730/567/17 Про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді - 09.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 730/567/17

за позовом ОСОБА_2

до Борзнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області

про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Борзнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області (далі - відповідач або Управління), в якому просив:

визнати дії щодо відмови у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання незаконними;

зобов'язати здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, з 01 грудня 2016 року, з включенням до зарплати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці матеріальної допомоги на оздоровлення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано дії Борзнянського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Чернігівської області щодо відмови у здійснені перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачу протиправними. Зобов'язано Борзнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 грудня 2016 року з включенням до зарплати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 04 травня 2017 року № 03-36/789/17-вих.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що в системі оплати праці працівників допомога на оздоровлення входить в структуру заробітної плати і за своєю правовою природою є оплатою праці" і наслідком трудової діяльності окремого працівника, а відтак вимоги позивача обґрунтовані.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу Борзнянського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Чернігівської області задоволено. Постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2017 року скасовано, та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову до Борзнянського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що законодавством, чинним, станом на час призначення щомісячного грошового утримання позивачу, так і чинним на час звернення до пенсійного фонду з відповідною заявою про здійснення перерахунку, було передбачено чіткий перелік складових, що входять в обчислення суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді. Матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, тому, відсутні правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, як таку, що винесена на основі порушень норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 09 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 730/567/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 730/567/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 вересня 2016 року позивача було звільнено з посади судді Борзнянського районного суду Чернігівської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Позивач перебуває на обліку в Борзнянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України, з 01 жовтня 2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % суддівської винагороди, призначене відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон - № 1402-VIII).

Відповідно до довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 04 травня 2017 року № 03-36/789/17, суддівська винагорода позивача згідно статті 135 Закону № 1402-VIII на дату звернення становить 25600 грн., в тому числі, посадовий оклад - 16000 грн., доплата за вислугу років (60 % посадового окладу) - 9600 грн.

В серпні 2016 року, з виходом у щорічну оплачувану відпустку, позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу 14500 грн.

11 травня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці з урахуванням допомоги на оздоровлення.

Рішенням від 16 травня 2017 року № 264/04 відповідачем відмовлено позивачу у вищевказаному перерахунку, у зв'язку із відсутністю для цього правових підстав.

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено в задоволенні позовних вимог, а також наголошує, що недоторканість суддів гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) , а гарантії їх соціального захисту є одними с складових їх незалежності. Крім того, зазначає, що матеріальна допомога входить до складу суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII (1402-19) , у зв'язку з цим виплата довічного грошового утримання повинна проводитись з включенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

01 листопада 2017 року від Управління надійшло заперечення на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач наголосив на тому, що матеріальна допомога не являється щомісячною виплатою, що включається до суддівської винагороди, не має підстави вважатися її змінною складовою суддівської винагороди і не підлягає перерахунку, тому у позивача відсутнє право на здійснення перерахунку, а дії Управління чітко відповідають нормам законодавства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги позивача є незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI (чинного, на час звільнення позивача з посади судді) та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом, та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з нормами статті 136 Закону № 1402 та статті 134 Закону № 2453 суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Стаття 141 Закону № 2453 передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (1402-19) встановлено, після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону № 1402-VIII (1402-19) , судді у відставці виплачується за його вибором щомісячне довічне грошове утримання, у максимальному розмірі 90% заробітної плати (суддівської винагороди) судді, яка обчислюється з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Тобто, розмір довічного грошового утримання безпосередньо пов'язаний із розміром суддівської винагороди.

Таким чином, законодавством, чинним, станом на час призначення щомісячного грошового утримання позивачу, так і чинним на час звернення до пенсійного фонду з відповідною заявою про здійснення перерахунку, було передбачено чіткий перелік складових, що входять в обчислення суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді.

Наразі, матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди.

Щодо посилань на статтю 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і статті 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії навіть незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, то колегія суддів звертає увагу, що врахування цих положень можливе у разі призначення позивачу пенсії, а не довічного грошового утримання. Порядок обчислення довічного грошового утримання не регулюється зазначеними законами, а чітко визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який є спеціальним і не пов'язує розмір складових суддівської винагороди, що враховуються при обчисленні щомісячного грошового утримання судді із сплатою страхових внесків.

Отже, відсутні правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.

Також, колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 (v004p710-16) року.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 (v004p710-16) у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої, абзацу 1, 2, 4, 6 частини п'ятою статті 141 Закону України Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) визнано таким, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення, зокрема, частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 жовтня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213- VIII (213-19) .

Відповідно до вказаного рішення, частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) , яка суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, зазначене рішення не стосується включення матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної оплачуваної відпустки у складову суддівської винагороди та розрахунку довічного грошового утримання судді.

Посилання на статтю 2 Закону України "Про оплату праці", пункт 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, згідно яких матеріальна допомога на оздоровлення повинна включатися до складу суддівської винагороди є безпідставним, оскільки спеціальним законом, яким в даному випадку є Закону України "Про судоустрій і статус суддів", визначено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ніж цей Закон.

Також є безпідставним застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 20 лютого 2012 року, № 21-430а11, 6 листопада 2013 року 21-350а13 про те, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до системи оплати праці, є складовою заробітної плати, з неї нараховується та сплачується страховий внесок або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому її розмір враховується в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії та щомісячного грошового утримання, оскільки предметом позову у зазначених справах є перерахунок пенсії державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, а в даному випадку предметом позову є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому спеціальним законом визначено склад суддівської винагороди, який застосовується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що пенсійним органом правомірно відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача.

Аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 592/7834/17 і Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що законодавством, чинним, станом на час призначення щомісячного грошового утримання позивачу, так і чинним на час звернення до пенсійного фонду з відповідною заявою про здійснення перерахунку, було передбачено чіткий перелік складових, що входять в обчислення суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді. Матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, тому, відсутні правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарг їх не спростовують.