15/5005/4356/2012 Про скасування рішення районної ради та розірвання договору на право тимчасового користування земельною ділянкою - 03.07.2012 Прийняття

Ухвалою господарського суду від 16.05.12р. порушено провадження у справі №15/5005/4356/2012 за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Томаківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі-позивач) до Томаківської районної ради Дніпропетровської області (далі-відповідач-1), Фермерського господарства "ОСОБА_1." (далі-відповідач-2), про:

- скасування рішення Томаківської районної ради Дніпропетровської області 17 сесії ХХІІІ скликання № 243 від 04.07.2001р. "Про надання земель водного фонду для рибогосподарських потреб селянському (фермерському) господарству "ОСОБА_1.";

- дострокове розірвання договору на право тимчасового користування земельною ділянкою, укладеного між Томаківською районною радою та СФГ "ОСОБА_1." від 09.07.2001р., який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 09.07.2001р. за № 6 Томаківською селищною радою Томаківського району Дніпропетровської області;

- зобов`язання СФГ "ОСОБА_1." протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду повернути Томаківській районній державній адміністрації до земель державної власності земельну ділянку площею 12,9 га на території Томаківської селищної ради Дніпропетровської області;

- скасування в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області запис від 09.07.2001р. за № 6.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.06.12р.

Ухвалою господарського суду від 21.06.12р. відкладено розгляд справи на 03.07.12р.

03.07.12р. у судовому засіданні прокурор заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Крім того, прокурор надав для долучення до матеріалів справи додаткові докази в обґрунтування позовних вимог.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі

Повноважний представник відповідача-1 заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд позовну заяву залишити без задоволення.

В свою чергу, повноважний представник відповідача-2 заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити прокурору в її задоволенні.

Повноважний представник третьої особи в судове засідання не з`явився, але до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю повноважного представника третьої особи. Крім того, у зазначеному клопотанні третя особа зазначає, що проти позову не заперечує, по суті справи пояснень не має.

В судовому засіданні 03.07.12р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та повноважних представників сторін, господарський суд, -

04.07.01р. відповідач-1 прийняв рішення № 243 щодо надання відповідачу-2 в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки земельну ділянку прибережної захисної смуги земель водного фонду навколо ставка біля с. Петрівка на території Томаківської селищної ради, загальною площею 12,9 га для рибогосподарських потреб (а.с. 22).

На підставі вищезазначеного рішення, між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір на право тимчасового користування землею № 6 (далі - Договір на право тимчасового користування землею) від 09.07.01р. (а.с.23-24), який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 09.07.01р. за № 6 Томаківською селищною радою Томаківського району Дніпропетровської області.

Як зазначає прокурор, після набрання законної сили Земельним кодексом України (2768-14) від 25.10.01р. включно на Томаківську районну державну адміністрацію, тобто на позивача, було покладено повноваження щодо розпорядження землями Томаківського району, які знаходяться за межами населених пунктів та отримання плати за користування землею.

Отже, як вважає прокурор, позивач є розпорядником земельної ділянки загальною площею 12,9 га із земель водного фонду навколо ставка біля с. Петрівка на території Томаківської селищної ради, переданої за договором на право тимчасового користування землею, але оскільки не є стороною вказаного договору немає повноважень на укладання, зокрема додаткової угоди до вказаного договору про індексацію орендної плати за землю та позбавлений права отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою державної власності. З іншого боку відповідач-1, який є стороною у договорі на право тимчасового користування землею немає повноважень розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, зокрема на укладання додаткової угоди до вказаного договору про індексацію орендної плати за землю.

Прокурор зазначає про те, що відповідачем-2 спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, оскільки за інформацією Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Дніпропетровській області від 30.03.12р. за № 324 (а.с.25) відповідач-2 не має НБО та режиму СТРГ, рибогосподарську діяльність з Держрибохороною у Дніпропетровській області не погоджував, промислові документи не реєстрував, ліміти на вилов риби на 2011 рік не встановлював, місця для здійснення любительського рибальства не визначав.

Прокурор вважає, що наявність договору на право тимчасового користування землею № 6 від 09.07.01р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, унеможливлює отримання плати за користування земельною ділянкою, загальною площею 12,9 га, із земель водного фонду навколо ставка біля с. Петрівка на території Томаківської селищної ради, а тому рішення Томаківської районної ради Дніпропетровської області 17 сесії ХХІІІ скликання № 243 від 04.07.2001р. "Про надання земель водного фонду для рибогосподарських потреб селянському (фермерському) господарству "ОСОБА_1." підлягає скасуванню; договорів на право тимчасового користування земельною ділянкою, укладеного між Томаківською районною радою та СФГ "ОСОБА_1." від 09.07.2001р., який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 09.07.2001р. за №6 Томаківською селищною радою Томаківського району Дніпропетровської області достроковому розірванню; а земельна ділянка площею 12,9 га на території Томаківської селищної ради Дніпропетровської області поверненню Томаківській районній державній адміністрації протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду.

Відповідач-1 позовні вимоги прокурора не визнає, виходячи з наступного.

Як зазначає відповідач-1, на момент укладання спірного договору діяв Земельний кодекс України від 18.12.1990р (561-12) . № 561-ХІІ, який втратив чинність 01.01.2002р. Відповідно до вимог ст. ст. 3, 4, 7, 11, 19, 79 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. № 561-ХІІ, відповідач-1 діяв в межах своєї компетенції та згідно діючому на той час чинному законодавству України.

Крім того, як зазначає відповідач-1, спірний договір укладено строком на 24 роки і закінчує свою дію у 2025 році, а враховуючи п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25.10.11р., громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Таким чином, відповідач-1 вважає, що повноваження позивача на спірний договір не розповсюджуються та інтереси позивача не порушено.

Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що на момент укладання спірного договору діяла стаття 14 Закону України "Про оренду землі" де істотними умовами договору оренди земельної ділянки були: орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду). Тому, відповідач-1 вважає, що при укладанні спірного договору не було порушено законодавство про оренду та плату за землю.

Крім того, в п. 2 спірного договору чітко визначено, що плата за землю вноситься відповідачем-2 щорічно у вигляді земельного податку у розмірі 365,68 грн. із розрахунку 0,3% від грошової оцінки площі ріллі по Дніпропетровській області (9449грн/га) і уточнюється при індексації грошової оцінки земель та зараховується на рахунки Томаківської селищної ради, рівними частками не пізніше 15 серпня і 15 листопада.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 вважає, що рішення відповідача-1 № 243 від 04.07.01р. та договір на право тимчасового користування землею від 09.07.01р. за № 6 є законними, у зв'язку з чим вимоги прокурора підлягають залишенню без задоволення.

Відповідач-2 також позовні вимоги прокурора не визнає та вважає, що вони є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідач-2 вважає, що відповідач-1 при передачі земельної ділянки у користування відповідачу-2 на підставі свого рішення № 243 від 04.07.01р. діяв законно в рамках своєї компетенції, керуючись нормами діючого на той час законодавства України.

Як зазначає відповідач-2, новий Земельний кодекс України (2768-14) був прийнятий 25.10.11р. та вступив в дію з 01.01.12р., дію зазначеного кодексу в часі регулюють його Перехідні положення. Пункти 3 та 7 Перехідних положень вказують на те, що приймаючі новий Земельний кодекс України (2768-14) законодавець не надав йому зворотної сили, таким чином повноваження позивача на спірний договір не розповсюджуються.

Крім того, відповідач-2 зазначає про те, що на момент укладання спірного договору діяла стаття 14 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. № 161-XІV, пункт 3 якої встановлено однією із істотних умов оренду плату, а саме її розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляд. В п.2 спірного договору передбачені всі істотні умови, відповідно до норм чинного на той час законодавства України.

Також, відповідач-2 звертає увагу суду на те, що при укладанні спірного договору сторони передбачили індексацію орендної плати у вигляді індексації грошової оцінки землі, яку він сплачував з дотриманням всіх норм діючого законодавства України, про що свідчать бухгалтерські документи, які знаходять в матеріалах справи.

Позивач не є стороною спірного договору і не може бути нею згідно норм діючого законодавства, а тому, як вважає відповідач-2, у позивача не має права звертатися до суду з позовом про розірвання договору, а також не має підстав для звернення до суду, оскільки відповідач-2 не порушує умови договору, не знищує та не пошкоджує об'єкт оренди, а навпаки здійснює діяльність, яка дозволяє обережно ставитися до об'єкта оренди та не пошкоджує природне середовище.

Відповідач-2 також стверджує, що відповідач-1 надав земельну ділянку відповідачу-2 на умовах тимчасового довгострокового користування для риборозведення, відповідно до вимог ст. 51 Водного кодексу. Крім того, як зазначає відповідач-2, його діяльність не носить підприємницького характеру, тому її фактично не можна віднести до діяльності, пов'язаної зі спеціальним водокористуванням для здійснення якої потрібні відповідні дозволи. Посилання прокурора на порушення відповідачем-2 умов Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів є не обґрунтованим, оскільки зазначена Інструкція не регулює правовий режим риборозведення на ставку.

Враховуючи вищевикладене, відповідач -2 вважає, що рішення відповідача-1 № 243 від 04.07.01р. та договір на право тимчасового користування землею від 09.07.01р. за № 6 є законними, у зв'язку з чим вимоги прокурора підлягають залишенню без задоволення.

Заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Предметом вищезазначеного спірного договору є земельна ділянка прибережної захисної смуги земель водного фонду навколо ставка біля с. Петрівка на території Томаківської селищної ради, загальною площею 12,9 га.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 12 Земельного кодексу України врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до їх числа належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; та інші.

У п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) зазначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Це положення Кодексу кореспондується з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 року № 280/97-ВР, згідно якому до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження про вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отже, Томаківська районна рада, тобто відповідач-1, приймаючи спірне рішення, мала право вирішувати зазначене у ньому питання, тобто діяла у межах наданих їй законом повноважень, а тому з цього приводу підстави для його скасування відсутні.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Правовідносини щодо оренди землі врегульовані спеціальним Законом України "Про оренду землі" від 06.10.98 року №161-ХІV (161-14) .

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" передбачені істотними умовами договору оренди земельної ділянки, а ст. 15 зазначеного Закону передбачений порядок укладення договору оренди землі.

Дослідивши спірний договір, суд вважає, що відповідач-1 та відповідач-2 укладаючи спірний договір, дотрималися приписів ст. 14 Закону України "Про оренду землі" щодо його форми та ст. 15 Закону України "Про оренду землі" щодо його змісту.

В силу приписів ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Сторони дотрималися даної вимоги Закону (161-14) .

Статтею 28 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених статтями 22, 23 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди земельної ділянки.

Крім того, статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, за змістом вищезазначених норм ініціатором розірвання договору може бути або відповідач-1 або відповідач-2. Судом встановлено, що жодна зі сторін спірного договору немає бажання розривати укладений договір, оскільки сторони належним чином виконують свої обов'язки по договору.

Крім того, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає те, що землекористувач не додержується цілей експлуатації наданої йому землі, які передбачені в рішенні відповідних державних органів про надання у користування земельної ділянки та зафіксовані у державному акті на право користування землею.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, пунктом 1.2 спірного договору визначено, що земельна ділянка надається відповідачу-2 на умовах довгострокового користування строком на 24 роки для риборозведення.

Прокурор вказує на те, що відповідач-2 порушив умову цільового використання орендованої земельної ділянки, оскільки відповідач-2 за інформацією Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Дніпропетровській області від 30.03.12р. за № 324 (а.с.25) не має НБО та режиму СТРГ, рибогосподарську діяльність з Держрибохороною у Дніпропетровській області не погоджував, промислові документи не реєстрував, ліміти на вилов риби на 2011 рік не встановлював, місця для здійснення любительського рибальства не визначав.

Однак, дана позиція прокурора не може бути взята судом до уваги, оскільки прокурором та поданими ним матеріалами не доведено факту порушення відповідачем-2 умов спірного договору та використання землі не за цільовим призначенням.

Крім того, п. 2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11р. за № 6 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі стаття 32 Закону України "Про оренду землі". Але, про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, наприклад, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією. Таким чином, підставою для розірвання договору є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не невикористання за цільовим призначенням.

Згідно з пунктом 3.1. наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 №110 (v0110489-07) "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 (963-2007-п) " підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього порушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Таким чином, вищевказаними документами може бути підтверджено факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, які прокурором не надані господарському суду в повному обсязі.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Водночас, відповідно до статей 32, 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, прокурором та позивачем не доведено наявність підстав і не надано належних доказів в обґрунтування позовних вимог, відтак, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 14 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 93 Земельним кодексом України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 року № 280/97-ВР, ст.ст. 12, 14, 15, 18, 28 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.98 року №161-ХІV, п. 2.21 постанови Пленума Вищого господарського суду України від 17.05.11р. за № 6 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32- 34, 43- 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -