12/113 Про визнання частково недійсним іпотечного договору - 18.10.2010 Прийняття

Приватне підприємство "Будівельна компанія "Левша" звернулось до господарського суду з позовною заявою, яка містить вимоги про визнання частково недійсним іпотечного договору від 31.08.2007, укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 2734, а саме: визнати недійсним пункт 21 договору в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву № В-12/113 від 21.09.2010 року, за змістом якого позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на їх безпідставність.

11.10.2010 року позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі № 12/113 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 12/140 про визнання недійсним кредитного договору № 90 від 24.07.207 року, з урахуванням змін до нього, внесених додатковою угодою від 31.12.2008 року та визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008 року.

Відповідачем подано запречення № 1-12/113 від 18.10.2010 року на клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 12/113 з тих мотивів, що справи № 12/113 та № 12/140 взаємно не пов'язані, а можливе задоволення позову у справі № 12/140 не виключатиме повністю або частково задоволення позову у справі № 12/113.

Також відповідачем подані клопотання № 2-12/113 від 18.10.2010 року про колегіальний розгляд справи № 12/113, № 3-12/113 від 18.10.2010 року про об'єднання для спільного розгляду і вирішення справи № 5/53 і справи № 12/113, № 4-12/113 від 18.10.2010 року про залишення позову без розгляду у справі № 12/113.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача не визнав.

В судовому засіданні оголошувались перерви відповідно 23.09.2010 року до 15:30 год 30.09.2010 року, до 11:00 год 12.10.2010 року, 12 год 18.10.2010 року в порядку, визначеному ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 18.10.2010 року проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та оцінивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши усі обставини справи, оцінивши подані сторонами докази, господарський суд

На виконання кредитного договору № 90 від 24.07.2007 (далі за текстом - Кредитний договір), укладеного між ПриватБанком в особі директора Кіровоградської філії закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі за текстом - Банк) та приватним підприємством "Будівельна компанія "Левша", 31.08.2007 між приватним підприємством "Будівельна компанія "Левша" (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір (далі за текстом - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору (п.п. 1, 2) іпотекодавець зобов'язався перед іпотекодержателем (Банком) надати в іпотеку нерухоме майно, зазначене в п. 7 Договору в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Пунктом 20.1 Договору сторони визначили, що іпотекодавець зобов'язується в день укладення цього договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість, зазначену в п. 12 Договору, на користь іпотекодержателя від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, пожежі, стихійних явищ (лих), техногенних аварій, протиправних дій третіх осіб, а також надати в цей термін іпотекодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування іпотекодавець зобов'язаний продовжити строк його дії у встановленому законом порядку та надати іпотекодержателю докази цього та сплати страхового платежу. До повного виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором іпотекодавець зобов'язується не призначати будь-яку іншу особу вигодонабувачем за договором страхування предмету іпотеки.

За змістом пункту 21 Договору сторони погодили, що у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 20.1, 20.4, 20.7, 20.8 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30 % від вартості Предмету іпотеки, яка зазначена в п. 12 цього Договору.

Як на підставу визнання недійсним зазначеного пункту Договору в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору позивач у справі посилається на ту обставину, що у відповідності до статті 12 Закону України "Про іпотеку" № 898-ІV від 05.06.2003 у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку", або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Як стверджує позивач, дана норма цивільного законодавства не надає іпотекодержателю у разі порушення іпотекодавцем зобов'язання щодо страхування предмету іпотеки застосувати до останнього будь-який штраф.

Відтак, позивач, з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, просить суд визнати недійсним пункт 21 Договору в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору.

За змістом поданого відповідачем відзиву на позовну заяву № В-12/113 від 21.09.2010 публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" заперечує проти визнання недійсним пункту 21 Договору в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору, посилаючись при цьому на той факт, що позивачем при зверненні до господарського суду у позовній заяві не зазначено нормативно-правовий акт, якому суперечить пункт 21 іпотечного договору від 31.08.2007 та зазначаючи, що зміст вказаного пункту Договору відповідає вимогам як Закону України "Про іпотеку" (898-15) , так і вимогам Господарського та Цивільного кодексів України (435-15) .

Окрім того, відповідач у поданому відзиві звертає увагу суду на ту обставину, що даний позов позивач повинен був пред'явити до господарського суду Дніпропетровської області, оскільки місцезнаходженням відповідача є: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Набережна Перемоги, 50.

Дана позиція відповідача спростовується правилами частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Відтак, враховуючи зміст іпотечного договору, позивачем правомірно заявлено позов до господарського суду Кіровоградської області.

Господарський суд не вбачає підстав для задоволення поданого позову в силу наступного.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до правил статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Позивачем при поданні позову не вказано, а господарським судом в ході розгляду даної справи не встановлено жодної з визначених вказаними вище нормами права підстав для визнання недійсним пункту 21 укладеного між сторонами у справі іпотечного договору від 31.08.2007 в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору.

Посилання позивача на той факт, що стаття 12 Закону України "Про іпотеку" не надає Банку як іпотекодержателю права застосовувати до іпотекодавця будь-який штраф спростовується наступним.

Стаття 1 Господарського кодексу України встановлює, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 217 Господарського кодексу України встановлено у сфері господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зокрема, юридичні особи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, приписи Господарського кодексу України (436-15) не містять обмежень щодо встановлення штрафних санкцій у господарських відносинах та передбачають можливість встановлення їх розміру сторонами у договорі, крім випадків, коли такий розмір встановлено законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За вказаною нормою Цивільного кодексу України (435-15) кваліфікуючими ознаками штрафу є, зокрема, можливість встановлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання.

З наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексів України (435-15) вбачається, що законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати штрафу за порушення зобов'язання, як і не прив'язує штраф до конкретного виду правовідносин.

Згідно положень частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, частини 3 статті 6, статті 627 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору та визначені його умов, крім випадків, коли не допускається відступлення в силу закону.

Поміж тим, стаття 12 Закону України "Про іпотеку", на зміст якої посилається позивач, не містить обмеження щодо можливості сторін іпотечного договору передбачити застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за таким договором.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, позивачем вимоги даної процесуальної норми не дотримано та не доведено в установленому порядку наявності підстав для визнання недійсним пункту 21 іпотечного договору в частині застосування штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 20.1 вказаного договору.

З огляду на зазначені обставини господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Клопотання позивача від 11.10.1020 року про зупинення провадження у справі № 12/113 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 12/140 про визнання недійсним кредитного договору № 90 від 24.07.207 року, з урахуванням змін до нього, внесених додатковою угодою від 31.12.2008 року та визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008 року не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Справи № 12/113 та № 12/140 дійсно пов'язані між собою, але це не позбавляє суд можливості розглянути справу № 12/113 та надати юридичну оцінку окремому пункту договору іпотеки, що є предметом спору у справі № 12/113.

Клопотання відповідача № 2-12/113 від 18.10.2010 року про колегіальний розгляд справи № 12/113 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Склад суду при порушенні провадження у справі був визначений відповідно до норм ст.ст. 2-1, 4- 6 ГПК України у складі одного судді. Призначення колегіального розгляду справи у останній день двомісячного строку, передбаченого ст. 69 ГПК України враховуючи, що справа не являється складною, а новому складу суду необідний був додатковий час для вивчення матеріалів справи, унеможливило б розгляд справи по суті у строки, передбачені ст. 69 ГПК України.

Клопотання відповідача № 3-12/113 від 18.10.2010 року про об'єднання для спільного розгляду і вирішення справи № 5/53 і справи № 12/113 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Предметом спору по справі № 12/113 є визнання частково недійсним іпотечного договору, а предметом спору по справі № 5/53, як вбачається з поданої відповідачем до матеріалів справи ухвали про порушення провадження у справі № 5/53, є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення 1 664 469 грн. 90 коп. штрафу. Наведене свідчить, що вимоги по справі № 12/113 та по справі № 5/53 не являються однорідними, що унеможливлює їх спільний розгляд.

Клопотання відповідача № 4-12/113 від 18.10.2010 року про залишення позову без розгляду у справі № 12/113 з посиланням на норми ч. 2 ст. 35, ч.2 ст. 81 ГПК України не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вищенаведене клопотання відповідача про об'єднання справ № 12/113 та № 5/53 та клопотання про залишення позову без розгляду по справі № 12/113 суперечать одне одному.

Крім того, відповідач довільно тлумачить норми ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Сторонами не подано даказів існування закінчених розглядом справ з винесенням рішень, зокрема по справі № 5/53, на яку посилається відповідач.

Господарський суд при розгляді даного клопотання також враховує, що предметом спору по справі № 12/113 є визнання частково недійсним іпотечного договору, а предметом спору по справі № 5/53, як вбачається з поданої відповідачем до матеріалів справи ухвали про порушення провадження у справі № 5/53, є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення 1 664 469 грн. 90 коп. штрафу. Наведене свідчить, що вимоги по справі № 12/113 та по справі № 5/53 не являються однаковими, що унеможливлює припинення провадження у справі, з підстав, зазначених відповідачем у клопотанні № 4-12/113 від 18.10.2010 року.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 85 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.