Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ушак І.Г. у відкритому судовому засіданні розглянув справу за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", м. Київ до приватного підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород

представники сторін:

позивача –не з’явився;

відповідача –ОСОБА_2, представник за довіреністю

СУТЬ СПОРУ: про стягнення суми 8198,89 грн.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення в порядку зворотної вимоги з відповідача зазначеної суми, яка сплачена потерпілій особі як страхове відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо–транспортної пригоди (ДТП), що сталася з вини найманого працівника відповідача. Представник позивача надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі та наполягає на задоволенні зазначених вимог, вважаючи їх обґрунтованими долученими до матеріалів справи документами.

Представник відповідача письмовими та усними поясненнями у ході судового засідання заперечує проти позову, вважаючи його безпідставним. Посилається, зокрема, на те, що визначення розміру шкоди здійснено всупереч встановленого порядку та без участі відповідача; відповідач не несе відповідальності за дії особи, яка скоїла ДТП, як найманого працівника з огляду на те, що він був звільнений від виконання обов’язків водія згідно наказу відповідача від 11.02.08.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

При цьому суд виходив з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 14.12.07 позивач як страховик та ОСОБА_3 як страхувальник уклали договір добровільного страхування наземного транспорту, оформлений полісом № НТ 21439 ( далі –договір страхування). Об’єктом договору страхування був автомобіль ВАЗ 111193, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ( далі –застрахований автомобіль ). Зазначений транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок пошкодження внаслідок страхових подій, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

Страховий випадок мав місце 01.03.08 о 13 год. 00 хв. у м. Києві по вул. Кільцева дорога, 6, де сталася ДТП: автомобіль "Рено", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу, здійснив зіткнення із застрахованим автомобілем, яким керував ОСОБА_3, що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів.

За даними довідки відділу ДАІ по обслуговуванню Святошинського району від 4.04.08 року № 10/1091 та відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 5.03.08 року ДТП відбулась внаслідок вчинення водієм ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

За наслідками ДТП позивач здійснив страхове відшкодування на суму 8198,89 грн. на користь страхувальника шляхом перерахування зазначеної суми підприємству, яке безпосередньо здійснювало зазначений ремонт, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 3471 від 15.04.08.

Транспортний засіб "Рено" належить відповідачу, що підтверджується вищезгаданою довідкою відділу ДАІ, ОСОБА_4 на час здійснення ДТП був працівником відповідача, на підтвердження чого позивач подав суду копію трудового договору.

За таких обставин позивач, оскільки він здійснив страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу на суму 8198,89 грн., подав даний позов, посилаючись на приписи ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 22, 993, 1172, 1187 Цивільного кодексу України та вважаючи, що до нього перейшло право вимоги відшкодованої ним шкоди до відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки.

Спірні відносини у даній справі є цивільно-правовим спором про відшкодування завданої шкоди, тому підлягають вирішенню судом за приписами Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦКУ (435-15) ) та Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) (далі - Закон ) .

Так, приписами ст. 16 Закону встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦКУ, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст. 993 ЦКУ та ст. 27 Закону до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦКУ, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Ч. 1 ст. 1187 ЦКУ передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема, транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦКУ, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Ст. 509 ЦКУ передбачено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Ст. 11 ЦКУ передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст.1172 ЦКУ юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За приписами ст. 1166 ЦКУ загальними правовими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду. Наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Перші три складові є об’єктивними умовами відповідальності, доведення наявності яких покладається на потерпілу особу (кредитора); четверта складова правопорушення –вина –є суб’єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, що завдала шкоди (боржника).

Виходячи з вищенаведених приписів законодавства для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди позивач повинен довести розмір збитків, факт правопорушення боржника та причинний зв’язок між порушенням та шкодою, а відповідач повинен довести відсутність своєї вини у правопорушенні.

Суд, з огляду на наведені приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позивач, довівши належним чином факт правопорушення ОСОБА_4, відповідальність за дії якого як найманого працівника, що здійснив правопорушення на транспортному засобі відповідача, несе відповідач у справі, та причинний зв’язок між правопорушенням і завданням шкоди, не довів у встановленому порядку розмір останньої .

При цьому, суд виходив з того, що позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі, який підтверджено виключно калькуляцією на ремонт застрахованого автомобіля, складеною підприємством КСП ПП "Анна-7". Дані страхового акту від 2.04.08, на який також посилається позивач, щодо розміру збитків містить виключне посилання на зазначену калькуляцію.

Наведене суперечить затвердженим позивачем Правилам добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (автокаско), за приписами п.13.2.8 яких документами, що підтверджують розмір збитків у страхових випадках, є "…акт автотоварознавчого дослідження або експертизи про величину збитку, калькуляція та оригінали рахунків за ремонт ТЗ" (а.с. 51 на звороті ). Таким чином, за приписами наведених Правил калькуляція є лише одних із документів, необхідних для підтвердження розміру збитків, і за відсутності інших передбачених документів - акту автотоварознавчого дослідження або експертизи та рахунків за ремонт транспортного засобу - калькуляція не є достатнім та належним доказом розміру збитків.

До того ж, суд приймає до уваги, що підприємство, яке складало зазначену калькуляцію, також здійснювало ремонт застрахованого транспортного засобу та було безпосереднім одержувачем страхового відшкодування. За таких обставин, виплата позивачем страхового відшкодування у розмірі визначеному виключно фактичним одержувачем цього відшкодування є правом позивача, яке однак, не може слугувати підставою для пред"явлення зворотної вимоги до відповідача про відшкодування виплаченої суми.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кжона сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оскільки позивачем у ході судового розгляду не доведено шкоду у заявленому розмірі як необхідний елемент складу правопорушення, відсутні підстави для застосування за змістом ст.ст. 22, 1166 ЦКУ відповідальності до відповідача, а відтак –відсутні підстави стягнення з останнього суми заявлених позовних вимог, у позові належить відмовити.

Інші заперечення відповідача проти позову суд не приймає до уваги як такі, що не мають визначального характеру для вирішення спору по суті.

За змістом ст.ст. 44- 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати сплачені позивачем при поданні позову належить відшкодувати за рахунок відповідача.

З огляду на викладене, керуючись 11, 16, 22, 509, 979, 993, 1166, 1172,1187, 1191 Цивільного Кодексу України (435-15) , Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , ст.ст. 4-3, 33, 43, 44- 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

1. У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку передбаченому цим же кодексом (1798-12) .

14.07.11