825/334/16 Про скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки шляхом зобов'язання державного реєстратора скасувати реєстрацію земельної ділянки за зазначеним кадастровим номером - 09.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру в Чернігівському районі Чернігівської області, треті особи: Чернігівська міська рада, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (у складі судді Бородавкіної С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 17.02.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області та з урахув анням уточнених позовних вимог, просив скасувати рішення про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 шляхом зобов'язання державного реєстратора скасувати реєстрацію земельної ділянки за цим кадастровим номером.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 відбулась із порушенням вимог земельного законодавства, оскільки із ним, як суміжним землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Чернігові, її меж не погоджували. Крім того, після звернення ОСОБА_4 до відповідача із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки пройшло більше року, а речове право не зареєстроване, що є порушенням приписів п.п. 2 п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру та підставою для скасування державної реєстрації.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано державного реєстратора Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки від 19.05.2015 за кадастровим номером НОМЕР_2.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що речове право на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 не зареєстровано протягом року, що є порушенням ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Не погоджуючись з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року третя особа ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки може відбутись лише за наявності вини заявника у відсутності реєстрації речових прав на земельну ділянку протягом року з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. Однак, такої вини судами попередніх інстанцій встановлено не було, оскільки її батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а можливість користуватися його майновими правами, зокрема, щодо продовження оформлення документів для передачі земельної ділянки у приватну власність, вона отримала лише після спливу шестимісячного строку з дня смерті батька.

Касаційна скарга подана 08 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 825/334/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 825/334/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 листопада 2018 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те що, відповідно до договору купівлі-продажу від 31 липня 1979 року № 1-6344 ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 будинок з належними до нього надвірними будівлями, розташований у м. Чернігові, АДРЕСА_2 на земельній ділянці розміром 1000 кв.м.

Рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року у справі № 6-27489св12 та від 20 листопада 2013 року у справі № 6-27479св13 встановлено, що ОСОБА_2, придбавши нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 1000 кв.м., набув право користування і на цю земельну ділянку.

Позивач звернувся до управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Чернігові в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 1000 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Чернігівської міської ради (п'ятдесят друга сесія шостого скликання) від 28 серпня 2015 року ОСОБА_2 було відмовлено у наданні вищевказаного дозволу.

З листа управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 09 вересня 2015 року № 5235 вбачається, що причиною відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації на земельну ділянку площею 1000 га став витяг з Державного земельного кадастру № НВ-7401977042015 про земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Чернігові площею 0,0488 га виданий ОСОБА_4

БПП "Позитив" 12 вересня 2015 року листом № 211 повідомило позивача, що на його замовлення фахівцями цього підприємства складено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) площею 0,0774 га по АДРЕСА_1 в м. Чернігові. Однак, під час попередньої перевірки електронного документу (файлу обміну) була виявлена накладка з уже зареєстрованою (сформованою) земельною ділянкою із кадастровим номером НОМЕР_1, тому в реєстрації земельної ділянки, на підставі цього електронного документу, було відмовлено.

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19 травня 2015 року управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради було здійснено реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,0488 га, на ім'я ОСОБА_4 (брат позивача).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року відповідають не повністю, а викладені в касаційній скарзі вимоги скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

На підставі аналізу наведених правових норм, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У справі, яка розглядається, позивач ОСОБА_2 мотивував вимоги своєї позовної заяви тим, що державним кадастровим реєстратором, на підставі заяви ОСОБА_4 та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, 19.05.2015 була зареєстрована земельна ділянка за адресою: м. Чернігів, АДРЕСА_1 "а" із присвоєнням їй кадастрового номеру НОМЕР_1.

Однак, позивач наголошує на тому, що на частині цієї земельної ділянки розташоване нерухоме майно, житловий будинок, що має адресу: м. Чернігів, АДРЕСА_1 і належить йому на праві приватної власності. У зв'язку із реєстрацією земельної ділянки з вищевказаним кадастровим номером, позивач не має змоги розробити технічну документацію із землеустрою та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м.

Позивач стверджує, що оскаржувані дії відповідача щодо державної реєстрації земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера НОМЕР_2 вчинені з порушенням вимог чинного законодавства, порушують його права та законні інтереси.

Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, а саме між позивачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3, яка є спадкоємицею померлого ОСОБА_4 і за заявою якого і було проведено оскаржувану державну реєстрацію земельної ділянки. Отже, у межах розгляду справи в порядку цивільного провадження можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з державною реєстрацією земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера.

Отже, суди попередніх інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки у цих спірних правовідносинах існує спір про право щодо суміжного землекористування.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні правовідносини мають приватноправовий характер, оскільки позивач звернувся за захистом майнового права на земельну ділянку, на якій розташований належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна. Отже, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає, що вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру в Чернігівському районі Чернігівської області треті особи: Чернігівська міська рада, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії закрити.