812/258/17 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення строків поданя звітності - 14.11.2018 Прийняття

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області) про скасування наказу № 106 від 18 червня 2017 року, яким прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відношенні ОСОБА_1, громадянина Королівства Йорданія, продовження довідки про звернення за захистом в Україні № 004327 та повернення вилученого паспорту на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2.

2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 03 листопада 2014 року йому - громадянину Королівства Йорданія, було надано довідку про звернення за захистом в Україні № 004327, яка є підставою законного перебування в Україні та яка неодноразово продовжувалась відділом по роботі з біженцями ГУ ДМС України в Одеській області, а саме: 03 січня 2015 року, 03 лютого 2015 року, 03 березня 2015 року, 03 квітня 2015 року, 03 травня 2015 року.

2.1. Позивач вказує, що 26 грудня 2014 року він зареєстрований за місцем перебування в АДРЕСА_1. Крім того 25 квітня 2014 року органом Міністерства доходів та зборів України в Донецької області позивачу присвоєно номер платника податків - НОМЕР_1.

2.2. Позивач стверджує, що 01 червня 2017 року ГУ ДМС України в Одеській області, з порушенням вимог чинного законодавства було вилучено оригінал паспорту на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 без чіткого оголошення причин таких дій.

2.3. Позивач вказує, що є громадянином Королівства Йорданія, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки йому загрожує смертна кара по закону Шаріату (Корану) у зв'язку з тим, що його сім'я не належить до корінного бедуїнського населення Йорданії. Позивач, не будучи бедуїном, спробував одружитись на дівчині із багатого клану ОСОБА_2. Члени роду ОСОБА_2 вважають, що він збезчестив їх родину, оскільки таємно зустрічався із ОСОБА_2, порушив обряд заручин, з'явившись до нього лише з батьками, а не з всією родиною. До позивача приходили листи з обіцянкою смертної кари, якщо від не залишить у спокої дівчину з роду ОСОБА_2. Під час перебування в Україні позивачу повідомили, що якщо він повернеться, то його очікує смертна кара по кровному закону клану ОСОБА_2. Тому через очевидну небезпеку його життю у передбаченому порядку він звернувся до органів міграційної служби з метою отримання статусу біженця.

2.4. Однак, 27 червня 2017 року без жодних пояснень та можливості надати можливість відстояти свої права, позивачу було вручено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08 червня 2017 року.

2.5. Вважаючи наказ № 106 від 18 червня 2017 року, яким прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Хашимітського королівства Йорданія, уродженець м. Дамаск, Сирія, проживав за адресою: АДРЕСА_2; за національністю - араб, за віросповіданням - іслам, мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, володіє англійською, російською мовами. Проживав в Хашимітському королівстві Йорданія до 26 січня 2013 року.

4. 26 січня 2013 року позивач вибув з Хашимітського королівства Йорданія авіарейсом Амман (Хашимітське королівство Йорданія) - Стамбул (Республіка Туреччина) - Київ (Україна). На території м. Стамбул (Республіка Туреччина) перебував транзитом. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_2, виданого 12 лютого 2009 року, дійсного до 11 лютого 2014 року, та одноразової візи типу С номер Y06390417, дійсної на період з 26 січня 2013 року - 02 лютого 2013 року. Місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт "Бориспіль".

4. 24 квітня 2013 року позивач вперше звернувся до ГУ ДМС України в Донецькій області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій вказав власне ім'я як ОСОБА_1. В обґрунтування причини звернення зазначив, що закохався у дівчину із впливової сім'ї (ОСОБА_2) і коли вони про це дізнались, то почали йому погрожувати вбивством, якщо не припинить відносин з нею, оскільки для них велика ганьба, що позивач сирійського походження та не має бедуїнських коренів. Зазначав, що не має нікого, хто б його захистив та що не може повернутись у країну його походження Сирію через громадянську війну.

5. За результатами розгляду документів 02 серпня 2013 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 462-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. 23 серпня 2013 року позивач одружився з громадянкою України ОСОБА_3.

7. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 (ОСОБА_1) задоволено частково, скасовано рішення ДМС України № 462-13 від 02 серпня 2013 року та зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву позивача.

8. За результатами повторного розгляду заяви ДМС України прийнято рішення № 80-14 від 28 лютого 2014 року, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 14 березня 2014 року було надіслано повідомлення.

9. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_1 (ОСОБА_1) задоволено, скасовано рішення ДМС України № 80-14 від 28 лютого 2014 року та зобов'язано ДМС України прийняти рішення відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

9.1. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 (ОСОБА_1) відмовлено.

9.2. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

10. 01 червня 2017 року позивач повторно звернувся до ГУ ДФС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив власне ім'я як ОСОБА_1. В обґрунтування заяви зазначив, що не може повернутись в Йорданію, де йому загрожує смертна кара по закону Шаріату (Корану), оскільки його сім'я не належить до корінного бедуїнського населення Йорданії. Позивач, не будучи бедуїном, спробував одружитись на дівчині із багатого клану ОСОБА_2. Члени роду ОСОБА_2 вважають, що від збезчестив їх родину, оскільки таємно зустрічався із ОСОБА_2 та порушив обряд заручин, з'явившись на них лише з батьками, а не з усією родиною. До позивача приходили листи з обіцянкою смертної кари, якщо він не залишить у спокої дівчину з роду ОСОБА_2. Під час перебування в Україні позивачу повідомили, що у разі якщо він повернеться, то його очікує смертна кара по кровному закону клану ОСОБА_2.

11. За результатами розгляду наведеної заяви ГУ ДМС України в Одеській області видано наказ від 08 червня 2017 року № 106 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу, у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року, в позові відмовлено.

13. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного наказу, прийнятого внаслідок всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з урахуванням відсутності переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення до країни походження. Крім того, судом першої інстанції враховано, що позивач, звертаючись повторно із заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, не зазначив про будь-які зміни умов відносно нього, за якими надається статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а тому відповідачем цілком правомірно було прийнято оскаржуване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Зазначена позиція підтримана Одеським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

15. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

16. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ДМС України в Одеській області під час прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не наведено жодної конкретної підстави на користь обґрунтування своєї позиції. Крім того, відповідачем з порушенням вимог законодавства було вилучено оригінал паспорту позивача без чіткого оголошення причин таких дій.

17. Водночас представник ДМС України в Одеській області у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

23. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

24. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

25. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

26. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

27. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

28. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

31. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

32. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

33. При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

34. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

35. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (z1146-11) , інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

36. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

37. З матеріалів справи вбачається, що 26 січня 2013 року позивач вибув з країни походження авіарейсом Амман (Хашимітське королівство Йорданія) - Стамбул (Республіка Туреччина) - Київ (Україна). На території м. Стамбул (Республіка Туреччина) перебував транзитом. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_2, виданого 12 лютого 2009 року, дійсного до 11 лютого 2014 року, та одноразової візи типу С номер Y06390417, дійсної на період з 26 січня 2013 року до 02 лютого 2013 року. Місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт "Бориспіль".

38. Так, після закінчення строку легального перебування в Україні, а саме після закінчення строку дії одноразової візи типу С номер Y06390417, ОСОБА_1 із зволіканнями 24 квітня 2013 року звернувся за захистом до органів міграційної служби, через небажання добровільного повернення в країну походження, чим порушив приписи частини першої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в якій обумовлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою та яка потребує додаткового захисту, перетнула Державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. За результатами розгляду наведеної заяви позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таке рішення ДМС України визнано правомірним згідно з постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року залишена без змін.

40. З матеріалів справи вбачається, що позивач 23 серпня 2013 року одружився з громадянкою України ОСОБА_3 та 01 червня 2017 року повторно звернувся до ГУ ДФС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої відповідачем видано оскаржуваний наказ від 08 червня 2017 року № 106 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу, у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

41. В своїй заяві від 01 червня 2017 року позивач вказав, що на його адресу надходили листи з погрозами від членів родини бедуїнів, однак, з проведеної співбесіди від 08 червня 2017 року він зазначає, що з погрозами йому дзвонили на мобільний телефон особи та двічі приходили за місцем роботи, після чого він був звільнений. У відповідності до співбесіди від 23 травня 2013 року позивачу погрожували невстановлені особи, однак під час анкетування від 06 червня 2017 року, вже зазначає, що погрози особі надходили від представників служби безпеки Йорданії, які наполягали на тому, щоб заявник назавжди залишив територію країни громадянської належності, що, в свою чергу, суперечить даним з протоколу співбесіди від 17 червня 2013 року, де позивач вказує, що вимогою осіб, які йому погрожували, був переїзд саме з Амману, а не з Йорданії. Також, в протоколі співбесіди від 23 травня 2015 року зазначено, що основною причиною того, що до іншого міста Йорданії позивач не переїхав було те, що всі його родичі проживали в столиці країни. З наданих позивачем даних під час анкетування від 06 червня 2017 року вбачається, що проблеми в нього на Батьківщині почались через його небажання одружуватись на дівчині з родини ОСОБА_2, однак відповідно до співбесіди від 26 квітня 2013 року, він зазначив, що погрози почали надходити внаслідок порушення ним та його батьками йорданської традиції заручин. Також, зазначено, що після початку так званого конфлікту між позивачем та вищезгаданою родиною бедуїнів, він протягом більш ніж 3 місяці проживав в Аммані, де жодних переслідувань не зазнавав (арк. 5 співбесіди від 08 червня 2017 року). Крім того, всі родичі шукача захисту (батько, матір, дві сестри, два брати) залишились проживати на Батьківщині,в місті Амман, жодних утисків не зазнавали, зі його слів, ситуація в місті є стабільною (арк. 3,4 співбесіди від 08 червня 2017 року).

42. З матеріалів справи вбачається, що позивач тривалий час (більше двох років) перебував у категорії нелегального мігранта на території України, у зв'язку з чим на нього було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 203 КУпАП (з 03 квітня 2015 року до моменту звернення за міжнародним захистом).

43. Враховуючи наведене, дає підстави для висновку, що зволікання зі зверненням за захистом свідчить про незацікавленість особи в питанні отримання міжнародної форми захисту, а наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

44. Крім того, слід зауважити, що заява від 01 червня 2017 року подана особою, якій вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" згідно із заявою-анкетою від 24 квітня 2013 року № 2013DN0015, а умови, викладені ОСОБА_1 у вказаних заявах є ідентичними.

45. За змістом статті 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту" від 26 червня 2013 року № 2013/32/EU з метою прийняття рішення про прийнятність розгляду заяви про надання міжнародного захисту відповідно до статті 33 (2) (г), повторну заяву про надання міжнародного захисту має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей або висновків, які виникли або були подані заявником щодо того, чи може він/вона кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС. Якщо після попереднього вивчення, зазначеного в пункті 2 цієї статті, виникнуть чи заявником будуть представлені нові відомості або висновки, які значно підвищують ймовірність того, що заявник може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається далі відповідно до II глави. Держави-члени можуть встановлювати додаткові причини для розгляду повторної заяви. Держави-члени можуть прийняти рішення про подальший розгляд заяви, тільки якщо цей заявник не з власної вини був не в змозі обґрунтувати обставини, описані в параграфах 2 і 3 цієї статті, в ході проведення попередньої процедури, зокрема, здійснюючи своє право на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 46.

46. Також, згідно з пунктом 2.2 розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (z1146-11) , рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

47. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що однією з підстав для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наявність чинного рішення про відмову у визнанні особи, що звернулась за захистом, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

48. Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

49. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни добровільно з метою покращення рівня життєвих умов.

50. Разом з цим слід зазначити про відсутність фактів, які б підтверджували про можливість застосування до позивача смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, або ж серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.

51. Щодо вимог позивача в частині продовження довідки про звернення за захистом в Україні № 004327 та про повернення вилученого паспорту на ім'я ОСОБА_1, слід зазначити, що 01 червня 2016 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області під розписку отримано на зберігання паспортний документ ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та видано довідку про звернення за захистом в Україні № 007917, термін дії якої продовжено до 04 жовтня 2017 року, що в свою чергу, відповідає приписам статей 7, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

52. Таким чином, твердження позивача про порушення ГУ ДМС України в Одеській області вимог чинного законодавства стосовно вилучення паспорту ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки документ, що посвідчує особу позивача було отримано ГУ ДМС України в Одеській області разом із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, встановленому Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

53. Натомість, позивачу було видано довідку про звернення за захистом в Україні № 007917, термін дії вказаної довідки підлягає продовженню лише у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що насамперед, відповідає вимогам частин третьої статті 12 Закону Украхни "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

54. При цьому як встановлено у частині восьмій статті 12 вказаного Закону лише у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або якщо суд прийняв позитивне рішення за скаргою заявника, протягом семи робочих днів з дня отримання такого рішення приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.