823/1607/18 Про визнання протиправною відмови ДФС у скасуванні реєстрації декларації платника єдиного податку 2 групи за відповідний період - 27.11.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів Чаку Є.В., Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І. у справі №823/1607/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

18 квітня 2018 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - Інспекція, податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною відмови відповідача у скасуванні реєстрації декларації платника єдиного податку 2 групи за період 2012-2016 роки по Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в системі обліку поданої податкової звітності, а також зобов'язання відповідача скасувати реєстрацію декларацій платника єдиного податку 2 групи за період 2012-2016 року по Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в системі обліку поданої податкової звітності.

22 травня 2018 року рішенням Черкаського окружного адміністративного суду (суддя - В. А. Гайдаш) позов задоволено частково та зобов'язано Звенигородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Черкаській області скасувати реєстрацію декларацій платника єдиного податку 2 групи за період 2012-2015 роки по ФОП ОСОБА_1 в системі обліку поданої податкової звітності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався з наявності висновку експерту, отриманого у кримінальному провадженні, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 на деклараціях платника єдиного податку за 2012-2015 роки виконані не ним, а іншою особою.

19 вересня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції висновувався з безпідставності зобов'язання податкового органу скасувати реєстрацію податкових декларації платника єдиного податку 2 групи за 2012-2016 роки, оскільки подана у цей період податкова звітність зареєстрована податковим органом в установленому законом порядку. Факт недостовірності підпису не встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

11 жовтня 2018 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

У касаційній скарзі платник податків посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме вимог пункту 48.5 статті 48 Податкового кодексу України, статей 72, 75- 77, 104 Кодексу адміністративного судочинства України, доводить, що фактично не здійснював підприємницької діяльності, а податкову звітність подавав не він, а зовсім інша особа, що підтверджується висновком експерта у кримінальному провадженні.

У зв'язку із зазначеним платник податків просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

11 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Черкаського окружного адміністративного суду справу № 823/1607/18.

23 жовтня 2018 року справа № 823/1607/18 надійшла до Верховного Суду.

29 жовтня 2018 року податковим органом до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Катеринопільському відділені Звенигородської ОДПІ з 19 січня 2012 року по 16 червня 2016 року як платник єдиного податку 2 групи.

У період з 2012 року по 2016 рік до податкового органу від ОСОБА_1 подавалися декларації платника єдиного податку, що підтверджується відтисками штемпеля контролюючого органу на відповідних копіях податкових декларацій.

16 листопада 2017 року позивач звернувся до Звенигородської ОДПІ з листом, в якому просив декларації платника єдиного податку-фізичної особи підприємця за весь період (2012-2016 роки) вважати недійсними та скасувати їх реєстрацію, оскільки останні були подані не ним, але від його імені.

01 грудня 2017 року податковий орган листом повідомив позивача про те, що прийняття рішення про визнання недійсними декларацій органами ДФС можливе лише за наявності відповідного висновку компетентних органів щодо фактів шахрайства та встановлення фальсифікації при поданні податкової звітності.

Отримавши висновок експерта в межах кримінального провадження від 16 лютого 2018 року, в якому встановлено, що підписи в податкових деклараціях за 2012-2015 роки виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису (підписів) ОСОБА_1, позивач повторно звернувся з листом до податкового органу.

13 квітня 2018 року Інспекція листом повідомила позивача про те, що скасувати реєстрацію податкових декларацій можливо лише при наявності рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Форми податкових декларацій платника єдиного податку у період з 2012 року по 2016 рік було затверджено наказами Міністерства фінансів України від 21 грудня 2011 року № 1688 та від 19 червня 2015 року № 578 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України, відповідно, 27 грудня 2011 року за № 1533/20271 та 07 липня 2015 року за № 799/27244).

За змістом пунктів 48.1, 48.2 статті 48 Податкового кодексу України форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, визначено пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, серед яких, підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.5 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана, зокрема, фізичною особою - платником податків або його представником.

Положення пункту 47.1 статті 47 Податкового кодексу України містять вимоги, за якими відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби.

Згідно з пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Прийняття податкової декларації, відповідно до пункту 48.9 статті 49 Податкового кодексу України, є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Отже, чинним нормативним законодавством презюмується, що податкову звітність подає особисто платник податків або уповноважена ним особа, які і несуть відповідальність за дотримання процедури подання такої звітності. Обов'язку платника податків щодо подання податкової звітності кореспондує обов'язок податкового органу прийняти таку податкову звітність, якщо вона подана за формою та у порядку, визначеному законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 2012 по 2016 роки до податкового органу було подано податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, які прийняті та зареєстровані податковим органом у встановленому порядку. Подані до податкового органу у цей період податкові декларації містять усі передбачені пунктом 48.3, пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, обов'язкові реквізити, зокрема, й підписи фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, однак справжність власноручного підпису платника податків на податковій декларації перевірці не підлягає.

Обґрунтованим є також висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність задоволення судом першої інстанції вимог позивача в частині зобов'язання скасувати реєстрацію декларацій платника єдиного податку за 2012-2015 роки.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок експерта є джерелом доказів, у розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, яке підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом апеляційної інстанції надано оцінку висновку експерта, отриманого у кримінальній справі, як такого, що не є документом, що встановлює факт правопорушення та/або винну особу; не підлягає розголошенню до завершення досудового розслідування; досліджується і набуває статусу доказу тільки за наслідками розгляду його судом в межах кримінального провадження. У межах цієї справи відповідні експертизи не проводилися, а клопотання не заявлялися.

Верховний Суд погоджується, що з огляду на приписи частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта, отриманий у кримінальному провадженні, не є підставою для звільнення від доказування, а має оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні інші належні докази, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач, відтак, на момент прийняття звітності відповідач діяв у межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Верховний Суд також враховує, що покладення обов'язку на податковий орган скасувати реєстрацію декларацій платника єдиного податку 2 групи за період 2012-2015 роки по фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в системі обліку поданої податкової звітності призвело б до знищення доказової інформації, яка має значення для встановлення обставин в межах кримінального провадження, яке ще триває.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін.