21/174 Про стягнення заборгованості за платіжною вимогою - 30.07.2009 Прийняття

У жовтні 2008р. Відкрите акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промзовнішсервіс" про стягнення грошових коштів на суму 157996,8грн., посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на положення ст.ст. 193, 202 ГК України, ст.ст. 15, 16, 256, 257, 526, 529, 530, 599 ЦК України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.04.2009р. у справі №21/174 (суддя Матюхін В.І.) у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промзовнішсервіс" про стягнення грошових коштів у сумі 157996,8грн. як заборгованості за платіжною вимогою №4861/0 від 27.12.2005р., відмовлено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз 1126,56грн. за проведення судової експертизи.

Не погодившись з прийнятим у справі рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.04.2009р. у справі №21/174 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заперечення на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 13.01.2005р. між Відкритим акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промзовнішсервіс" (продавець) укладений договір №25-0087-02, який за умовами п.9.2 цього договору вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2005р.

Як зазначено місцевим господарським судом, під час укладення договору між сторонами виникли розбіжності щодо його окремих пунктів, які остаточно були врегульовані протоколом узгодження розбіжностей.

За умовами п.1.1 цього договору продавець продає, а покупець покупає товар, марка, кількість, ціна, умови та строки поставки якого зазначені в специфікаціях, що додаються до договору та є його невід’ємною частиною.

Як зазначено судом першої інстанції з положень п.2.4, п.4.1, п.6.1 вказаного договору відвантаження товару здійснюється тільки з письмової згоди покупця по додатково узгодженому графіку; продавець зобов’язаний поставити товар у відповідності до умов цього договору; у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, передбачених договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані у зв’язку з цим збитки.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що в межах цього договору між сторонами підписані специфікації №№1-14, якими узгоджені найменування та технічні характеристики товару, ціна за 1тн з урахуванням ПДВ, кількість тон щомісячно, строк та умови поставки, із зазначенням, що специфікаціями №№1, 2, 3, 4, 8 передбачений строк поставки - січень-грудень 2005р., специфікацією №5 - лютий–грудень 2005р., специфікацією №6 - березень–грудень 2005р., специфікаціями №7, 9 - квітень–грудень 2005р., специфікаціями №№10, 11, 12, 13 - липень–грудень 2005р., специфікацією №14 - вересень 2005р., вказуючи, що специфікацією №3 сторони домовились, що вугілля марки АКО (клас 25-100мм) буде поставлятись протягом усього 2005р. по 3000тн кожного місяця.

Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що незважаючи на відсутність узгодженого між сторонами графіку постачання продукції на липень 2005р. позивач телеграмою від 02.07.2005р. просив відповідача підтвердити постачання вугілля марки АС у кількості 7000тн, марки АКО у кількості 3000тн та здійснити поставку вугілля рівномірно щодобово протягом місяця, а телеграмою від 08.07.2005р. позивач без пояснення причин просив відповідача відвантаження вугілля марок АС і АКО не здійснювати до письмового підтвердження. Як з’ясовано судом першої інстанції, ці телеграми відповідачем залишені без відповіді і в першій декаді липня 2005р. на адресу позивача від відповідача не надійшло жодної тони вугілля марок АС і АКО.

Разом з тим, місцевим господарським судом встановлено, що 12.07.2005р. на адресу комбінату у вагонах: №№67384768, 64155500, 65289563, 66188830, 66879024, 66788555 за залізничною накладною №50386405; №№ 65717878, 66934449, 65299802, 65768319, 66173089 за залізничною накладною №50386407; №№60647468, 67670430, 67120253, 66166737, 67157180, 67184507 за залізничною накладною №50386408; №№65381824, 65760415, 66764747, 67349340, 63467609, 63640494 за залізничною накладною № 50386409 надійшло вугілля марки АКО 25-100мм у загальній кількості 1582тн, власником якого в перевізних документах вантажовідправниками зазначений відповідач –ТОВ "Промзовнішсервіс".

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що направленою на адресу відповідача 12.07.2005р. телеграмою комбінат заявив про порушення умов поставки (як зазначено у телеграмі - одночасній поставці більше 2000тн вугілля марки АКО, у той час, як у дійсності на комбінат надійшло трохи більше 1,5тис.тн), попередив, що простій вагонів буде відбуватись за рахунок Товариства та вимагав зупинити відвантаження вугілля і розпорядитися товаром, який поступив.

Водночас, місцевим господарським судом з’ясовано, що 13.07.05р. за досилочною накладною №623683 у вагоні №65300568 на адресу позивача надійшло ще 70тн вугілля марки АКО, відправленого за накладною на групу вагонів № 50386407.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що за 12 і 13 липня 2005р. на адресу позивача надійшло у 24 напіввагонах 1652тн вугілля, постачальником якого був відповідач у справі. Відвантаження продукції було здійснене 9 і 10 липня 2005р. і загальна маса поставленої продукції перевищувала половину місячної норми на 152тн, а відповідач листом №529/07 від 15.07.2005р., направленим на адресу позивача, заявив про свою згоду переадресувати 23 вагони з вугіллям марки АКО та сповістив, що реквізити вантажоодержувача будуть повідомлені найближчим часом.

Водночас місцевим господарським судом встановлено, що 15.07.2005р. на адресу Комбінату у 4-х напіввагонах №№66171471, 67865618, 67665489, 65518169 за накладною №50386410 надійшло ще 276тн вугілля марки АКО, постачальником якого було ТОВ "Промзовнішсервіс".

Судом першої інстанції зазначено, що гарантійним листом №531/07 від 19.07.2005р. відповідач звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на переадресацію 23 вагонів з вугіллям марки АКО, що прибули зі ст. Бункерна на ст. Правда Придніпровської залізниці (без зазначення їх номерів) і повідомив реквізити вантажоодержувача, а також попросив усі витрати, понесені Комбінатом у зв’язку з переадресацією і користуванням вагонами врахувати у подальших розрахунках з Товариством по договору №25-0087-02 від 13.01.2005р., на що позивач підготував лист №035/7-3948 від 20.07.05р. на ім’я начальника Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень та начальника станції Правда Придніпровської залізниці з проханням про переадресацію вугілля марки АКО, що надійшло у 23 напіввагонах №№ 65289563, 66188830, 66879024, 66788555, 60647468, 67184507, 65300568, 66171471, 67865618, 67665489, 65518169, 65760415, 66764747, 67349340, 63467609, 63640494, 65717878, 66934449, 65299802, 65768319, 66173089, 67384768, 64155500 за залізними накладними №№50386405, 50386407, 50386408, 50386409, 50386410 та досилочною накладною №623683 іншому вантажоодержувачу, а саме ФОП Біленко А.В.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що позивач до позовної заяви і під час розгляду справи не надав доказів надсилання цього листа начальнику Дніпропетровської дирекції залізничних перевезень та начальнику станції Правда. Водночас з урахуванням положень ст.ст.43, 44 Статуту залізниць України, місцевий господарський суд вказав, що це звернення не можна розцінювати як заяву про переадресацію вантажу, оскільки згідно Статуту залізниць України переадресація вантажу є зміна станції призначення (без зміни вантажоодержувача). Разом з цим, суд першої інстанції, стверджуючи, що у заяві №035/7-3948 від 20.07.05р. станція призначення не змінювалась (станція Правда Придніпровської залізниці), а змінювався лише вантажоодержувач, дійшов висновку, що таку заяву міг подати тільки вантажовідправник - ТОВ "Донпромбізнес" (згідно зазначених накладних відправником вугілля у вищевказаних вагонах була 3-я особа –ТОВ "Донпромбізнес", яка не є стороною по даній справі).

Поряд з цим, місцевим господарським судом з’ясовано, що викладене відповідачем у листі №555/07 від 22.07.2005р., з посиланням на складнощі, які виникли під час переадресації 27-ми вагонів з антрацитом марки АКО (№№ 65289563, 66188830, 66879024, 66788555, 60647468, 67184507, 65300568, 67865618, 67665489, 65518169, 65760415, 66764747, 67349340, 63467609, 63640494, 65717878, 66934449, 65299802, 65768319, 66173089, 67384768, 64155500, 67157180, 65381824, 66166737, 66171471), прохання до позивача прийняти вугілля у виробництво; усі витрати, понесені позивачем за користування вагонами, врахувати у подальших розрахунках з відповідачем за укладеним договором, позивачем задоволено та прийнято у виробництво вугілля марки АКО, яке надійшло 12, 13 та 15 липня 2005р. і направлено відповідачу відомість №7-У про нарахування плати за користування 29-ма вагонами у загальній сумі 132416,3грн. (без ПДВ), у тому числі за користування 26-ма вагонами №№ 65760415, 66764747, 67349340, 63467609, 63640494, 65717878, 66934449, 65289563, 66188830, 66879024, 66788555, 60647468, 67184507, 65300568, 65299802, 65768319, 66173089, 67384768, 64155500, 67157180, 66171471, 67865618, 67665489, 65518169, 65381824, 66166737 у сумі 131664грн. (без ПДВ).

Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що листом №1226/08 від 26.12.2005р. відповідач підтвердив позивачу відшкодування витрат, понесених позивачем за користування вагонами, та звернувся з проханням виставити рахунок-фактуру на меншу суму, з посиланням на те, що 3 вагони з вугіллям марки АС помилково включені до відомості №7-у, а саме на суму 131664грн. (без ПДВ).

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що позивач скоригував відомість №7-У про нарахування плати за користування вагонами, у якій зазначив 26 вагонів №№ 65760415, 66764747, 67349340, 63467609, 63640494, 65717878, 66934449, 65289563, 66188830, 66879024, 66788555, 60647468, 67184507, 65300568, 65299802, 65768319, 66173089, 67384768, 64155500, 67157180, 66171471, 67865618, 67665489, 65518169, 65381824, 66166737, суму плати за їх користування вказав 131664грн. (без ПДВ) і виставив відповідачу платіжну вимогу-доручення №4861/0 від 27.12.2005р. на суму 157996,8грн. (з урахуванням ПДВ), у якій призначення платежу вказане як оплата послуг, наданих у липні-червні 2005р. за договором №25-0087-02 від 13.01.2005р. за листом відповідача №1226/08 від 26.12.2005р.

При цьому, як зазначено місцевим господарським судом, отримання відповідачем платіжної вимоги-доручення №4861/0 від 27.12.2005р. підтверджується заявою останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог (повторне) №06/631 від 17.06.2008р., в якому відповідач заявив про зарахування у порядку ст. 601 ЦК України зустрічних однорідних вимог, у тому числі вимоги позивача по сплаті користування вагонами, які виникли за вказаним договором і підтверджені платіжною вимогою-дорученням №4861/0 від 27.12.2005р. на суму 157996,8грн.

Місцевим господарським судом вказано, що листом від 25.06.2008р. №01/ВН-1224 позивач на заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог повідомив останнього, що за вказаним договором сальдо на користь позивача складає 823882,54грн., у зв’язку з чим залік не може бути проведений і не можуть бути припинені зобов’язання по відшкодуванню плати за користування вагонами у сумі 157996,8грн., які виникли за цим договором.

Як зазначено судом першої інстанції, за умовами п.6.1 договору № 25-0087-02 від 13.01.2005р. у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, передбачених договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані у зв’язку з цим збитки.

Врахувавши вищевикладене, умови п.6.1 договору, положення ст. 611 Цивільного кодексу України, безпідставність наведення позивачем у платіжній вимозі-дорученні №4861/0 від 27.12.05р. призначення платежу 157996,8грн. як оплата послуг, наданих у липні-червні 2005р. за договором №25-0087-02 від 13.01.2005р., за листом відповідача №1226/08 від 26.12.2005р., оскільки ніяких послуг позивачем відповідачем у зазначеному періоді на цю суму надано не було, а таку послугу як "користування вагонами" позивачеві надавала залізниця і у разі оплати такої послуги перевізнику у зв’язку невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань відповідачем, позивач відповідно до п.6.1 укладеного між ними договору мав право на відшкодування сплачених сум як збитків.

Водночас, струджуючи, що виставлена відповідачу платіжна вимога-доручення №4861/0 від 27.12.2005р. на суму 157996,8грн. фактично є вимогою про відшкодування збитків у вигляді сплаченої залізниці плати за користування вагонами, у яких надійшло вугілля, постачальником якого був відповідач, а не заборгованістю, на чому наполягає позивач, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 157996,8грн. як заборгованості з оплати послуг, наданих у липні-червні 2005р. за договором №25-0087-02 від 13.01.2005р.

Внаслідок чого, місцевий господарський суд не прийняв до уваги твердження позивача, що ця платіжна вимога-доручення на суму 157996,80грн. є вимогою про виконання грошового зобов’язання у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, з урахуванням чого відповідач мав сплатити позивачу спірну суму в термін до 04.01.2006р., вказуючи про її невідповідність фактичним матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Однак колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, заявлених на підставі ст.ст. 15, 16, 256, 257, 526, 529, 530, 599 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд всупереч положень ст. 43 ГПК України не з'ясував відповідності заявлених позовних вимог наведеним приписам зазначених позивачем норм матеріального права.

Тоді як дійшовши висновку про відсутність підстав для відшкодування збитків, вказуючи, що виставлена позивачем відповідачу платіжна вимога-доручення №4861/0 від 27.12.2005р. на суму 157996,8грн. фактично є вимогою про відшкодування збитків у вигляді сплаченої залізниці плати за користування вагонами, господарський суд першої інстанцій не врахував, що відшкодування збитків є універсальним способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов’язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України, ч.2 ст. 224 ГК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

При цьому, суд першої інстанції належним чином не дослідив наявності та/або відсутності повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Тоді як неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняте у даній справі рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.