ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Підлягає публікації в ЄДРСР
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
"12" вересня 2011 р.
|
Справа № 16/17-2582-2011
|
Господарський суд Одеської області
У складі судді –Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань –Скоробрух Т.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за дов. від 19.07.2011р.;
Від відповідача: ОСОБА_3 за дов. №27-12/10-1 від 27.12.2010р.;
Від третьої особи: не з’явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" до товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення майна, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі по тексту ТОВ "Відродження") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі по тексту ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль") про повернення у користування майна, яким є башенний кран МК-110, серійний номер 110.097.2., 2008 року випуску, що був переданий відповідачем у користування позивачу на умовах фінансового лізингу за договором №L2047-03/08 від 05.03.2008 року. Третьою особою за даним позовом позивачем було визначено приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6.
20.07.2011р. позивачем була подана заява про доповнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ "Відродження" просить визнати виконавчий напис №2119, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.06.2009р. про повернення від ТОВ "Відродження" на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" майна, яким є башенний кран МК-110, серійний номер 110.097.2., 2008 року випуску, що був переданий відповідачем у користування позивачу на умовах фінансового лізингу за договором №L2047-03/08 від 05.03.2008 року, таким, що не підлягає виконанню.
У відповідності до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
За таких обставин, господарським судом була прийнята заява ТОВ "Відродження" про доповнення позовних вимог від 20.07.2011р., у зв’язку з чим, в межах даної справи розглядаються вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення майна.
Відповідач повністю заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.
В ході розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на подання ним заяви про зарахування зустрічних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, до складу яких входять зокрема вимоги щодо повернення спірного майна.
Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Обґрунтовуючи дане клопотання, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" посилався на надсилання на адресу ТОВ "Відродження" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, викладену у листі від 19.07.2011р. за вих. № 1543-07/11, та на можливість здійснення такого зарахування лише за заявою однієї сторони.
У відповідності до письмових пояснень від 26.08.2011р., наданих позивачем, він повністю заперечував проти даного зарахування з огляду на наявність між сторонами неврегульованих спірних питань.
З цього приводу господарський суд звертається до положень п. 22 Інформаційного листа Вищого господарського суду "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" від 12.03.2009р. № 01-08/163 (v_163600-09)
, з якого вбачається наступне роз’яснення даного питання. Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін. За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається. Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду. Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК. Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.
Приймаючи до уваги, що між сторонами по справі існують спірні неврегульовані питання, що укладаються в оспорюванні як законності вищезазначеного виконавчого напису, так і в наявності спору про законність користування спірним майном, господарський суд, з урахуванням викладеного, дійшов висновку, що в даному випадку зарахування зустрічних однорідних вимог не є можливим, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
З огляду на викладене, у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі було відмовлено з огляду на його необгрунтованість та безпідставність.
Третя особа жодного разу у судові засідання, призначені по даній справі, не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, у зв’язку з чим, справа розглядається за наявними матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення сторін, суд дійшов до наступних висновків.
05.03.2008р. між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (Лізингодавець) та ТОВ "Відродження" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № L2047-03/08, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого Лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується придбати у свою власністю і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість, загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору; надалі –предмет лізингу), а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток № 1 до договору), та не може бути менше одного року.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року N 723/97-ВР (з послідуючими змінами та доповненнями; надалі за текстом – Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР)
), за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Зі специфікації, яка є додатком до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., вбачається, що предметом лізингу за вищеназваним договором є башений кран МК-110 (2008 року випуску) вартістю 2 845 900 грн. з урахуванням ПДВ.
У відповідності до п.п. 4.1, 4.2, 4.4 договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію Лізингодавця. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем, і суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу.
Крім того, згідно з п.п. 5.1 загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.) Лізингоодержувач зобов’язується сплачувати зазначені в графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця.
На підставі графіку платежів від 05.03.2008р. (додаток № 1 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.) сторонами було погоджено та визначено відповідні періоди лізингу та суми лізингових платежів за кожний період лізингу
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідачем прийняти на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу в частині передачі предмету лізингу були виконані у повному обсязі.
При цьому, ТОВ "Відродження" прийняти на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. в частині сплати лізингових платежів у встановлених графіком оплати основних лізингових платежів розмірах та строки не виконувалися.
У відповідності до п. 6.1. договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у Лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у тому числі у випадку відсутності лізингових платежем або прострочення їх оплати більш 30 днів.
У зв'язку із невиконанням позивачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 з метою вилучення у безспірному порядку у позивача предмету лізингу, переданого останньому на підставі вищезазначеного договору.
17.06.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на підставі ст. 87 Закону України "Про нотаріат", ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8 Переліку документів, по яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р. (1172-99-п)
, було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2119 (надалі за текстом –виконавчий напис № 2119 від 17.06.2009р.), за яким ТОВ "Відродження" зобов'язано повернути ТОВ "Райффайзен Банк Аваль" башенний кран МК-110, серійний номер 110.097.2., 2008 року випуску, переданий згідно з договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.
Даний виконавчий напис був пред’явлений для примусового виконання до першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. В ході здійснення виконавчий дій по примусовому виконанню виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р. державним виконавцем першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було складено акт від 23.07.2010р., за яким башенний кран МК-110, серійний номер 110.097.2, 2008 року випуску був переданий представнику ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль".
В подальшому, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2010р. по справі № 2а-9658/10/0470 було визнано неправомірними дії державного виконавця першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шевчука А.М. із складання акту передачі у боржника предметів, зазначених у виконавчому написі № 2119 від 17.06.2009р.
За переконанням позивача, вищезазначений виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: за відсутності відмови відповідача від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., що і зумовило звернення ТОВ "Відродження" до суду із позовом про визнання виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р. таким, що не підлягає виконанню, та про повернення позивачу вилученого у нього на виконання даного виконавчого напису майна.
Беручи до уваги зміст заявлених позовних вимог та правовідносин сторін по справі, господарський суд вважає за необхідне, перш за все, зупинитись на питанні правомірності вчинення виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р.
Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року N 3425-XII (з послідуючими змінами та доповненнями; надалі за текстом – Закон України "Про нотаріат" (3425-12)
), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів (1172-99-п)
, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 цього Закону встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Таким чином, виходячи зі змісту наведених законодавчих норм, для вчинення виконавчого напису нотаріусу подаються документи, які: 1) підтверджують наявність безспірної заборгованості боржника перед стягувачем; 2) підтверджують виникнення у стягувача права вимоги до боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15)
про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (723/97-ВР)
.
Враховуючи, що між сторонами по справі правовідносини виникли на підставі договору фінансового лізингу, суд доходить висновку, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР)
, які є спеціальними нормами по відношенню до інших нормативних актів, які містять загальні положення щодо регулювання відносин фінансового лізингу.
Приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14)
. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
За змістом наведеної законодавчої норми, вимога лізингодавця про повернення предмета лізингу, переданого лізингоодержувачу, може бути пред'явлена лише після припинення дії договору фінансового лізингу, зокрема шляхом односторонньої відмови від договору у випадку прострочення лізингоодержувачем оплати лізингових платежів більш ніж на 30 днів, а моментом виникнення права вимоги на повернення предмета лізингу є момент, коли лізингоодержувач дізнався про таку вимогу.
Факт наявності на час видання виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р. заборгованості ТОВ "Відродження" перед ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" з лізингових платежів за договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р з терміном прострочення більше 30 днів позивачем не оспорювався. В підтвердження цього факту відповідачем було надано примірники наступних судових актів, електронні копії яких були роздруковані з Єдиного державного реєстру судових рішень: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2010р. та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. зі справі № 39/90-09, якими позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТОВ "Відродження" про стягнення заборгованості з лізингових платежів за договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. за період з грудня 2008р. по лютий 2010р. на загальну суму 1 025 460,80 грн. були задоволені у повному обсязі. Позивачем дійсність та чинність цих судових рішень жодного разу під час розгляду справи під сумнів не ставилась.
Слід зазначити, що ані відповідачем, ані третьою особою не було надано документів, з якими ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось за вчиненням виконавчого напису від 2119 від 17.06.2009р. При цьому, в матеріалах справи також відсутні будь-які докази направлення відповідачем на адресу позивача відповідного повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.
Приймаючи до уваги, що в силу положень як ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", так і п. 6.1 договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. обов’язковою вимогою для витребування майна відповідачем від позивача в безспірному порядку є попередня відмова від цього договору, доведена до відома позивача, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідного повідомлення про таку відмову перед вчиненням виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р., господарський суд дійшов висновку, що у ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" на момент вчинення вищезазначеного виконавчого напису не виникло право вимоги повернення предмету лізингу незважаючи на наявність заборгованості по лізинговим платежам позивача перед Лізингодавцем.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України згідно з постановою від 21.09.2010р. № 28/38/10.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. ТОВ "Відродження" не є особою, за зверненням якої вчинено відповідну нотаріальну дію або відмовлено у її вчинені. У даному випадку позивачем оспорюється право відповідача вимагати повернення предмету лізингу, яке є підставою для відповідної нотаріальної дії. Отже, між сторонами існує спір про право, який, враховуючи суб’єктний склад сторін, підвідомчий господарському суду.
Правова позиція суду з цього питання підтверджується роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 6 постанови від 31.01.92 року N 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" (v0002700-92)
, якими встановлено, що якщо заявник оспорює достовірність засвідченого факту, права й обов'язки, основані на вчиненій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для цього, або коли іншими особами оспорюються права й обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальних дій, заяви розглядаються в порядку позовного провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-ХІV (в редакції Закону України від 16.04.2009р., чинній на час видання виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р.) виконавчі написи було віднесено до виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється органами державної виконавчої служби. Примусове виконання цього виконавчого документу можливо та здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14)
. У випадку, якщо судом буде встановлено невідповідність виконавчого напису положенням чинного на час його вчинення законодавства, цей виконавчий документ не може мати відповідних юридичних наслідків його вчинення. До наслідків вчинення виконавчого напису належать виникнення у стягувача права на задоволення своїх вимог у розмірі, порядку та спосіб, визначені виконавчим написом, а також відповідного обов’язку органів державної виконавчої служби прийняти цей виконавчий документ до виконання та здійснити передбачені законом та виконавчим документів дії, направлені на його примусове виконання.
Таким чином, у випадку встановлення невідповідності виконавчого документу положенням законодавства, він не повинен створювати будь-яких наслідків його вчинення, тобто не повинен виконуватись в примусовому порядку органами державної виконавчої служби, а якщо його вже було пред’явлено до виконання, відповідне виконавче провадження має бути закрито.
Редакції Закону України "Про виконавче провадження" (606-14)
, чинні як на час вчинення виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р., так і на час вирішення даного спору, передбачають, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Визнання виконавчого напису недійсним законом не віднесено до підстав для закінчення виконавчого провадження.
З огляду на викладені законодавчі приписи, господарський суд дійшов висновку, що у випадку встановлення невідповідності вчиненого нотаріусом виконавчого напису вимогам законодавства, він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, суд констатує той факт, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту його порушених прав у зв’язку з вчиненням виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р. При цьому, судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що виконавчий напис може бути визнаний судом виключно недійсним, оскільки вони засновані на вибірковому відбиранні судової практики вищих судових інстанцій України. Господарський суд зазначає, що як висновок з викладеного вище, виконавчі написи, які віднесені законодавцем до різновиду виконавчих документів, а тому, в силу юридичного статусу виконавчих документів, які видаються виключно з метою виконання судових рішень та інших документів у випадках, встановлених законом, не можуть визнаватися недійсними виходячи із сенсу їх змісту, порядку видання та юридичного напрямку. Крім того, судова практика з питання вірного визначення способу захисту порушених прав боржника у зв’язку із вчиненням виконавчого напису та його оскарженням до суду є досить відмінною за своїм змістом.
Приймаючи до уваги, що приписами ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" право вимоги повернення предмету лізингу безпосередньо пов’язано з відмовою лізингодавця від договору, тобто припиненням договірних відносин стосовно предмету лізингу, суд доходить висновку, що у ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" як лізингодавця за договором фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. не виникло право вимоги повернення предмету лізингу, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність виконавчого напису № 2119 від 17.06.2009р. вимогам законодавства.
З урахуванням здійсненого судом правового аналізу щодо визначення вірного способу захисту порушених прав особи у зв’язку з вчиненням виконавчого напису, господарський суд дійшов висновку, що виконавчий напис від 17.06.2009р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2119, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, позовні вимоги ТОВ "Відродження" у названій частині позову підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ТОВ "Відродження" про повернення майна засновані на наступних обставинах. Наголошуючи на тому, що виконавчий напис № 2119 від 17.06.2009р. не підлягає виконанню у зв’язку з чинністю договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., позивач вважає, що йому, як користувачу предмету лізингу, належить право захисту речових прав на це майно, а саме права на володіння та користування ним, що укладається, в даному випадку, у поданні відповідного віндикаційного позову.
У відповідності до ст. 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
В силу положень ст. 387 ЦК України, яка регулює один із способів реалізації захисту прав власника, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З урахуванням правовідносин між сторонами по справі та заявленої позивачем позовної вимоги про витребування майна від особи, яка, за його переконанням, без достатньої правової підстави заволоділа ним, з метою встановлення правомірності та обґрунтованості даної вимоги слід, перш за все, встановити наявність у позивача на момент звернення до суду із даним віндикаційним позовом права на володіння та користування предметом лізингу, а отже, відповідно, і права на захист цього речового права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу належить право володіння та користування спірним майном на підставі договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., який, за своїм юридичним змістом, належить до договорів оренди майна, з встановленими щодо нього законодавчими особливостями прав та обов’язків сторін. Частиною 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу зокрема застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом. Аналогічні за змістом положення закріплені у ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"
В силу положень ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, права на володіння та користування спірним майном і, отже, можливість захисту даних прав шляхом подання віндикаційного позову, виникають у лізингоодержувача виключно протягом строку дії відповідного договору лізингу, оскільки з припиненням його дії лізингоодержувач втрачає право користування майном, що є предметом договору лізингу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на адресу ТОВ "Відродження" було надіслано листа від 10.03.2010р. за вих. № 565-03/09, яким, у зв’язку з порушенням позивачем строків внесення лізингових платежів ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" повідомило про прийняття рішення про відмову з 01.03.2010р. від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., а також висунуло вимогу про повернення спірного майна.
Позивач наголошує, що ніякого повідомлення про відмову від договору він не отримував, однак зазначені твердження повністю спростовуються матеріалами справи, а саме: списком рекомендованої кореспонденції, що надсилається ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" /а.с. 64/, фіскальним чеком установи зв’язку про прийняття плати за поштове пересилання рекомендованих листів /а.с. 64/ та повідомленням про вручення поштового відправлення під розписку /а.с. 63/ з відміткою про отримання листа позивачем 23.03.2010р.
У відповідності до ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право зокрема відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом. В свою чергу, п. 10.2.1. загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.) передбачено, що договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому має місце направлення Лізингодавцем Лізингоодержувачу письмового повідомлення про прийняття Лізингодавцем рішення про дострокове припинення договору з підстав, визначених розділом 6 договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.
Зіставляючи положення п. 10.2.1. загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.) з положеннями ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" господарський суд зазначає, що, в даному випадку, відмова від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. дійсно вчиняється у останній день місяця, в якому має місце направлення Лізингодавцем Лізингоодержувачу письмового повідомлення про прийняття Лізингодавцем рішення про дострокове припинення договору, однак не раніше, ніж Лізингоодержувач дізнався про таку відмову.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Наведені вище положення ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", п. 6.1. договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. надають відповідачу право на відмову від названого договору фінансового лізингу та витребування майна у випадку прострочення позивачем оплати лізингових платежів і така відмова, згідно з п. 10.2.1. загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.), є вчиненою з останнього дня місяця, в якому мало місце направлення відповідного повідомлення про відмову від договору. Викладені обставини в сукупності свідчать, що відмова відповідача від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р. є вчиненою з 01.04.2010р. Доказів, що спростовують дані обставини, позивачем суду надано не було.
У відповідності до п. 10.3.1 загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.) у разі дострокового припинення дії договору при настанні зазначених в п.п. 10.2.1 цих загальних умов обставин, Лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу Лізингодавцю за власний рахунок у визначені Лізингодавцем строки.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
В силу положень ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення відповідача про відмову від договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., яка є вчиненою з 01.04.2010р., містить вимогу про повернення спірного майна без встановлення відповідного строку для виконання позивачем даного обов’язку.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приймаючи до уваги отримання ТОВ "Відродження" вимоги про сплату повернення спірного майна 23.03.2010р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення під розписку, у відповідності до п.п. 10.2.1, 10.3.1 загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р.), ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 530, 785 ЦК України, позивач був зобов’язаний повернути спірне майно ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" у семиденний строк з моменту припинення дії вищеназваного договору лізингу, тобто до 08.04.2010р.
Таким чином, вищевикладені обставини в їх сукупності свідчать про те, що з 01.04.2010р. у позивача припинились правові підстави для володіння та користування майном, яке є предметом договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., а починаючи з 08.04.2010р. ТОВ "Відродження" було зобов’язане повернути це майно відповідачу. Отже, на момент звернення до суду з даним позовом у позивача відсутні правові підстави для користування спірним майном, що унеможливлює здійснення ним права на захист речових прав, які ТОВ "Відродження" не належать.
З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ "Відродження" про витребування від ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" майна, що є предметом договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи все наведене вище, суд доходить висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ТОВ "Відродження" в частині визнання виконавчого напису від 17.06.2009р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 2119, таким, що не підлягає виконанню, та наявність правових підстав для їх задоволення у відповідності до ст. 1, 2, 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року N 723/97-ВР (з послідуючими змінами та доповненнями) ст. 87 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року N 3425-XII (з послідуючими змінами та доповненнями), ст.ст. 3, 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-ХІV (в редакції Закону України від 16.04.2009р.), ст.ст. 16, 526 Цивільного кодексу України. При цьому, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Відродження" про витребування від ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" майна, яке є предметом договору фінансового лізингу № L2047-03/08 від 05.03.2008р., слід відмовити згідно зі ст.ст. 2, 7, 9 – 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року N 723/97-ВР (723/97-ВР)
(з послідуючими змінами та доповненнями), ст.ст. 387, 530, 785, 806 Цивільного кодексу України.
Судові витрати з оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44- 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 7, 9 – 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 року N 723/97-ВР (723/97-ВР)
( з послідуючими змінами та доповненнями), ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року N 3425-XII (з послідуючими змінами та доповненнями), ст.ст. 3, 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-ХІV (в редакції Закону України від 16.04.2009р.), ст.ст. 16, 387, 526, 530, 785, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82- 84 ГПК України суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати виконавчий напис від 17.06.2009р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2119, таким, що не підлягає виконанню.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, просп. Московський, 9, корп. 5, код ЄДРПОУ 34480657, п/р 2600514928 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (49018, м. Дніпропетровськ, пров. Міцкевича, 1, код ЄДРПОУ 24248526, р/р 26005066000045 в ВАТ "Родовід банк", МФО 321712) витрати зі сплати державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. /вісімдесят п'ять грн. 00 коп./, витрати з оплати послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн. 00 коп./. Наказ видати.
рішення набирає чинності в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення підписано 16.09.2011р.