За позовом - Спільного українсько-німецьке підприємства "Марком" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ

до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт", м. Сімферополь

про стягнення 8415,36грн.

Суддя Чумаченко С.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача – ОСОБА_1. по довіреності від 01.01.11р.

Суть спору: Позивач – Спільне українсько-німецьке підприємства "Марком" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт" просить суд стягнути з останнього заборгованість у розмірі 8415,36грн.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, просить суд при розгляді справи 5002-8/481-2011 застосувати строк позовної давності.

Справа слуханням відкладалась в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд

Спільне українсько-німецьке підприємство "Марком" поставило ТОВ "Фоззі-Порт" товар на загальну суму 146102,90 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

В подальшому, ТОВ "Фоззі-Порт" повернув Позивачу Товар на загальну суму 36553,99грн, що підтверджується накладними на повернення товару.

Згідно довідки ВАТ ВіЕйБі Банк вих. № 09/5-2429 від 10 березня 2010 року відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар в розмірі 101133,5грн.

Таким чином, заборгованість ТОВ "Фоззі-порт" перед СУНП "Марком" за поставлений товар становить 8415,36грн.

02 квітня 2010 року СП "Марком" направило ТОВ "Фоззі-порт" лист вих. 93/03 від 26 березня 2010 року з вимогою протягом 7 (семи) календарних днів оплатити вартість поставленого товару в розмірі 8415,36грн.

ТОВ "Фоззі-порт" отримало вказаний лист 06 квітня 2010 року, однак на даний момент не оплатило вартість поставленого товару, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступними підставами.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст. 218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, тому спірні відносини регулюються згідно до ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 8415,36грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Спільне українсько-німецьке підприємство "Марком" поставило ТОВ "Фоззі-Порт" товар на загальну суму 146102,90 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

Розглянувши спірні правовідносини сторін по справі, суд вважає, що дії позивача та відповідача по справі свідчать про волевиявлення сторін до вчинення правочину поставки продукції.

Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Натомість, в даному випадку, як встановлено судом першої інстанції, строк (термін) виконання відповідачем грошового обов’язку на користь позивача у справі, з огляду на характер зобов’язань, що виникли між сторонами з приводу поставки, не уявляється можливим, оскільки між сторонами відсутні будь-які письмові угоди щодо визначення умов оплати поставленого товару.

Положення ч. 2 ст. 530 ЦК України зазначають, що у випадку, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, момент виникнення у позивача права вимоги оплатити вартість поставленого товару та відповідно кореспондуючого з ним обов’язку відповідача з приводу його оплати, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, визначаються моментом пред’явлення вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у 2007 році, а тому строк позовної давності згідно з приписами ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача сплинув 11 вересня 2010 року.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідач заявляв про сплив позовної давності, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, а тому відмовляє останньому в задоволенні позову.

03 жовтня 2011 року, після виходу з нарадчій кімнати, судом оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 06 жовтня 2011 року.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 77, 82- 85 ГПК України, суд

В задоволенні позовних вимог відмовити.