16/83 Про стягнення збитків, завданих порушенням банком умов купівлі/продажу безготівкової іноземної валюти за національну валюту на підставі договору комісії - 28.01.2010 Прийняття

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНО Меблі ЛТД", м. Мукачево (далі –позивач) звернулося з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ Закарпатської обласної дирекції, м. Ужгород (далі –відповідач) про стягнення суми 174679,17 грн., у т.ч. 169600,00 грн. заподіяних збитків, 1157,00 грн. процентів річних та 3922,17 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідно до приписів ст. 1014 ЦК України відповідач, як комісіонер, зобов’язаний був виконати доручення та вчинити продаж на умовах найбільш вигідних для позивача, як комітента відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Проте, відповідач порушив договірні зобов’язання, продав валюту за курсом 6,77 гривень за євро, що значно нижче від ринкового, чим заподіяв збитки.

Відповідач позовні вимоги заперечує повністю. Доводить, що при здійснені продажу іноземної валюти, згідно заяви позивача, дотримувався вимог встановлених договором банківського рахунку Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю" (15-93) , Положенням про продаж та умови торгівлі іноземною валютою та іншими нормативними актами, яким регулюється порядок продажу іноземної валюти. При задоволені заяви про продаж іноземної валюти клієнта банк керувався виключно попитом на євро/гривню, що склалася на 10.10.2008р. на міжбанківському валютному ринку України з урахуванням суми іноземної валюти. Поведінка банку щодо продажу валюти не є протиправною, оскільки під час обміну євро за дорученням позивача він діяв виключно в межах договору банківського рахунку.

У судових засіданнях 08.12.09, 14.12.09 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між позивачем (клієнт по договору) та відповідачем (банк по договору) укладено договір №03/РЛЩ-5610-322 банківського рахунку від 24.10.07 (далі – договір), згідно п. 1.1. якого банк відкриває клієнту один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валюті та здійснює розрахункове-касове обслуговування рахунку (ів) клієнта відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, умов договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги, передбачені законодавством України та тарифами банку для корпоративних клієнтів.

Підпунктом 2.3.6 договору визначено, що банк бере на себе зобов’язання здійснювати за дорученням клієнта купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти за національну валюту, а також конверсійні операції відповідно до чинного законодавства України та діючих Тарифів.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про продаж іноземної валюти №01 від 10.10.08, якою уповноважив банк від імені банку та за рахунок клієнта здійснити на зазначених у заяві умовах продаж іноземної валюти у сумі 320000,00 євро.

10.10.08 відповідач отримав 320000,00 євро, та зарахував на банківський рахунок позивача, 236 925 грн. та 1922975 грн. згідно банківської виписки з особового рахунку від 10.10.08.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив продаж валюти за значно нижчим від ринкового курсом, чим заподіяв йому збитки. Станом на день продажу ринковий курс коливався в межах 7,000 –7,47 гривень за євро, а середньозважений курс по Україні становив 7,30 гривень за євро.

У відповідь на звернення позивача, Національний банк України надіслав лист від 21.01.09 №13-121/339-918, у якому повідомив, що 10.10.08 середньозважений курс продажу євро за гривні на міжбанківському валютному ринку України складає 7,30 гривень за євро. Отже, різниця між курсом, за яким уповноважений банк здійснив продаж 320000,00 євро за гривні за дорученням ТзОВ "Ено Меблі ЛТД" і середньозваженим курсом продажу євро за гривні, що склався на відповідну дату на міжбанківському валютному ринку України є значною.

Беручи до уваги викладене, позивач визначив розмір збитків у сумі 169000,00 грн. (320000 євро х 7,30 грн./євро –320000 євро х 6,77 грн./євро).

Позивач звертався до відповідача з претензією №1274 від 03.02.09 з проханням розглянути питання незаконного привласнення коштів в сумі 169600 гривень та зарахувати їх на його розрахунковий рахунок.

Відповідач розглянув претензію позивача та надав письмову відповідь від 12.03.09 №05-01/5-1332, де вказав про відсутність правових підстав для задоволення вимог товариства в сумі 169600 грн.

Частиною 2 вказаної статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.

Як вбачається із змісту заяви про продаж іноземної валюти від 10.10.08 та банківської виписки від 10.10.08 продаж іноземної валюти здійснювався з урахуванням обов’язку позивача сплатити комісійну винагороду, у розмірі визначеними тарифами відповідача.

Отже, беручи до уваги вказані правові ознаки, слід дійти висновку, що між позивачем та відповідачем виникли зобов’язання, які підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України (435-15) про договір комісії (гл. 69), за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011). Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмір та порядку, встановлених в договорі комісії (ч.1 ст. 1013 ЦК України).

Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України (п.6 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.05 за №281 (z0950-05) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.08.05 за №950/11230 (z0950-05) ).

У п. 4 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою №281 (z0950-05) визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком. Суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи

Таким чином, відповідач як комісіонер повинен був від власного імені, але в інтересах і за кошти позивача укласти договір щодо продажу іноземної валюти з іншим суб’єктом (третьою особою) міжбанківського валютного ринку України.

Відповідно до інформації Національного банку України, наданої на вимогу суду листом від 26.11.09 №13-416/7692, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України курси продажу, що склалися за результатами торгів з євро на міжбанківському валютному ринку України 10.10.2008р. становили: максимальний –7,7500 гривень за 1 євро; мінімальний –6,9146 гривень за 1 євро.

Продаж іноземної валюти за курсом 6,785 грн. за 1 євро, який є нижчим, від мінімального курсу 6,9146 грн. за 1 євро станом на 10.10.08 свідчить про те, що відповідач не укладав з третіми особами договір щодо продажу іноземної валюти позивача, оскільки у той день на міжбанківському валютному ринку продаж євро за таким курсом не здійснювався.

Позивач просить стягнути з відповідача 169 600 грн. заподіяних збитків, яку розрахував, як різницю між курсом за яким продана іноземна валюта та середньозваженим курсом продажу євро за гривні на міжбанківському валютному ринку України який складає 7,30 грн. за євро.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Збитками є витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, як управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Необхідною умовою застосування до правопорушника цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків є встановлення наявності шкоди та її розмір.

Застосування позивачем при обчислені завданих йому збитків у сумі 169 600 грн., середньозваженого курсу 7,30 гривень за євро, не доводить належним чином спроможність відповідача укласти угоду за таким курсом іноземної валюти та здійснити її продаж. Водночас, слід звернути увагу, що обраний позивачем спосіб захисту, беручи до уваги характер правопорушення з боку відповідача та обставин справи, не може бути застосований, оскільки є неправильним.

Таким чином, оцінивши подані сторонами докази відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, де встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмовити у позові повністю.