9901/602/18 Про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя "Про відмову у задоволенні заяви про звільнення особи у відставку з посади судді Апеляційного суду області", зобов'язання ВРП повторно розглянути заяву особи про звільнення - 29.11.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Смокович М. І., судді: Бевзенко В. М., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.) від 12 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10 травня 2018 року № 1358/0/15-18 "Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про звільнення його у відставку з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області"; зобов'язати ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 06 квітня 2018 року про звільнення його у відставку з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1358/0/15-18 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.

ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 04 серпня 2003 року № 802/2003 призначив ОСОБА_4 на посаду судді Чернігівського районного суду Чернігівської області, а Постановою Верховної Ради України від 04 червня 2009 року № 1455-6 позивач обраний суддею Апеляційного суду Чернігівської області безстроково.

06 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області у відставку, надавши довідку про роботу на посаді судді, а також іншої діяльності, що дає право на відставку, видану Апеляційним судом Чернігівської області 06 квітня 2018 року та підписану начальником управління з питань персоналу ОСОБА_7

Згідно цієї довідки вбачається, що стаж роботи ОСОБА_4 на посаді судді, що дає право на відставку з посади судді, становить 20 років, у тому числі стаж роботи на посаді судді - 14 років 8 місяців, а саме: червень 1997 - березень 1998 року - стажист прокуратури міста Чернігова; березень 1998 - червень 1999 року - помічник-стажиста прокуратури міста Чернігова; червень 1999 - березень 2000 року - помічник прокурора міста Чернігова; березень 2000 - квітень 2001 року - прокурор відділу підтримки державного обвинувачення в судах прокуратури міста Чернігова; серпень 2001 - березень 2003 року - головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції в Чернігівській області; серпень 2003 - червень 2009 року - суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області; з червня 2009 року - суддя Апеляційного суду Чернігівської області.

ВРП рішенням від 10 травня 2018 року № 1358/0/15-18 відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_4 про звільнення його у відставку з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області за відсутності у позивача необхідного 20-річного загального стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку і за неможливістю зарахувати до такого стажу час роботи ОСОБА_4 на посаді стажиста та помічника-стажиста прокуратури міста Чернігова (2 роки 26 днів). Результати голосування згідно Протоколу засідання ВРП від 10 травня 2018 року № 33: "за" - 17, "проти" - 0, "не брали участі в голосуванні" - 0.

Не погодившись з таким рішенням ВРП, ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тут і далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19) ) суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ).

Як передбачено у ч. 1 ст. 116 Закону № 1402-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати у відставку.

До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (ст. 137 Закону № 1402-VIII).

Водночас, відповідно до абз. 4 п. 34 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (1402-19) за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Абзацом 2 ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Судом установлено, що відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про звільнення його з посади судді у відставку, ВРП дійшла висновку, що стаж роботи, який дає право на відставку судді становить 17 років 11 місяців 7 днів замість необхідних 20 років. Період перебування ОСОБА_4 на посадах стажиста та помічника-стажиста прокуратури міста Чернігова не відносяться до прокурорських посад у розумінні Законів № 1798-VIII (1798-19) та № 2862-ХІІ (2862-12) , а тому не може зараховуватися до стажу, що дає судді право на відставку.

Відповідно до роз'яснення поняття "прокурор", яке міститься в ст. 56 Закону № 1789-XII (у редакції, чинній на час роботи позивача в органах прокуратури) під поняттям "прокурор" слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.

За приписами ч. 5 ст. 50-1 "Пенсійне забезпечення працівників прокуратури" Закону № 1789-XII (1789-12) визначено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується: () прокурорським працівникам - час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі; слідча робота в органах прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України; робота суддею; частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у ВРП були відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи на посаді судді період роботи ОСОБА_4 на посадах стажиста та помічника-стажиста прокуратури міста Чернігова, оскільки такі посади не охоплюються поняттям "прокурор", визначення якого міститься у ст. 56 Закону № 1789-XII.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_4 посилається на ч. 5 ст. - 50-1 Закону № 1789-XII у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ (2663-14) , а саме: до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Однак, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції, що такі доводи позивача є безпідставними, оскільки зазначені положення стосуються можливості зарахування періоду роботи на посаді стажиста в органах прокуратури до 20-річного стажу, який дає право на пенсію за вислугу років прокурорам і слідчим, тоді як щодо ОСОБА_4 вирішується питання про зарахування періодів його роботи в органах прокуратури до стажу, який дає йому право на відставку як судді.

Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ОСОБА_4 фактично просить зарахувати ВРП до стажу роботи, який дає йому право на відставку судді, період перебування його на посаді стажиста та помічника-стажиста прокуратури міста Чернігова, а саме: з 1997 по 1999 роки. Проте, як установлено судом та підтверджено позивачем у судовому засіданні, вищу юридичну освіту ОСОБА_4 отримав лише у 1999 році, закінчивши Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що неможливо враховувати зазначений стаж роботи позивача до здобуття ним вищої освіти.

Що стосується посилання скаржника на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року у справі № 826/1097/17, якою визнано протиправною відмову Апеляційного суду Чернігівської області щодо зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді Карнауху А. С. період роботи стажистом прокуратури міста Чернігова з 02 червня 1997 по 30 березня 1998 року та помічником-стажиста прокурора міста Чернігові з 30 березня 1998 по 29 червня 1999 року та зобов'язано Апеляційний суд Чернігівської області зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання ОСОБА_4 вказаний період роботи стажистом та помічником-стажиста прокурора міста Чернігова, Велика Палата Верховного Суду вважає їх безпідставними, оскільки під час розгляду справи № 826/1097/17 у Чернігівському окружному адміністративному суді ВРП не було залучено у якості учасника цієї справи, а рішення суду від 31 липня 2017 року будь-яких зобов'язань стосовно ВРП не містить.

Отже, при ухваленні рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1358/0/15-18 про відмову у задоволені заяви позивача про звільнення у відставку, предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, установлених постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року у справі № 826/1097/17, не мають для ВРП преюдиційного значення в тому розумінні, як його визначає процесуальний закон, оскільки це рішення не покладає на неї ніякого зобов'язання.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1358/0/15-18 "Про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про звільнення його у відставку з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області" прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.