного майна, останній має сплатити неустойку у вигляді подвійної орендної плати за період прострочення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява подана згідно ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

Ухвалою суду від 29.08.2011 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 21.09.2011 р.

21.09.2011 р. до господарського суду Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАНС" до Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 про визнання договору розірваним, зобов’язання підписати додаткову угоду № 4 від 12.03.2010 р. до договору оренди не житлового приміщення від 21.04.2008 р. та акт прийому-передачі приміщення від 12.03.2010 р.

Ухвалою суду від 21.09.2011 р. прийнято до провадження зустрічний позов, судове засідання призначено на 21.09.2011 р. (на ту ж дату та час, що зазначені в ухвалі суду від 29.08.2011 р.).

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) підтримує уточнені позовні вимоги, викладені в заяві про збільшення позовних вимог, обґрунтовує їх ст. ст. 525, 526, 629, 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не визнав заявлені позовні вимоги, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом ) підтримує викладені вимоги в зустрічній позовній заяві до Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 та обґрунтовує їх ст. ст. 188, 206, 291 Господарського кодексу України. В обґрунтуванні зустрічних вимог відповідач (позивач за зустрічним позовом) посилається на те, що Суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_2 порушені умови договору, а саме пункт 4.1.4 (здійснювались дії, які перешкоджали Банку користуватись об’єктом оренди на умовах договору) та пункт 4.1.6 (порушений обов'язок відповідача як орендодавця забезпечити банку як орендареві (його співробітникам, представникам) безперешкодний доступ до об'єкта оренди протягом усього терміну дії договору. Вважає, що банк звільнив приміщення 12.03.2010 р. У зв’язку з цим просить суд припинити господарське зобов'язання за Договором оренди нежитлових приміщень від 21.04.2008 р. з 13.03.2010 року, визнати Договір оренди нежитлового приміщення від 21.04.2008 р. розірваним з 12.03.2010 року та зобов'язати суб’єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_2 підписати Додаткову угоду №4 від 12.03.2010 р. до Договору оренди нежитлового приміщення від 21.04.2008 р. та Акт прийому-передачі приміщення (повернення) від 12 03.2010 р. до зазначеного Договору.

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) заперечив проти зустрічної позовної заяви, вважає її необґрунтованою та безпідставною.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 21.09.2011 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

21.04.2008 р. між Суб’єктом підприємницької діяльності - фізичної особою ОСОБА_2 та ВАТ Банком "РНС" (правонаступник - ПАТ Банк "ТРАСТ") був укладений договір оренди нежитлових приміщень (далі - договір).

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач передає, а відповідач приймає на умовах оренди в строкове, платне користування нежитлові приміщення 63, 63А, які знаходяться в буд. 17 (сімнадцять) по вул. Сталеварів в м. Запоріжжя, загальною площею 84,9 кв.м., для розміщення офісу відповідача.

Згідно до п. 2.1 договору, передача об’єкта оренди проводиться за Актом прийому-передачі, який підписується сторонами і є невід’ємною частиною договору.

Факт передачі в оренду вище зазначеного об’єкта оренди підтверджується Актом прийому-передачі нежитлових приміщень від 28.04.2008 р., який підписано і скріплено печатками позивача і відповідача, відповідно до якого майно передавалося в належному стані, без зауважень і претензій.

У відповідності до п. 3.1. договору, строк оренди складає 35 (тридцять п’ять) місяців з дати приймання об’єкта оренди за актом прийому –передачі .

Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і скріплений печатками і діє до закінчення строку оренди, зазначеного в п. 3.1. договору, та до повного виконання сторонами зобов’язань за цим договором.

рішенням господарського суду міста Києва у справі № 16/278-52/139 було встановлено, що, враховуючи умови п 3.1. договору та зважаючи на те, що орендоване приміщення було передано відповідачеві за актом приймання-передачі від 28.04.2008 р., строк оренди закінчився 28.03.2011 р.

Згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, договірні відносини сторін припинили свою дію з 28.03.2011 р.

Як було з’ясовано в ході розгляду справи відповідач у встановлений договором строк орендоване майно позивачу не повернув.

Таким чином, відповідач починаючи з 28.03.2011 р. безпідставно користується спірним нежитловим приміщенням, що порушує законні права та інтереси позивача як власника майна.

Вищезазначене, а саме незвільнення орендарем орендованого приміщення, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням 63, 63А, які знаходяться в буд. 17 (сімнадцять) по вул. Сталеварів в м. Запоріжжя, загальною площею 84,9 кв.м., шляхом виселення ПАТ Банк "ТРАСТ" з орендованого приміщення.

Згідно зі ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 4.3.10 договору передбачено, що після припинення дії договору повернути приміщення в задовільному технічному стані з урахуванням нормального зносу, протягом 3 (трьох) календарних днів від дня припинення дії договору за актом прийому-передачі.

Порядок передачі та повернення майна визначений у розділі № 2 договору, де пунктами 2.5. та 2.6. передбачено, що в разі припинення договору об’єкт оренди повертається відповідачем позивачу за актом прийому-передачі, що підписується сторонами і є невід’ємною частиною договору. Обов’язок по складанню акту прийому-передачі покладається на сторону договору, що передає об’єкт оренди іншій стороні договору.

Відповідачем доказів наявності правових підстав для користування на даний час приміщенням або звільнення його шляхом підписання акту прийому –передачі у встановленому порядку суду не надано.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно зо звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач не звільнив орендоване нежитлове приміщення, суд приходить до висновку, що правових підстав для користування приміщенням у відповідача не має, оскільки договір оренди 28.03.2011 р. припинив дію.

Таким чином, вимога позивача про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням 63, 63А, які знаходяться в буд. 17 (сімнадцять) по вул. Сталеварів в м. Запоріжжя, загальною площею 84,9 кв.м., шляхом виселення ПАТ Банк "ТРАСТ" з орендованого приміщення є законною та обґрунтованою.

Крім того, позивач просить суд стягнути неустойку в сумі 217570 грн. 36 коп. за період з 06.04.2011 р. по 19.08.2011 р. за неналежне виконання зобов’язань за договором.

Відповідно п. 6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

На підставі ст. 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Поскільки відповідач не повернув 28.03.2011 р. орендоване майно позивачу та враховуючи, що рішенням господарського суду м. Києва від 25.07.2011 р. по справі № 16/278-52/139 з відповідача стягнута неустойка по 05.04.2011 р. включно, то станом на 19.08.2011 р. відповідач має обов’язок сплатити неустойку за період з 06.04.2011 р. по 19.08.2011 р. в сумі 217570,36 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної місячної орендної плати за час безпідставного використання орендованого майна за період з 06.04.2011 р. по 19.08.2011 р. (включно), що складає 217570,36 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, позов Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАНС" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із нежитлових приміщень 63 та 63а у будинку № 17 по вул. Сталеварів, 17 в м. Запоріжжя та стягнення неустойки в сумі 217570,36 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги, суд встановив, що зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач за зустрічним позовом просить суд припинити господарське зобов'язання за договором оренди нежитлових приміщень від 21.04.2008 р. з 13.03.2010 року, визнати договір оренди нежитлового приміщення від 21.04.2008 р. розірваним з 12.03.2010 року та зобов'язати суб’єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_2 підписати додаткову угоду № 4 від 12.03.2010 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 21.04.2008 р. та акт прийому-передачі приміщення (повернення) від 12 03.2010 р. до зазначеного договору.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п.7 ч. 2 ст. 16 ЦК України є, зокрема, припинення правовідношення.

Із змісту ст. 12 ГПК України слідує, що господарський суд розглядає спори.

Приписами ст. ст. 12, 13, 14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 206 ГК України господарське зобов’язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

У статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок розірвання господарських договорів. Відповідно до ч. ч. 1, 4 цієї норми сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 вказаної статті передбачено, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Законодавством встановлені вичерпні випадки, коли сторона договору має право відмовитись від договору в односторонньому порядку і у разі підтвердження такої відмови договір є розірваним. Зокрема, відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Таким чином, наведені позивачем обґрунтування позову з посиланням на норми права та письмові докази не можуть бути підставою для задоволення позову про припинення господарського зобов'язання за договором оренди нежитлових приміщень від 21.04.2008 р. з 13.03.2010 року та про визнання договору розірваним з 12.03.2010 року, оскільки заявлені позивачем вимоги є за своєю суттю вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог у разі виникнення спору між сторонами і не може самостійно розглядатися в окремій справі.

Вимога про визнання факту, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачена.

Згідно з ст. ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, на яку посилається позивач, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина 5 ст. 188 ГК України передбачає, якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, чинним законодавством передбачений такий спосіб захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів як розірвання господарського договору в судовому порядку у разі існування порушення конкретного окремого зобов’язання.

Таким чином, перша та друга вимога обраним позивачем способам захисту прав не відповідають, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права, якщо таке порушення має місце. Зазначені позивачем норми права, письмові документи можуть бути доказами при вирішенні між сторонами спору, та не спростовують висновки суду, наведені вище.

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Згідно з ст. 22 ГПК України зміна предмету або підстав позову є правом позивача.

Позивач неправомірно обрав зазначені у позові способи захисту своїх порушених прав, який суперечить вимогам законодавства.

Крім того, позивач (за зустрічним позовом) просить суд зобов’язати суб’єкта підприємницької діяльності –ОСОБА_2 підписати додаткову угоду № 4 від 12.03.2010 р. до договору оренди не житлового приміщення від 21.04.2008 р. та акт прийому –передачі приміщення (повернення) від 12.03.2010 р. до зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи між сторонами не існує договірних зобов’язань, оскільки строк оренди закінчився 28.03.2011 р. (даний факт встановлений рішенням господарського суду міста Києва у справі № 16/278-52/139). Сторони по справі не заперечують проти встановленого факту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача (за зустрічним позовом) щодо підписання додаткової угоди № 4 від 12.03.2010 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 21.04.2008 р. та Акту прийому-передачі приміщення (повернення) від 12.03.2010 р. до зазначеного договору заявлені безпідставно.

Крім того, позивач (за зустрічним позовом) не надав належних доказів в підтвердження того, що відповідач (за зустрічним позовом) перешкоджав користуватись об’єктом оренди та порушив обов'язок як орендодавця забезпечити позивачу (за зустрічним позовом) як орендареві безперешкодний доступ до об'єкта оренди протягом усього терміну дії договору.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В зустрічному позові слід відмовити.

Судові витрати по зустрічному позову, слід покласти на позивача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Відповідно до підпунктів "а" –"в" пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 р. із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито встановлюється в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.); із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, та позовних заяв у спорах, що виникають під час укладення, зміни або розірвання господарських договорів, –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Пунктом 10 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/95 від 29.02.1996 р. (v5_95800-96) встановлено, що розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93, тобто в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Враховуючи положення ст. 47 ГПК України суд вважає наявними підстави для повернення Суб’єкту підприємницької діяльності –фізичній особі ОСОБА_2 з Державного бюджету України згідно зі ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. "Про Державне мито" зайве сплаченого державного мита в розмірі 2824,30 грн., сплачене платіжним доручення № 66 від 24.06.2011 р. (на суму 5000 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 60, 82, 84, 85 ГПК України, суд

Первісний позов задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні майном Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1), шляхом виселення Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАНС" (01014, м. Київ, вул. Струтинського, буд. 8, код ЄДРПОУ 35371070) із нежитлових приміщень 63 та 63а у будинку № 17 по вул. Сталеварів, 17 в м. Запоріжжя.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАНС" (01014, м. Київ, вул. Струтинського, буд. 8, код ЄДРПОУ 35371070) на користь ОСОБА_2 (69035, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 217570 (двісті сімнадцять тисяч п’ятсот сімдесят) грн. 36 коп. неустойки, 2909 (дві тисячі дев’ятсот дев’ять) грн. 30 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.