221/2793/16-а Про визнання неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України щодо невідновлення виплати особі пенсії за інвалідністю - 09.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронової Г.М. від 22 лютого 2017 року, якою змінено постанову Волноваського районного суду Донецької області у складі судді Голуб Т.І. від 20 липня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просила:

визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області щодо невідновлення виплати їй пенсії за інвалідністю з 1 червня 2015 року та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області відновити виплату вищевказаної пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй призначена пенсія по інвалідності (ІІІ група, загальне захворювання) з 12 листопада 2014 року. Одночасно вона працювала і працює на посаді державного службовця. Однак, з 1 квітня 2015 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) виплату пенсії їй припинено. Таким чином по відношенню до позивача, як державного службовця, з 1 червня 2015 року скасовано норми, що передбачають право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". Відповідачем допущено бездіяльність щодо виконання норм зазначеного Закону і з 1 червня 2015 року та до моменту подачі позову належна їй пенсія не виплачується. На думку ОСОБА_2, такі дії відповідача є неправомірними.

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року адміністративний позов задоволено, зокрема: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області щодо не відновлення виплати пенсії ОСОБА_2 за інвалідністю з 01 червня 2015 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області відновити ОСОБА_2 виплату раніше призначеної пенсії за інвалідністю з 01 червня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (3723-12) , втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії по інвалідності, призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року змінено, в абзаці першому резолютивної частини рішення після слів "задовольнити" зазначено "частково", в абзаці другому та третьому резолютивної частини після слів "з 1 червня 2015 року" зазначено по " 31 грудня 2015 року".

Змінюючи постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" (у редакції цієї статті згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII (911-19) (далі - Закон № 911) визначено, що тимчасово з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру" "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Не погоджуючись з постановою Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивач працює на посаді, яка віднесена до категорії державних службовців. З 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України № 213 від 2 березня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким внесено зміни до частини четвертої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких, зокрема, тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Оскільки позивач під час виникнення спірних правовідносин працює на посаді держслужбовця та в період з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року мала ІІІ групу інвалідності, в діях Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області порушення діючого законодавства відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/2250/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 05 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області на постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області з 12 листопада 2014 року, як інвалід третьої групи загального захворювання по зору, встановленої відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Станом на 01 квітня 2015 року позивач працювала на посаді старшого секретаря Волноваського районного суду Донецької області, яка віднесена до категорії відповідних посад державних службовців.

У зв'язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року (213-19) , як пенсіонеру, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії по інвалідності позивачу було призупинено з 01 квітня 2015 року, у зв'язку з чим вона звернулась до відповідача.

Листом № 8684/02 від 10 червня 2016 року Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області повідомило ОСОБА_2 про те що поновлення виплати раніше призначеної пенсії буде можливо за умови припинення трудової діяльності. При цьому управління повідомило позивача, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року (213-19) , згідно якого, особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті десятої Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", пенсія, призначена відповідно до цієї статті не виплачується.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ (213-19) , яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , Про державну службу" (далі - Закон №3723-ХІI (3723-12) ), "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом № 1058-IV (1058-15) пенсії по інвалідності не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом №3723-ХІI (3723-12) .

Разом з тим, пунктом п'ятим Прикінцевих положень Закону № 213-VIIІ (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон № 213-VIIІ (213-19) не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону №3723-ХІI (3723-12) .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом №3723-ХІI (3723-12) , втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії по інвалідності, призначена відповідно до Закону №1058-IV (1058-15) .

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі № 333/6710/15-а, в постановах Верховного Суду, зокрема, від 08 травня 2018 року № 344/10548/17, від 05 червня 2018 року у справі № 698/1161/15-а,

Отже, позовні вимоги позивача є обґрунтованими в частині зобов'язання відповідача поновити йому виплату пенсії за віком починаючи з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.