815/4906/14 Про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення - 27.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житло-2007" до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житло-2007" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. від 25 лютого 2015 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житло-2007" (надалі по тексту - позивач або ОСББ "житло-2007") звернулось до суду з позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області (надалі по тексту - відповідач або Реєстраційна служба ОМУЮ Одеської області) про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 130 кв.м., що зареєстровано за ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на балансі ОСББ "Житло-2007" перебуває будинок АДРЕСА_1, у тому числі приміщення технічного поверху площею 777,0 кв.м., яке є спільною власністю всіх співвласників будинку. В одному з нежитлових приміщень, що складається з двох приміщень, загальною площею 130,0 кв.м. (частина технічного поверху), проводить ремонтні роботи ОСОБА_2 При встановленні обставин володіння даним приміщенням було з'ясовано, що ОСОБА_2 має право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1. Право власності на дане приміщення ОСОБА_2 набула на підставі свідоцтва про право власності від 26.03.2013 року, що видане та зареєстроване Реєстраційною службою ОМУЮ Одеської області. Позивач вважає, що реєстрація права власності на зазначене нежитлове приміщення за ОСОБА_2 є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки така реєстрація вчинена з порушенням норм чинного законодавства. Порушення вимог діючого законодавства при здійсненні вищезазначеної реєстрації полягає в тому, що право власності було зареєстровано за відсутності підстав для проведення даної реєстраційної дії (необхідного переліку документів, які вимагаються законодавством).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену Реєстраційною службою Одеського МУЮ, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 130 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 при зверненні до Реєстраційної служби Одеського МУЮ із заявою щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення, не було подано переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об'єкта будівництва - будинку АДРЕСА_1 Спірне приміщення відноситься до категорії допоміжних приміщень, що відповідає положенням Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та наказу Держжитлокомунгоспу України від 5 квітня 1996 року № 28/389. Даними нормативними актами встановлено, що до допоміжних приміщень відносяться, зокрема, сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, підвали, сараї, кладові, горища, колясочні. сміттєкамери, машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші приміщення. Надані на підтвердження своєї позиції третьою особою докази, а саме: договір інвестування, квитанція про сплату інвестиційного паю, рахунки - фактури та квитанції про сплату комунальних платежів жодним чином не спростовують відсутність підстав для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 Судом зроблено висновок, що право власності було зареєстровано за відсутності підстав для проведення даної реєстраційної дії (необхідного переліку документів, які вимагаються законодавством).

3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Житло-2007" у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 разом із заявою було надано до Реєстраційної служби Одеського МУЮ усі передбачені чинним на момент виникнення спірних правовідносин Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень документи, які необхідні для державної реєстрації права власності на нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, що виключає можливість задоволення вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на балансі ОСББ "Житло-2007" перебуває будинок АДРЕСА_1, у тому числі приміщення технічного поверху площею 777,0 кв.м., яке є спільною власністю усіх співвласників будинку, що підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 07.05.2009 року, з якого вбачається, що 07.05.2009 року зазначений житловий будинок з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом був переданий з балансу забудовника на баланс ОСББ "Житло-2007".

В даному будинку над верхнім одинадцятим поверхом квартир знаходяться також й нежитлові приміщення технічного поверху, якими проходять загально будинкові мережі та системи (опалення, водопостачання, електропостачання).

На одне з таких нежитлових приміщень, що складається з двох приміщень, загальною площею 130,0 кв.м. (частина технічного поверху) за № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 набула право власності ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером: 1615657 від 26.03.2013 року, виданим Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеській області.

6. Позивач, вважаючи реєстрацію відповідачем права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 незаконною та такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з даними позовом, вимагаючи її скасування.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційна скарга обґрунтована тим, що приміщення № НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 належить на праві сумісної власності власникам квартир будинку АДРЕСА_1. Спірне приміщення відноситься до категорії допоміжних приміщень, що відповідає положенням Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та наказу Держжитлокомунгоспу України від 5 квітня 1996 року № 28/389. У відповідача були відсутні правові підстави для здійснення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 Під час вчинення реєстраційних дій відповідачем порушено пункти 1, 2 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

8. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, заперечень на касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житло-2007" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року не подали.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

10. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановлений законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

11. Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

12. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

13. Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

14. За правилами частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

15. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

16. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції).

17. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і виникнення якого пов'язане з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

18. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

19. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

20. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

21. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

22. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції, чинній на час звернення з позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

23. Положеннями частини першої статті 19 чинного ЦПК України (1618-15) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

24. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з тих підстав, що реєстрацією права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 130 кв.м., за ОСОБА_2 порушено права співвласників багатоквартирного будинку, оскільки спірні нежитлові приміщення багатоквартирного будинку відносяться до допоміжних приміщень і приміщень загального користування, а тому є спільним майном всіх власників квартир зазначеного будинку.

25. Відповідно до змісту статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

26. З проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно законодавець пов'язував офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону № 1952-IV).

27. Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI "Про адміністративні послуги" надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (222-19) . До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

28. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії державного реєстратора з надання адміністративних послуг ОСОБА_2, а результат таких послуг - державна реєстрація права приватної власності на нежитлове приміщення нежитлове приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 130 кв.м. за ОСОБА_2, якою підтверджується певний юридичний статус об'єктів нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

29. Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 826/12559/16 (провадження № 11-511апп18).

30. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

31. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

32. Відповідно до частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу.