За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал", (49005, м.Дніпропетровськ, вул. О.Гончара, 16),

до відповідача – Приватного підприємства "Керченська судоремонтна верфь "Фрегат", (98318, м. Керч, вул. Кірова, 54-а),

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 200 000,00 грн.

Суддя С.С. Потопальський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – ОСОБА_1, представник, дов.

Від відповідача – не з’явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал", м. Дніпропетровськ, звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача – Приватного підприємства "Керченська судоремонтна верфь "Фрегат", м. Керч, про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 01 жовтня 2010р. до договору №01-10 від 27 квітня 2010р. та стягнення 200 000,00 грн.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив. На день слухання справи надіслав телеграму про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 30.06.2011 р. надав доповнення до позовної заяви, згідно якої просить:

- додаткову угоду №2 від 01 жовтня 2010р. до договору №01-10 від 27 квітня 2010р. на виконання технічних робіт виробничого характеру визнати недійсною як укладену: без відповідної ліцензії з боку відповідача; під впливом помилки;під впливом насильства;

- стягнути з відповідача 200 000,00 грн., сплачені позивачем відповідачу по додатковій угоді № 2 від 01 жовтня 2010 р.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.

Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку статті 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд-

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал", м.Дніпропетровськ, (замовник) та Приватним підприємством "Керченська судноремонтна верфь "Фрегат", м. Керч, (виконавець) було укладено договір № 01-10 від 27 квітня 2010 р. на виконання технічних робіт виробничого характеру.

Відповідно до п.1.1 цього договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання здійснити роботи з розбирання морського риболовецького судна "ДВИНА"', ідентифікаційний номер 6923618, яке належить Позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2010 р.

Відповідно до п. 2.2. договору попередня вартість робіт складає 311 483,20 грн.

Згідно п. 2.3. договору остаточна вартість робіт визначається не пізніше, ніж за 3 дні до закінчення виконання заказу з урахуванням всіх виконаних робіт з оформленням додаткової угоди до договору.

Згідно п. 3.1. договору строк виконання робіт встановлюється 75 календарних днів з дня прийняття судна Відповідачем для виконання договірних зобов'язань.

Згідно акту приймання-передачі, морське риболовецьке судно "ДВИНА" для проведення виробничих робіт, було передано Позивачем і прийнято Відповідачем 27 квітня 2010 р.

Сторонами була підписана додаткова угода до договору, від 13.08.2010 р. № 1.

Відповідно до вказаної додаткової угоди пункти 2.1, 2.2, 2.5 договору були викладені у новій редакції.

Пункт 2.1 договору зазначає, що вартість робіт визначається згідно Додаткової угоди № 1 від 12.07.2010 р. № 01-10 від 27.04.2010 р. і Специфікації № 1 до нього.

Згідно до п.2.2 додаткової угоди, остаточна вартість робіт складає 471 900,00 грн., в т.ч ПДВ 78 650,00 грн., згідно специфікації № 1 від 12.07.2010 р.

Відповідно до п.2.5 договору встановлено, що замовник здійснює платіж в сумі 80 280,00 грн. до 13.08.2010 р.; платіж в сумі 40 020,00 грн. до 31.08.2010 р.

Позивач вважає, що додаткову угоду №2 від 01 жовтня 2010р. до договору №01-10 від 27 квітня 2010р. укладено без відповідної ліцензії з боку відповідача; під впливом помилки;під впливом насильства, в зв`язку з чим просить визнати недійсною вказану угоду та стягнути 200 000,00 грн., які були сплачені позивачем відповідачу по вказаній угоді.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася стосовно щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Наявність істотної помилки в розумінні ст. 229 ЦК України позивачем не доведоно.

Посилання позивача на застосування насильства при укладенні додаткової угоди суд також відхиляє з огляду на наступне.

Згідно ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Однак, позивачем не надано жодних доказів того, що укладення додаткової угоди стало саме наслідком застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони, та не доведено сам факт такого тиску.

Не можна також погодитись і з посиланням позивача на те, що роботи по розбиранню судна потребують ліцензуванню.

В статті 9 Закону України про "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", зазначені види діяльності які потребують ліцензуванню. Однак вказана стаття не містить вказівок щодо ліцензуванню діяльності щодо розбирання судна.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем також заявлено до стягнення 200 000,00 грн., які сплачені позивачем відповідачу по додатковій угоді № 2 від 01.10.2010 р. Вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки позовні вимоги щодо недійсності вказаної додаткової угоди судом залишені без задоволення.

Оцінивши подані докази, зважаючи на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги предмет доказування у даній справі, враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди №2 від 01 жовтня 2010р. до договору №01-10 від 27 квітня 2010р. та стягнення 200 000,00 грн.

За згодою представника позивача, згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

рішення оформлене у відповідності до ст. 84 ГПК України і підписане 15.07.2011 року.

Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В позові відмовити.