820/758/17 Про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 28.11.2018 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Полях Н. А., суддів: Мар'єнко Л. М., Мельникова Р. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Шевцової Н. В., суддів: Мінаєвої О. М., Макаренко Я. М.,

І. Суть спору:

1. У 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - перший відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - другий відповідач), у якому просив:

1.1. скасувати рішення Державної міграційної служби України від 01.09.2016 року №41-16;

1.2. скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11.04.2016 року №57;

1.3. зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1.

2. Позов обґрунтовано тим, що він, громадянин Республіки Південний Судан, не може повернутися на територію країни походження у зв'язку з міжетнічним конфліктом у Південному Судані. Рішення Державної міграційної служби від 1 вересня 2016 року №41-16, наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №57 від 11 квітня 2016 року вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

3. Відповідачі позов не визнали. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначили, що аналізом матеріалів особової справи позивача була встановлена відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Також вважають можливим підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання у разі повернення до країни громадянської належності. На підставі викладеного, вважає оскаржуване рішення та наказ прийняті у межах та на підставі чинного законодавства України.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 народився в Республіці Судан, с.Ренк, за етнічним походженням нуер, за релігійним переконанням християнин-католик.

5. Державний кордон перетнув 15 березня 2013 року на підставі паспорта громадянина Південного Судану (НОМЕР_1).

6. У м. Харків вступив до Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а потім до Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", у зв'язку з чим позивачу 01.10.2013 р. оформлена посвідка на тимчасове проживання (НОМЕР_2) із терміном дії до 01.10.2014 р., яка продовжувалася до 01.10.2015 р.

7. У грудні 2014 року позивач повернувся до Судану для того, щоб потрапити до рідних, які знаходяться в Південному Судані, оформив візу тривалістю в один місяць, 29.12.2014 виїхав із Судану до Південного Судану. За час перебування в Південному Судані отримав паспорт громадянина Південного Судану. На територію України вдруге в'їхав 22.03.2015, державний кордон перетинав на підставі посвідки на тимчасове проживання (НОМЕР_2).

8. Позивач звернувся до відділу у справах біженців та соціальної інтеграції УСІОБГ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 22 березня 2016 року.

9. Від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області надійшло повідомлення від 11 квітня 2016 року №25, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11 квітня 2016 року №57.

10. Позивач оскаржив до Державної міграційної служби України наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11 квітня 2016 року №57.

11. Для забезпечення попереднього розгляду заяви Позивача до проведення співбесіди Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області візуально оглянуті та проаналізовані подані документи: національний паспорт громадянина ОСОБА_1 (НОМЕР_3), національний паспорт громадянина ОСОБА_1 (НОМЕР_1), довідка (№83688). З метою перевірки достовірності та належності, документи направлені до Управління Служби безпеки України в Харківській області.

12. Відповідно до висновку спеціаліста Українського науково-дослідницького інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 20 квітня 2016 року №17/18 встановлено розбіжності та виправлення на оригіналах документів, поданих на дослідження. У межах перевірки довідки (№83688 від 02.09.2015) встановлено, що фотозображення закріплене скобами, не засвідчувалося відбитком печатки від 08.09.2015. Так, для отримання паспорта громадянина Південного Судану позивачем надана вищевказана довідка про підтвердження свого віку. Дата видачі паспорта громадянина Південного Судану 14.01.2015, а довідка 02.09.2015, тобто видача довідки відбулася через 8 місяців після отримання паспорта громадянина Південного Судану.

13. При перевірці паспорта громадянина ОСОБА_1 (НОМЕР_1) експертним сектором Українського науково-дослідницького інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України виявлено, що у графі Expiry Date відбитку прямокутного штампу внесені зміни.

14. При огляді документів посадовими особами встановлена розбіжність у даті народження ОСОБА_1 у паспорті громадянина Судану - ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорті громадянина Південного Судану ІНФОРМАЦІЯ_2.

15. Із врахуванням висновку спеціаліста Українського науково-дослідницького інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 20 квітня 2016 року №17/18, а також невідповідності дат народження ОСОБА_1 у паспорті громадянина Судану та паспорті громадянина Південного Судану, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.06.2016 посвідка на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 (НОМЕР_4) скасована.

16. Згідно протоколу співбесіди від 05.04.2016 р. № 2016 КН 0004 ОСОБА_1 повідомив, що в Україну приїхав з метою навчання. Також під час співбесіди позивач працівникам міграційної служби повідомив, що участі у бойових діях чи в їх організаціях позивач та члени його родини не брали, причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які б були пов'язані із національною, релігійною приналежністю та політичними переконаннями не був. Основною причиною неможливості позивача повернутись до Південного Судану є небажання брати участь у громадянській війні та страх бути призваним до лав армії. Також вказує, що якщо він повернеться його змусять воювати проти своїх.

17. Рішенням від 01 вересня 2016 року №41-16 Державна міграційна служба України відхилила скаргу позивача на наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11 квітня 2016 року №25.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

18. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, в позові відмовив.

19. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав, передбачених п. п. 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

20. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

21. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на протиправності оскаржуваних рішень та неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: Конвенції про статус біженців, ст. ст. 6, 19, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 28 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", п. п. 5.1, 6.1, 6.2 Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011р. (z1146-11) "Про затвердження Правил розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

22. У скарзі позивач просить рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. Державною міграційною службою України поданий відзив на касаційну скаргу в якому остання вважає вірними висновки судів щодо відповідності оскаржуваних: рішення Державної міграційної служби України від 01.09.2016 року №41-16 та наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11.04.2016 року №57 вимогам чинного законодавства України. Державна міграційна служба України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27. За змістом ст. 1 Закону небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

28. У відповідності до Міжнародної Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

29. Пунктом 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30. Згідно п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

31. Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

32. Відповідно до абз.4 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

33. На підставі ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

34. Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

35. Згідно ст. 72 КАС України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

36. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

VI. Позиція Верховного Суду

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

39. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

40. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

41. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

42. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

43. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зазначає підставою необхідності визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з міжетнічним конфліктом який існує у Південному Судані та є перешкодою для його повернення на територію країни походження.

44. Згідно протоколу співбесіди та заяви про визнання біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту позивач отримав новий паспорт громадянина Південного Судану 14.01.2015 року, № НОМЕР_3, вказане свідчить про добровільне прийняття позивачем захисту від країни своєї громадянської належності.

45. Відповідно до п. п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Факт добровільно прийняття заявником захисту з боку своєї країни, свідчить про те, що він не потребує міжнародного захисту.

46. Згідно п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка заявляє клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.

47. Як встановлено судами згідно з інформацією з Центру новин ООН від 11 липня 2016 року конфлікт у Південному Судані почався із середині грудня 2013 року між представниками домінуючої народності дінка, до якої відноситься президент Сальва Кіір, і племені нуер, яке представляє перший віце-президент Рієка Машар. У квітні 2015 року вищеназвані особи підписали угоду про перемир'я, щоб покласти край дворічній громадянській війні, проте напруженість у державі зберігається. Як повідомляє від 16 травня 2016 року поновилися бої за місто Малакал між урядовими військами та озброєними повстанцями. За інформацією Центру новин ООН від 12 липня 2016 року Місія ООН у Південному Судані привітала угоду про припинення вогню, яка була досягнута 11 липня 2016 року владою Південного Судану.

48. Виходячи із встановлених судами обставин справи колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів, стосовно того, що посилання позивача на інформацію по країні походження, яка є загальновідомою та не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його походження, а також повідомлені позивачем побоювання повернення до країни його походження, не дають підстав визначити заявника біженцем, через відсутність відповідних ознак біженця, викладених в Законі України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".

49. Відповідно до абз.4 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

50. Також судами обґрунтовано відхилені посилання позивача на можливість його призову до армії в разі повернення до Південного Судану, як підставу для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту колегія суддів, оскільки служба в армії не відноситься до Конвенційних ознак для визнання статусу біженця.

51. Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 01.09.2016 року №41-16 та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 11.04.2016 року №57 відповідають вимогам, наведеним в ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

52. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

53. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.